11 січня 2021 року Справа № 280/5968/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С. за участю секретаря судового засідання Келюх К.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Дніпровської митниці Держмитслужби (49038, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, будинок 22, код ЄДРПОУ 43350935) про визнання протиправним та скасування рішення, -
03 грудня 2019 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Запорізької митниці ДФС (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA112080/2019/000119/2 від 02.10.2019 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2019/00711.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 року позовну заяву у справі №280/5968/19 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 5 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Позивачем недоліки позовної заяви усуненні у визначений судом строк.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді у період з 05.01.2020 по 15.01.2020 включно у відпустці, питання про відкриття провадження по справі вирішується суддею першого робочого дня.
Ухвалою суду від 16.01.2020 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 17.02.2020.
17.02.2020 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, а підготовче засідання відкладено на 20.03.2020.
Ухвалою суду від 20.03.2020 відкладено підготовче засідання на 13.04.2020.
Ухвалою суду від 13.04.2020 відкладено підготовче засідання на 20.05.2020.
Ухвалою суду від 20.05.2020 відкладено підготовче засідання на 16.07.2020.
16.07.2020 судом за згодою представників сторін закрито підготовче провадження та розпочато розгляд адміністративної справи по суті на 05.10.2020.
Представником відповідача подано до суду клопотання про заміну відповідача Запорізької митниці ДФС на його правонаступника - Дніпровську митницю Держмитслужби.
Згідно із ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
За постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», вирішено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2.
Відповідно до додатку 2 до Дніпровської митниці Держмитслужби приєднано Дніпропетровську митницю ДФС, Запорізьку митницю ДФС, Кіровоградську митницю ДФС та Полтавську митницю ДФС.
Враховуючи викладене, у зв'язку із вибуттям Запорізької митниці ДФС, суд дійшов висновку про наявність підстав для заміни відповідача його правонаступником - Дніпровською митницею Держмитслужби.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним надано всі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товару автомобіля, який переміщується через митний кордон України, які відповідають характеру угоди, а посилання митного органу на виявлені під час перевірки поданих документів розбіжності є безпідставними. Позивач вважає, що у митного органу не було правових підстав для витребування додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості товару, оскільки первинно подані документи не містили жодних розбіжностей, які б впливати на визначення митної вартості товару. Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та наданих поясненнях.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що в поданих позивачем документах на підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару було виявлено недоліки, у зв'язку з чим витребувано додаткові документи, які не були надані позивачем в повному обсязі. Зазначає, що позивачем не підтверджено заявлену митну вартості імпортованого товару, що зумовило відсутність підстав для оформлення товару за визначеною декларантом митною вартістю. Крім того, відповідач вказав на те, що митним органом у встановленому законом порядку було встановлено, що вартість імпортованого позивачем товару є вищою ніж заявлена, що зумовило прийняття рішення про коригування митної вартості товарів. Представник відповідача просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.
З матеріалів справи судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 12.09.19 (рахунок-фактура № 57/2019) позивачем в Бельгії було придбано автомобіль марки SKODA OCTAVIA, ідентифікаційний № НОМЕР_2 за 5.000 євро.
До митного контролю та митного оформлення 01.10.2019 декларантом надіслано засобами електронного зв'язку згідно з ст. 257 Митного кодексу України декларацію в режимі ІМ 40, якій присвоєно № UA112080/2019/027438 (довідковий номер №2646) на товар:
«Автомобіль легковий, що був у використанні, призначений головним чином для перевезення людей на дорогах загального використання - 1 шт. - марка SKODA; - модель OCT A VIA; - номер кузова НОМЕР_2 ; - загальна кількість місць, включаючи місце водія - 5, - тип двигуна - дизель; - робочий об'єм циліндрів 1598 смЗ; - календарний рік виготовлення - 2015; - модельний рік виготовлення - 2016; - дата першоі реєстрації 01.07.2015р. Не містить у своєму складі передавачів або передавачів та приймачів. Наявні пошкодження згідно акту митного огляду: ЛФП по кузову, потертості та забруднення салону та сидінь. Пошкоджено: передній бампер, кришка багажника».
Декларантом митну вартість вищезазначеного товару заявлено за основним методом визначення митної вартості.
