Справа № 947/27897/20
Провадження № 2/947/4186/20
21.12.2020 року
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,
за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» ( код ЄДРПОУ 14360570) про припинення обтяження, -
02.10.2020 року з позовом про припинення обтяження до суду звернувся ОСОБА_1 , в якому просить скасувати заборону на відчуження квартири загальною площею 108,3 кв.м, житловою 64,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 номер РПВН:10760390, яка була накладена на підставі договору іпотеки, реєстраційний номер обтяження 2050038, виключити з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, тип обтяження: заборона на нерухоме майно: реєстраційний номер 2061371,зареєстрований 08.06.2005 року, приватний нотаріус Савченко С.В., підстава обтяження: договір іпотеки,1606,03.06.2005, виключити з Державного реєстру іпотек ти обтяження: іпотека, реєстраційний номер обтяження:2050038, зареєстровано 18.03.2007 року приватний нотаріус Козіна А.В. підстава обтяження: договір купівлі- продажу ( відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, реєстр 351,352,19.02.2007, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіна А.В., мотивуючи позовні вимоги тим, що у позивача відсутня заборгованість за кредитним договором №ODH0GF00491954, в забезпечення виконання умов якого було укладено договір іпотеки від 03.06.2005 року Датою закриття кредиту є 31.05.2011 року. Однак після виконання умов договору, обтяження за договором іпотеки від 03.06.2005 року скасовано не було. Наявне обтяження на майно позивача зумовило його звернення до суду з дійсним позовом, оскільки воно обмежує та впливає на його права власника.
В матеріалах справи міститься заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бондаренко Г.Є., щодо можливості розгляду справи за її та позивача відсутності, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просить їх задовольнити.
В матеріалах справи міститься заява представника відповідача від 11.11.2020 року, про надання додаткового строку для підготовки відповіді на ухвалу суду від 08.10.2020 про витребування доказів та надання відзиву, також в якій просила перенести судове засідання.
Так відповідачем було виконано ухвалу суду від 08.10.2020 року про витребування доказів та 17.12.2020 року надано витребувані докази.
Станом на день розгляду справи з боку відповідача відзив на позов не надходив, в судове засідання представник відповідача не з'явився, будучи належним чином повідомленим.
Оскільки відповідно до положень ЦПК України розгляд вказаної справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, тому у відповідності до вимог ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вивчивши матеріали справи суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 11постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3ЦПК (в редакції закону 2004 року),то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Так судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 03.06.2005 року є власником квартири АДРЕСА_2 .
03 червня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № ODH0GF00491954, відповідно до умов якого Відповідач надав, а ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 63 974,00 дол.США з цільовим призначенням - придбання нерухомості. Задля забезпечення виконання кредитного договору №ODH0GF00491954 від 03.06.2005 року між Відповідачем ОСОБА_1 03.06.2005 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареєстрований в реєстрі за № 1606. У зв'язку із укладанням договору іпотеки приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. було внесено до єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону на відчуження квартири у АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обтяження - 2061371).
Як вбачається з довідки наданої АТ КБ «ПРИВА'Г БАНК» у Позивача перед банком відсутня заборгованість за кредитним договором № ODH0GF00491954 від 03.06.2005 р. Датою закриття кредиту є 31.05.2011 р. Однак, після погашення кредиту у повному обсязі Відповідач не зняв заборону на відчуження квартири, яка розташована у АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обтяження - 2061371).
Листом АТ «Приватбанк» від 21.08.2020 року за № 20.1.0.0.0/7-200819/5256, щодо зняття заборони на відчуження квартири, яка розташована у АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обтяження - 2061371) повідомлено про наступне.
19.02.2007 року між АТ «Приватбанк» та UKRAINE MORTGAGE LOAN FINANCE NO.1 PLC (Великобританія) було укладено договір відступлення право вимоги за кредитним договором № ODH0GF00491954 від 03.06.2005 року та договором іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 03.06.2005 року, зареєстрований в реєстрі за № 1606.
