11 січня 2021 року Справа № 280/8070/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд.4-а, код ЄДРПОУ 31806405)
до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 43143945)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
09.11.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.09.2020 №0010130705, №0010120705.
Ухвалою суду від 13.11.2020 відкрито провадження у справі №280/8070/20 за правилами спрощеного позовного провадження, призначене судове засідання на 10.12.2020 без виклику сторін.
Ухвалою суду від 23.11.2020 відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області про розгляд справи №280/8070/20 з викликом сторін.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено у позовній заяві від 06.11.2020 (вх.№53651 від 09.11.2020), відповіді на відзив від 07.12.2020 (вх.№59456 від 07.12.2020) та додаткових поясненнях по справі від 06.01.2021 (вх.№778). Позивачем зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі визнання безтоварними правочинів, укладених позивачем з ТОВ «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ», ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ» є протиправними та ґрунтуються на неправомірних висновках та порушеннях, зроблених при проведені податковою перевірки позивача. Зауважено, що відповідачем не було додержано вимог діючого законодавства при проведенні документальної виїзної перевірки, а при оформлені її результатів не було дотримано вимог податкового та цивільного законодавства, висновки акту перевірки мають суттєві недоліки, містять необґрунтовані висновки, базуються на припущеннях і не підтверджуються жодними доказами та даними господарської діяльності позивача та зроблені посадовими та службовими особами контролюючого органу з перевищенням власних повноважень. При цьому вказано на відсутність з боку відповідача жодних зауважень та претензій в акті перевірки до форми та змісту досліджених первинних документів і податкових накладних. Всі податкові накладні по спірним операціям зареєстровані належним чином, а податкові зобов'язання зараховані. Також зауважено, що в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за укладеними договорами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету укладених договорів з напрямами господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих послуг, що зумовило необґрунтованість і невідповідність закону висновків суб'єкта владних повноважень про фіктивність правочинів та їх вчинення без мети реального настання правових наслідків. Крім того, акт перевірки не містить жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Зважаючи на викладене та з огляду на наявність всієї необхідної первинної документації на підтвердження реальності здійснення господарської операції ТОВ «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» з його контрагентами, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву від 26.11.2020 (вх.№58057 від 30.11.2020). Зокрема зазначено, що позаплановою виїзною документальною перевіркою позивача встановлено порушення норм податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість, а також завищення від'ємного значення з податку на додану вартість. Зазначені порушення виникли у зв'язку із не підтвердженням під час проведення перевірки здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ», ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ». Нереальність операцій позивача з вищезазначеними контрагентами обумовлена наявністю відповідної податкової інформації щодо відсутності у ТОВ «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ», ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ» трудових і виробничих ресурсів (основних засобів) для виконання робіт на об'єктах позивача. Надана до перевірки первинна документація не розцінена достатніми доказами фактичного виконання робіт у зв'язку з внесенням в ці документи даних, які не відповідають дійсності. На думку відповідача, право на податковий кредит у позивача не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України. З наведених підстав, відповідач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними та такими, що прийняті на підставі вимог чинного законодавства. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ТОВ «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» є юридичною особою, основними видами господарської діяльності якої є будівництво житлових і нежитлових будівель 41.20; будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій 42.22; електромонтажні роботи 43.21; ремонт обладнання зв'язку 95.12; ремонт електронної апаратури побутового призначення для приймання, запису, відтворення звуку й зображення; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (а.с.25, 138-141, т.1).
У період з 13.08.2020 по 19.08.2020 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень та червень 2020 року від'ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах (вересень 2019 року, жовтень 2019 року, січень 2020 року, лютий 2020 року та квітень 2020 року).
За результатами перевірки складено акт №163/08-01-05-07/31806405 від 31.08.2020 (а.с.26-43, т.1).
Згідно висновків акту, перевіркою встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до:
- заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 522914 грн., у тому числі за травень 2020 року на суму 158157 грн., за червень 2020 року на суму 364757 грн.;
- завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 217560 грн. за червень 2020 року.
29.08.2020 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:
- №0010120705, яким ТОВ ««ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 784371 грн., в тому числі за податковим зобов'язаннями у розмірі 522914 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 261457 грн (а.с.62-63, т.1);
- №0010130705, яким ТОВ ««ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 217560 грн (а.с.64-65, т.1).