До митного оформлення декларантом надіслано документи зазначені в гр. 44 МД №UA112080/2019/027438 від 01.10.2019, а саме:
1. Рахунок (Factuur) №57/2019 від 12.09.2019;
2. Митна декларація, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 431 № б/н від 23.09.2019;
3. Акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу № UA205010/2019/324159 від 23.09.2019;
4. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 01.07.2015;
5. Висновок експертного дослідження №08/2341/1/1373 від 28.09.2019 (щодо змінюваності ідентифікаційного номеру транспортного засобу);
6. Сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу № UA.009.152750-19 від 26.09.2019;
7. Паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України № НОМЕР_4 від 16.08.2017;
8. Паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України № 003503744 від 21.06.2019.
20.08.2020 декларантом додатково надано: розписку про отримання коштів від 24.07.2020; інформацію з мережі Інтернет з ціновою інформацією; договір купівлі-продажу від 10.07.2020.
02.10.19 митницею позивачеві вручено лист, в якому містилася вимога про надання додаткових документів щодо вартості товару.
Позивач додатково надав довідку фірми-продавця про комплектацію автомобіля, а також роздруківку з мережі Інтернет про вартість аналогічних автомобілів.
02.10.19 Відповідачем було прийнято рішення № UА112080/2019/000119/2, яким було відкореговано митну вартість товару зі 131.743,15 грн. до 218.693,62 грн.
Крім того, Відповідачем 02.10.19 було складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення за № UА 112080/2019/00711.
Позивач, не погодився з прийнятими рішеннями, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що згідно з ч.1 ст.246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч.1 ст.248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з ч.1 ст.257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Відповідно до ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно ч.1 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 ст.52 Митного кодексу України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до ч.2 ст.52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Такими документами є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст.53 Митного кодексу України).
Відповідно до ч.3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що до виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених Законом випадках. Даний висновок узгоджується з основним принципом оцінки товарів для митних цілей, закріпленим у ст.VII Генеральної асамблеї з тарифів і торгівлі «Оцінка товарів для митних цілей», згідно з яким оцінка імпортованого товару для митних цілей має базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на якій розраховується мито, або аналогічного товару.
Суд зазначає, що відповідно до приписів ст.53 Митного кодексу України, митниця має право запитувати додаткові документи в разі виявлення під час митного оформлення розбіжностей в документах, перелік яких визначений ч.2 даної статті. Проте, наявність розбіжностей є суб'єктивною думкою працівників митного органу та може бути спростована в ході судового розгляду. Крім того, якщо митним органом виявлено певні розбіжності, витребуванню підлягають не будь-які документі згідно з законодавчо визначеним переліком, а саме ті документи, надання яких може призвести до усунення виявлених розбіжностей.
Згідно частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Відповідно до статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості заціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно домитного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.
За правилами пункту 2 частини шостої статті 54 МК України Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7статті 54 Митного кодексу України).
Відповідно до частин 1 - 3 статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим порту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Форма рішення про коригування митної вартості товарів встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з частиною 12 статті 264 Митного кодексу України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Основним методом визначення митної вартості товарів є перший метод (за ціною договору), але обов'язок доведення митної вартості товару лежить на позивачі. Витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У зв'язку з вказаним саме на митний орган покладається обов'язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019 в адміністративній справі №803/667/17.
Судом встановлено, що позивачем у справі для підтвердження обґрунтованості заявленої у деклараціях митної вартості товару були подані всі документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України.
Проте, відповідачем поставлено під сумнів митну вартість товару у зв'язку з тим, що на думку відповідача надані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів.
Щодо доводів митного органу, що позивачем не надано документального підтвердження вартості авто (касові та товарні чеки, ярлики та інші документи роздрібної торгівлі), суд зазначає, що відповідно до п.4 ч.2 ст.53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.
Згідно ч.1 ст.368 МК України, для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів.
Частиною 4 ст.368 МК України передбачено, що у разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів органи доходів і зборів визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу.
Суд зазначає, що в даному випадку митний орган під час витребування додаткових документів лише посилається на ч.1 ст.368 МК України, проте не навів жодних доказів зазначення позивачем недостовірної заявленої фактурної вартості товару, а також не зазначив в чому така невідповідність полягає.
Разом з тим, як встановлено під час розгляду адміністративної справи, позивачем розрахунок з продавцем здійснено готівковими коштами, за таких обставин вимога митного органу надати платіжний документ є безпідставною, оскільки такого документа у позивача не було.
Суд звертає увагу на ту обставину, що у процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються.
Суд зазначає, що відсутність платіжного документа, у разі готівкових розрахунків, не може бути самостійною підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару та взагалі бути підставою для сумнівів, що обґрунтованості заявленої митної вартості товару.
Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №803/1112/17 (провадження №К/9901/1233/17), яка враховується судом під час ухвалення рішення в даній справі.
