11 січня 2021 року Справа № 280/8552/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Єфіменка Дениса Олеговича (04073, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 172, офіс 65) третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФІНАНС ІННОВАЦІЯ” (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4, офіс 520) про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Єфіменка Дениса Олеговича (далі - відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФІНАНС ІННОВАЦІЯ”, в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Єфіменко Дениса Олеговича про відкриття виконавчого провадження ВП № 63467315 від 03.11.2020.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач порушив вимоги ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки прийняв до виконання виконавчий документ за відсутності доказів того, що в межах території виконавчого округу м. Києва наявне майно, що належить позивачу та не врахував, що місцем реєстрації (проживання) позивача є м. Дніпрорудне. На підставі викладеного, просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63467315 від 03.11.2020.
Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві від 06.01.2021 вх. № 862 посилається на те, що приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження відповідач виходив з підстав, визначених ч.2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження». В обґрунтування правомірності прийняття виконавчого документа до виконання посилається на те, що стягувачем у заяві вказано всі необхідні дані про боржника, зокрема, місце реєстрації та фактичного проживання, що відповідали відомостям вказаним у виконавчому написі нотаріуса № 10455 від 26.10.2020. Крім того, в заяві про примусове виконання рішення стягувач вказав на наявність у боржника грошових коштів (майна) в АТ КБ «ПриватБанк». На підставі викладеного, вважає, що приватним виконавцем дотримано вимог ЗУ «Про виконавче провадження» при відкритті виконавчого провадження №63467315. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Третья особа у письмових поясненнях від 11.01.2021 вх. № 956 посилається на те, що в заяві про примусове виконання рішення відповідно до вимог чинного законодавства ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФІНАНС ІННОВАЦІЯ” було зазначено необхідні дані про боржника, як то місце проживання, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, а також дані про наявність грошових коштів на рахунку в АТ «КБ «ПриватБанк». На підставі викладеного, вважає, що приватним виконавцем дотримано вимог ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», а тому у задоволенні позову просить відмовити.
Ухвалою судді від 21.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, визначених ст. 287 КАС України. Судове засідання призначене на 28 грудня 2020 року.
Ухвалою суду від 28.12.2020 за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 11.01.2021.
У судове засідання 11.01.2021 представники учасників не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Від позивача 29.12.2020 надійшло клопотання вх. № 64022 про розгляд справи за її відсутності.
За приписами частини 6 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
26.10.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І.В. вчинено виконавчий напис № 10455 про звернення стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за договором №200211-13718-1 від 11.02.2020, укладеним з ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФІНАНС ІННОВАЦІЯ” в загальній сумі 18 587,00 грн.
02.11.2020 ТОВ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФІНАНС ІННОВАЦІЯ” звернулось до Приватного виконавця Єфіменко Д.О. із заявою вх. № 2181 про примусове виконання виконавчого напису № 10455 від 26.10.2020.
03.11.2020 постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Єфіменко Д.О. відкрито виконавче провадження № 63467315 за виконавчим написом № 10455 від 26.10.2020.
Вважаючи рішення відповідача про відкриття виконавчого провадження протиправним, позивач звернувся із даним позовом до суду про його скасування.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступних підстав.
Під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), в контексті статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII) розуміють сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. У повідомленні про початок діяльності обов'язково зазначаються зокрема виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність.
Згідно з п.4 ч.2 ст. 23 вказаного Закону, у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України від 02.06.2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ (ч. 2 цієї ж статті).
Наявні в матеріалах справи відомості свідчать про те, що виконавчим округом приватного виконавця Єфіменко Д.О. визначено місто Київ.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Частиною 1 статті 26 Закону №1404-VII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону №1404-VIII у заяві про примусове виконання рішення стягувач, у відповідності до вимог частини 3 статті 26 ЗУ «Про виконавче провадження», має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
За приписами абзацу 1 частини 2 статті 48 Закону №1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Отже, примусове виконання рішень здійснюють органи державної виконавчої служби (державні виконавці) та у передбачених Законом №1404-VII випадках приватні виконавці. Останні здійснюють примусове виконання рішень, зокрема, й на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: або за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи, або за місцезнаходженням майна боржника. Однією з підстав для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення. У такій заяві стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника.
Виконавчим округом приватного виконавця Єфіменко Д.О. є місто Київ. Тому, відповідач має право здійснювати дії щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріуса, в тому числі і щодо відкриття виконавчого провадження, при умові що місце знаходження майна боржника або місцем реєстрації (проживання, перебування) боржника є місто Київ.
У виконавчому написі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького І.В. № 10455 від 26.10.2020 вказано, що місце реєстрації боржника: АДРЕСА_2 та місце проживання боржника: АДРЕСА_3 .