Вважаючи протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про їх скасування.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України), який набрав законної сили 01.01.2011.
Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За правилами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Статтею 200 Податкового кодексу України визначається, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1 .3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Підпунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
У відповідності до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування та податкового кредиту.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 КАС України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що платником податків безпідставно сформовано податковий кредит, такий платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст.71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
Як свідчать обставини справи, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства базується на підставі не підтвердження здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ», ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ».
Висновки в акті перевірки щодо заниження податку на додану вартість та завищення від'ємного значення з податку на додану вартість зроблені контролюючим органом на підставі проведеного аналізу податкової інформації, Єдиного реєстру податкових накладних, податкової звітності, узагальненої податкової інформації щодо контрагентів, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Надані до перевірки первинні документи не визнані в якості очевидних доказів виконання зафіксованих в них господарських операцій.
Досліджені судом докази, що містяться в матеріалах справи, свідчать про наступне.
Щодо господарських взаємовідносин з TOB «БУД НЕРГО КОМФОРТ» (а.с.203-256, т.8; а.с.1-234, т.9; а.с.1-222, т.10; а.с.1-247, т.11; а.с.1-216, т.12; а.с.1-225, т.13; а.с.1-255, т.14; а.с.1-234, т.15; а.с.1-137, т.16).
Протягом періоду, що підлягав перевірці, ТОВ «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» було укладено з ТОВ «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ» договори підряду №БЕК_748/19 від 02.01.2019, №БЕК_875/19 від 10.01.2019, №БЕК_2588/19 від 10.01.2019, №БЕК_1169/19 від 10.01.2019, №БЕК_І/20-30-040 від 03.03.2020, №БЕК_1124-211-369 від 01.06.2020, №БЕК_1117-214-368/20 від 01.06.2020, №БЕК_1545-411/20 від 01.06.2020, №БЕК_1549-413-365/20 від 01.06.2020, №БЕК_1307-334/20 від 29.05.2020, №БЕК_1079/19 від 03.02.2020 на виконання з демонтажу, монтажу, прокладки кабелю (роботи по підключенню абонентів та робіт із будівництва, які проводяться на телекомунікаційній мережі ПАТ «Укртелеком»).
На підтвердження виконання робіт за укладеними договорами позивачем долучено до матеріалів справи акти виконаних робіт за лютий, квітень-червень 2020 року, податкові накладні, платіжні доручення.
Актом перевірки підтверджено, що суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включені позивачем до податкового кредиту за період лютий 2020 року, квітень 2020 року, травень-червень 2020 року та відповідають даним податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, та даним Єдиного реєстру податкових накладних.
Щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ» (а.с.42-249, т.3; а.с.1-262, т.4, а.с.1-240, т.5; а.с.1-257, т.6; а.с.1-238, т.7; а.с.1-202, т.8)
Протягом періоду, що підлягав перевірці, ТОВ «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» (замовник) було укладено з ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ» (підрядник) договори підряду: №БІ_1169/19 від 01.07.2019, №БІ_AMN181USE351 від 01.07.2019, №БІ_748/19 від 01.07.2019, №БІ_1079/19 від 01.08.2019, №БІ_2588/19 від 01.08.2019, №БІ_10/19_001 від 10.10.2019, №БІ-875/19 від 01.07.2019 на виконання робіт з прозвонки, монтажу, прокладки кабелю (роботи по підключенню абонентів та робіт із будівництва, які проводяться на телекомунікаційній мережі ПАТ «Укртелеком»).
На підтвердження виконання робіт за укладеними договорами позивачем долучено до матеріалів справи акти виконаних робіт за періоди вересень-жовтень 2019 року, січень-лютий 2020 року, податкові накладні, платіжні доручення.
Актом перевірки підтверджено, що суми податку на додану вартість за виписаними податковими накладними включені позивачем до податкового кредиту за вересень-жовтень 2019 року, січень-лютий 2020 року та відповідають даним податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, та даним Єдиного реєстру податкових накладних.