Щодо доводів митного органу - «У митного органу наявна інформація щодо вищої вартості товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару та є підставою вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, враховуючи положення статті VII ГАТТ. Відповідно до положень статті VII ГАТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на «дійсній вартості» імпортованого товару. Під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується для продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Відповідно до Пункту 2 Приміток та Додаткових положень до статті VII ГАТТ сумісним зі статтею VII було б припущення, що «дійсна вартість» може бути представлена ціною, зазначеною у рахунку, плюс будь-які не включені до неї збори за виправдані витрати, які є звичайними складовими «дійсної вартості», а також плюс будь-яка виняткова знижка чи інше зменшення звичайної конкурентної ціни.», суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Суд зазначає, що формально інший (нижчий) рівень митної вартості імпортованого позивачем автомобіля від рівня митної вартості іншого митного оформлення, сам по собі не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
При цьому, суд зазначає, що використання митним органом вищевказаних пошукових даних не є тим ресурсом дані якого можуть бути покладені в основу прийнятого рішення про коригування митної вартості товару, оскільки зазначена інформація вказує на намір продавця реалізувати транспортних засіб за певною ціною, а не про ціну за якою було фактично продано транспортний засіб.
Суд зазначає, що ціна зазначена в оголошені може бути змінена у будь-який час у тому числі безпосередньо під час купівлі транспортного засобу, а тому навіть якщо погодитись з позицією митного органу, то відсутні будь-які обґрунтовані підстави вважати, що транспортний засіб було придбано саме за зазначену ціну.
В свою чергу, рішення митного органу, яким фактично змінюється митна вартість товару, що тягне за собою збільшення митних платежів та збільшення податкового тягаря для декларанта, не може ґрунтуватися на припущеннях, а повинно бути підтверджено належними та допустимими доказами, які б виключали будь-які сумніви щодо правомірності прийнятого рішення.
За таких обставин, суд дійшов виноску, що недоліки наведені митним органом у повідомленні декларанту не могли слугувати об'єктивною підставою сумнівів щодо правильності визначення митної вартості товару.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірність прийнятих рішень.
Митним органом не доведено за допомогою належних та допустимих доказів, що митна вартість імпортованого позивачем була визначена необґрунтовано, що б в свою чергу надавало митному органу права на коригування митної вартості товару.
При розгляді справи суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, що зумовлює висновок суду про задоволення позовних вимог позивача.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу суд вважає за необхідне зазначити наступне
Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як зазначено у ч.6 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат позивачем надано до суду: Акти прийому передачі виконаних послуг, договір про надання послуг адвоката від 02.01.2020, квитанції прибуткового касового ордеру: від 02.12.2019 на суму 7000 грн., від 14.02.2020 на суму 3500,00 грн.
Відповідно до Актів прийому передачі виконаних послуг адвокатом було надано наступні послуги та підготовлено наступні документи:
- усна консультація 10.10.2019 - 2000 грн.
- складання позовної заяви 02.12.2019 - 5000 грн.;
- складання відповіді на відзив 14.02.2020 - 3500 грн.
Розмір винагороди за надані Адвокатським об'єднанням «Твій Захист» послуги
Відповідно до наданих квитанцій прибуткового касового ордеру позивачем сплачено адвокату ОСОБА_2 кошти на суму 10500,00 грн. за отримання послуг з правової допомоги.
Як встановлено з матеріалів справи 280/6365/19, позовна заява (вх.50828 від 03 грудня 2019 року) підписано позивачем, а не адвокатом Ямою Д.М., у зв'язку з чим суд не може встановити чи дійсно ці процесуальні документи готувались адвокатом, а не позивачем.
Крім того, усна консультація 10.10.2019, яка зазначена в акті прийому передачі виконаних послуг не підтверджується жодним доказом, у зв'язку з чим суд не може встановити чи була вона надана позивачу та з яких питань.
У зв'язку з вищевикладеним, витрати в цій частині у розмірі 7000,00 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо відповіді на відзив відповідача суд вважає за необхідне зазначити, що даний документ підписаний адвокатом Ямою Д.М., у зв'язку з чим витрати на правову допомогу у розмірі 3500 грн. є підтвердженими та підлягають стягненню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1536,80 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Дніпровської митниці Держмитслужби (49038, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, будинок 22, код ЄДРПОУ 43350935) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA112080/2019/000119/2 від 02.10.2019 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA112080/2019/00711.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн. (три тисячі п'ятсот) за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 11.01.2021.
Суддя М.С. Лазаренко