Тобто, у виконавчому документі зафіксовано, що місцем проживання боржника є м. Київ.
Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з абз. 5 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому закону порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов'язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей місця фактичною та зареєстрованою адресою.
Отже, положення ч. 2 ст. 24 Закону №1404-VII у взаємозв'язку з ч. 3 ст. 26 цього ж Закону щодо відомостей про місце проживання, місце перебування чи місцезнаходження особи не можна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживання, оскільки в Законі України “Про виконавче провадження” застосовуються всі три окремих поняття.
Чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено обов'язку виконавця перевіряти інформацію стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 511/1342/17.
Перевіряючи постанову приватного виконавця Єфіменко Д.О. про відкриття виконавчого провадження від 03.11.2020 на предмет її законності, суд не встановив порушень ст. 24 Закону №1404-VIII при її винесенні, оскільки приватний виконавець відкрив виконавче провадження за місцем проживання (перебування) боржника, яке зазначено у виконавчому написі нотаріуса, який, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VII, є виконавчим документом.
При цьому суд зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, адже виконавчий напис приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Бершацького І.В. № 10455 від 26.10.2020 є чинним, не оскаржений у судовому порядку та не визнаний неправомірним.
В той час, адміністративний суд позбавлений правової можливості надавати оцінку виконавчому напису нотаріуса, оскільки за приписами статті 28 Цивільного процесуального кодексу України позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню можуть пред'являтися до загального суду за правилами цього Кодексу.
При цьому, посилання відповідача у відзиві та третьої особи у письмових поясненнях на те, що у заяві про примусове виконання рішення від 02.11.2020 вх. № 2181 вказано про наявність у боржника майна у вигляді грошових коштів на рахунку в АТ «КБ «ПриатБанк» та ТОВ «ФК «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» суд до уваги не приймає з огляду на таке.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами регулюється Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2011 №2346-ІІІ (далі- Закон № №2346-ІІІ).
Згідно зі статтею 3 даного Закону кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Статтею 7 вказаного Закону передбачено, що банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.
7.1.1. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
7.1.2. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
7.1.2-1. Рахунок умовного зберігання (ескроу) - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зарахування на рахунок коштів та перерахування їх особі (особам), вказаній (вказаним) клієнтом (бенефіціару або бенефіціарам), або повернення таких коштів клієнту за настання підстав, передбачених договором.
7.1.3. Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.
Суд вважає, що у даному випадку місцезнаходженням майна є не місце розташування самого банку, де відкритий рахунок, а самі банківські рахунки чи електронні гаманці, на яких обліковуються кошти та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою відповідних платіжних інструментів, однак такі рахунки або електронні гаманці не є майном у розумінні положень ст. 190 ЦК України, оскільки вони не є окремими речами чи їх сукупністю, а фактично вони є засобом обліку руху грошових коштів та призначені для виконання клієнтами платіжних систем певних операцій.
Статтею 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст.179 цього ж Кодексу).
Пунктами 3.1, 3.2 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 №2346-ІІІ (зі змінами) встановлено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість.
При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що «рахунок» є майном в розумінні ст. 190 ЦК України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження «рахунку» за місцем знаходження будь-якого банку.
Суд наголошує на тому, що підставою для відкриття виконавчого провадження за відповідним територіальним округом має бути, зокрема, наявність майна на вказаній території. Кошти, в розумінні чинного законодавства, вважаються майном особи.
Аналогічний висновок міститься і в листі Міністерства юстиції України від 11.06.2018 вих. № 23123/16620-33-18/20.5.1, в останньому абзаці якого зазначено наступне: «Виходячи з наведеного, приватний виконавець може приймати виконавчі документи за місцезнаходженням грошових коштів боржника, у тому числі коштів, які знаходяться на рахунках боржника в банках та інших фінансових установах».
Однак, звертаючись із заявою про примусове виконання рішення стягувач лише послався на наявну в нього інформацію про наявність коштів у боржника, але документального підтвердження вказаному не надав, про що свідчить відсутність таких додатків до заяви.
Тому, вказане не може бути підставою для вікриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника.
Попри це, та з урахуванням викладеного вище, за результатами розгляду адміністративної справи судом не встановлено порушень відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження № 63467315 від 03.11.2020, оскільки виконавчий документ прийнятий до виконання за місцем проживання боржника, вказаним у виконавчому документі.
Статтею 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовної заяви розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд,-
У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Єфіменка Дениса Олеговича (04073, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 172, офіс 65) третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “ФІНАНС ІННОВАЦІЯ” (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4, офіс 520) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 11.01.2021.
Суддя Л.Я. Максименко