Також судом встановлено, що придбані у ТОВ «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ», ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ» послуги були використані ТОВ «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» для здійснення робіт з монтажу, демонтажу, прокладки кабелю, тощо для замовників:
- ПАТ «УКРТЕЛЕКОМ»: договори підряду №26G710-211/20 від 01.06.2020, №63G700-1545/20 від 01.06.2020, №63G700-1549/20 від 01.06.2020, №26G710-214/20 від 01.06.2020, №53G710-411/20 від 01.06.2020, №23G710-334/20 від 29.05.2020, №63G370-2588/19 від 01.07.2019, №G370-1079/19 від 27.06.2019, №63G200-1169/19 від 26.04.2019, №G200-748/19 від 19.04.2019, №56G300-426/19 від 27.06.2019, №04-435/19 від 25.06.2019, №26G300-296/19 від 27.06.2019, №63G370-2587/19 від 01.07.2019, №63G200-875/19 від 01.04.2019 (а.с.138-239, т.16; а.с.1-58 69-74, 89-98,т.17).
- ТОВ «ДНІПРОБУДЗВ'ЯЗОК» - договір підряду №10/2019-01 від 10.10.2019 (а.с.99-102, т.17);
- ТОВ «Іскрател Україна» - договір підряду №І/20-30-040/63G700-1035/20 від 03.03.2020 (а.с.75-88, т.17);
- ТОВ «Лайфселл» - договір підряду №AMN18USE351 від 01.08.2018 (а.с.59-68, т.17).
Проведені господарські операції з контрагентами в бухгалтерському обліку позивача відображені в оборотах по рахунках: 20,31,361,643,644 (а.с.152-227, т.2; а.с.1-41, т.3).
Статтею 3 Закону України №996-ІV від 16.07.1999 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон №996-ХІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного Закону № 996-ХІV, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.
Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення бухгалтерського, а також податкового обліків навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Поряд із цим суд вважає за належне вказати, що до господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами-постачальниками доречним є застосування доктрини «ділова мета», сутність якої полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди (у т.ч. зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, зменшення податкових зобов'язань на суму податкового кредиту, відшкодування ПДВ з державного бюджету) поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.
Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, згідно із яким розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
До того ж відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорам комісії, доручення та агентськими договорами.
Також суд зауважує, що концепція «наявності ділової мети» передбачає, що господарська операція має містити економічний сенс для підприємства і бути доцільною з погляду її проведення. Тобто, навіть якщо операцію оформлено належним чином і є докази реальності її здійснення, проте причина здійснення такої операції не є економічно обґрунтованою для господарської діяльності, платник податків не має права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат та права на зменшення податкових зобов'язань на суму податкового кредиту.
Так, Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 №К/9901/617/18 (справа №816/4226/13-а) ухвалив, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди.
Згідно зі ст. 1 Закону №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
В акті перевірки відсутні зауваження до первинних документів, наданих позивачем на підтвердження господарських операцій з контрагентами.
Однак, з позиції контролюючого органу, досліджені первинні документи суперечать вимогам діючого законодавства, у зв'язку з внесенням в них даних, які не відповідають дійсності.
Зокрема, у відзиві на позовну заяву відповідачем вказано, що у наданих позивачем договорах підряду із ПАТ «Укртелеком» (№26G710-214/20 від 01.06.2020, №63G200-1169/19 від 26.04.2020, №63G200/875/19 від 01.04.2019, №63G700-1549/20 від 01.06.2020, №63G700-1545/20 від 01.06.2020, № G200-748/19 від 19.04.2019, №536720- 411/20 від 01.06.2020, №126700-1307/20 від 29.05.2020) у п.4.4.1. зазначено: за попередньою письмовою згодою Замовника залучати до виконання робіт субпідрядників. Субпідрядники, що залучаються до виконання робіт, повинні відповідати кваліфікаційним та іншим вимогам, зокрема мати ліцензію (дозвіл) на виконання робіт, досвід виконання аналогічних робіт та ресурси, достатні для їх виконання. Позивачем такі примірники письмової згоди ПАТ «Укртелеком», якими надається дозвіл на залучення TOB «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ», TOB «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ» до виконання робіт по підключенню абонентів та робіт із будівництва не надано. Також позивачем не надано ліцензії ДАБІ TOB «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ», TOB «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ» на виконання робіт.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що висновки акту перевірки були сформовані без посилання на вказані обставини.
Крім того, письмова згода замовника на залучення до виконаних робіт субпідрядних організацій не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік.
З приводу наявності ліцензій контрагентів на виконання робіт, зазначених в договорах підряду, слід вказати, що така інформація може бути отримана контролюючим органом під час проведення планових чи позапланових податкових перевірок TOB «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ», TOB «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ».
В матеріалах справи, зокрема, наявна інформація про наявність у ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ» з 23.05.2018 ліцензії ДАБІ (а.с.162, т.17).
Натомість, за висновками акту перевірки у контрагентів відповідача відсутній достатній трудовий ресурс для виконання того обсягу робіт, який зазначений в актах виконаних робіт.
Слід зазначити, що в акті перевірки не наводиться жодних доказів щодо відсутності трудових ресурсів у контрагента, навпаки, зазначено про наявність в штаті контрагентів позивача відповідного персоналу.
Так, згідно даних акту перевірки, в штаті ТОВ «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ» перебуває 12 осіб, в ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ» - 10 осіб.
Відповідачем поставлено під сумнів можливість використання вказаного трудового ресурсу під час виконання робіт для позивача через наявну інформацію, що деякі з найманих робітників у період, що підлягав перевірці, отримували доходи у вигляді заробітної плати й від інших суб'єктів господарювання (а.с.143-148, т.17).
В той же час суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові від 02.07.2020 по справі №814/1792/17.
При цьому, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару/послуги має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов'язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги, не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).
Крім того, слід зазначити, що чинним законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину.
Тож контролюючим органом, всупереч вимог ст. 77 КАС України, не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів поставки та послуг, укладених позивачем з контрагентами, як не було надано і доказів про наявність встановлених фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.
Посилання відповідача, на результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо контрагентів позивача для визнання угод нереальними суд розцінює безпідставними, а результати опрацювання зібраної податкової інформації щодо контрагентів позивача не можуть бути допустимими доказами по справі. Чинним законодавством України не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням постачальниками по ланцюгу вимог законодавства з оподаткування в їх господарській діяльності і у разі припущення ними будь-яких порушень нести за них негативні наслідки у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникає в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг). Згідно Конституції і податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність, згідно якої припущені порушення одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Обґрунтування податковим органом своїх висновків про нереальність господарської операції на підставі інформаційних баз даних є невмотивованими, оскільки у своїй діяльності відповідач повинен керуватися Конституцією України, Податковим кодексом України, законами України, іншими нормативними актами, відповідно до яких об'єктом документальної перевірки є первинні документи, які використовуються в бухгалтерському і податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, тоді коли інформаційні бази даних податкового органу не є об'єктом документальної перевірки.
Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.07.2020 по справі №820/1376/16 зазначив, що будь - яка податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів суб'єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь - які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимими та достовірними доказами в розумінні процесуального Закону.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.
Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.
Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладену у постановах від 19.03.2019 у справі №826/9534/17 та від 26.02.2019 у справі №826/1536/18, Верховний Суд відзначив те, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
При цьому, контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій з ним були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. Крім того, у акті перевірки не спростовано факту наявності контрагентів позивача на час здійснення господарських операцій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно інформації, отриманої з листів контрагентів позивача, ані ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ», ані ТОВ «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ» не внесені в Реєстр ризикових платників податків. Жодних податкових перевірок щодо вказаних контрагентів не проводилось (а.с.159-161).
Отже суд доходить висновку, що складений за результатами перевірки акт перевірки не містить документальних підтверджень порушень при відображенні в обліку взаємовідносин з контрагентами за період, що підлягав перевірці. Вказане свідчить про те, що всі висновки у акті стосовно порушень позивача при роботі з контрагентами зроблені виключно з припущень перевіряючих, які не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є порушенням Податкового кодексу України та Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015.
В акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за укладеними договорами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету укладеного договору з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовило необґрунтованість і невідповідність закону висновків суб'єкта владних повноважень про фіктивність правочинів та їх вчинення без мети реального настання правових наслідків.
Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів відповідачем не надано, а судом не виявлено.
Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладені позивачем правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Суд зазначає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні до матеріалів справи не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача нормам цивільного законодавства.
Під час розгляду справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.
Як зазначалося вище, первинні бухгалтерські документи в повному обсязі були надані позивачем та долучені судом до матеріалів справи, а тому правомірність формування податкового кредиту позивача підтверджена належними та допустимими доказами.
Судом, окрім іншого, також взято до уваги Висновок судового експерта №328 від 08.12.2020 ОСОБА_1 за результатами проведення економічної експертизи на вирішення якої було поставлено питання стосовно підтвердження висновків Акта позапланової виїзної перевірки №163/08-01-05-07/31806405 від 31.08.2020, а також підтвердження використання у господарській діяльності позивача послуг придбаних у контрагентів зазначених в акті №163/08-01-05-07/31806405 від 31.08.2020. (а.с.167-205, т.17).
Так, у висновку експерта зазначено:
- із урахуванням проведеного дослідження первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та податкових декларацій, висновки акту документальної позапланової виїзної перевірки №163/08-01-05-07/31806405 від 31.08.2020 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» щодо заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 522914 грн., у т.ч. за травень 2020 року на суму 158157 грн., за червень 2020 року на суму 364757 грн. - документально не підтверджується;
- із урахуванням проведеного дослідження первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку та податкових декларацій, висновки акту документальної позапланової виїзної №163/08-01-05-07/31806405 від 31.08.2020 складеного ГУ ДПС у Запорізькій області в частині заниження ТОВ «Телекомінвестбуд» про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» щодо завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на суму 217560 грн за червень 2020 року - документально не підтверджується;
- відповідно до проведеного дослідження наданих первинних документів та облікових регістрів бухгалтерського обліку ТОВ «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» документально підтверджується використання у господарській діяльності придбаних послуг у ТОВ «БУДСТРОЙ ІНДАСТРІ» на загальну суму 3642439,02 грн, в т.ч. ПДВ 607073,18 грн., в т.ч.: у вересні 2019 року на суму 1665044,86 грн., в т.ч. ПДВ 277507,48 грн.; у жовтні 2019 року на суму 1074172,14 грн., в т.ч. ПДВ 179028,68 грн.; у січні 2020 року на суму 581696,26 грн., в т.ч. ПДВ 96949,39 грн.; у лютому 2020 року на суму 321525,76 грн., в т.ч. ПДВ 53587,63 грн.
ТОВ «БУД ЕНЕРГО КОМФОРТ» на загальну суму 5117299,43 грн., в т.ч. ПДВ 852883,24 грн., в т.ч.: у лютому 2020 року на суму 674054,64 грн., в т.ч. ПДВ 112342,44 грн.; у квітні 2020 року на суму 767760,93 грн., в т.ч. ПДВ 127960,15 грн.; у травні 2020 року на суму 1440244,67 грн., в т.ч. ПДВ 240040,79 грн.; у червні 2020 року на суму 2235239,19 грн., в т.ч. ПДВ 372539,86 грн.
У відповідності до ч.1 та ч. 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Також слід зазначити, що 17.09.2020 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя по справі №331/3271/20 (провадження №3/331/1342/2020), предметом якої було притягнення до адміністративної відповідальності директора позивача ОСОБА_2 за ч.1 ст.163 Кодексу України про адміністративні правопорушення, було винесено постанову, якою суд закрив провадження у вищевказаній справі у зв'язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, зміст якого викладено в акті від №163/08-01-05-07/31806405 від 31.08.2020 (а.с. 217-221, т.17).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.78 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши подані позивачем докази, суд дійшов висновку, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваних операцій.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновок про порушення позивачем податкового законодавства, зроблений відповідачем в акті перевірки, є необґрунтованим та недоведеним, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем на підставі встановлених актом перевірки порушень, є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 15028,97 грн., що підтверджується платіжним дорученням №475 від 03.11.2020 (а.с.24 т.1).
Відтак, судовий збір у розмірі 15028,97 грн. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд.4-а, код ЄДРПОУ 31806405) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення від 28.09.2020 №0010130705.
Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області податкове повідомлення-рішення від 28.09.2020 №0010120705.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 43143945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМІНВЕСТБУД» (69002, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд.4-а, код ЄДРПОУ 31806405) судовий збір у сумі 15028 (п'ятнадцять тисяч двадцять вісім) грн. 97 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 11.01.2020.
Суддя І.В.Садовий