Також повідомлено, що UKRAINE MORTGAGE LOAN FINANCE NO.1 PLC (Великобританія) - ліквідовано 03.10.2017 року, що підтверджується посиланням на сайт у загальному доступі в мережі Інтернет. Відповідач не має можливості задовольнити вимоги Позивача, вжити заходи для зняття заборони на відчуження з квартири та рекомендував звернутися за захистом до суду, що в свою чергу зробив позивач.
Із інформаційної довідки із державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна за № 220874289 вбачається, що 18.03.2007 року приватним нотаріусом Ізотовою В.А. було внесено до єдиного реєстру заборон зміни щодо іпотекодержателя з АТ КБ «Приватбанк» на UKRAINE MORTGAGE LOAN FINANCE NO.1 PLC (Великобританія) у зв'язку із укладенням договору купівлі - продажу (відступлення) права вимоги за договорами про іпотечні кредити. реєстр 351. 352. приватний нотаріус ДМНО Козіна А.В. Крім того, зазначено, що строк виконання 03.06.2020 року.
Позивач не був стороною при укладенні укладенням договору купівлі - продажу (відступлення) права вимоги за договорами про іпотечні кредити, реєстр 351. 352. приватний нотаріус ДМНО Козіна А.В. Після 19.02.2007 року не отримував від UKRAINE MORTGAGE LOAN FINANCE NO.1 PLC (Великобританія) письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові. Позивач після 19.02.2007 року (день укладення договору купівлі пролажу права вимоги) продовжував належним чином виконувати свої зобов'язання перед Відповідачем. АТ «Приватбанк» в свою чергу приймав від Позивача платежі на виконання умов кредитного Договору і жодного разу до 31.05.2011 року не повідомив про зміну сторони Кредитора у кредитному договорі № ODH0GF00491954 від 03.06.2005 та іпотекодержателя у договорі іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. 03.06.2005 року, зареєстрований в реєстрі за № 1606.
Крім того, зі складу групи ПРИВАТ 03.10.2017 року було виведено компанію UKRAINE MORTGAGE LOAN FINANCE NO.1 PLC (Великобританія) і цього ж дня ліквідовано.
Отже, Відповідач відступив право вимоги за договорами про іпотечні кредити Позивача 19.02.2007 року компанії із групи Приват до складу якої входив і сам Відповідач.
Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч.1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань. Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Правові наслідки невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, визначені у статті 589 цього Кодексу.
Частиною п'ятою статті 2 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», статті 593 ЦК України іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Судом встановлено, що договір іпотеки від 03.06.2005 року, укладений між Відповідачем та Позивачами є припиненим у зв'язку з виконанням зобов'язання за кредитним договором № ODH0GF00491954 від 03.06.2005 року.
Предметом даного позову є скасування заборони відчуження та запису про іпотеку на квартиру Позивача, які були внесені на підставі договору іпотеки та який на момент звернення до суду із цим позовом є припиненим.
Очевидно, що наявні записи про державну реєстрацію іпотеки та заборону на нерухоме майно перешкоджають ОСОБА_1 у здійсненні права на розпорядження своїм майном.
Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором є перешкодами у реалізації власником права розпорядження відповідним майном.
Такий правовий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) та від 27 березня 2019 року у справі у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19).
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
За таких обставин, відмова у скасуванні запису про іпотеки та заборону на нерухоме майно Позивача призведе до фактичної неможливості позивачу розпоряджатися своїм майном та відповідно до незаконного, невиправданого та непропорційного втручання у їхнє право на мирне володіння майном.
Крім цього, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Узагальнюючи вищенаведене, оцінюючи матеріали справи, враховуючи те, що у позивача немає іншого ефективного способу захисту порушених прав, суд робить висновки, що існування заборони на відчуження квартири загальною площею 108,3 кв.м, житловою 64,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , номер РПВН: 10760390, яка була накладена на підставі договору іпотеки, реєстраційний номер обтяження - 2050038, з моменту виконання умов кредитного договору та припинення іпотечного договору є безпідставною та обмежує права позивача як власника майна, а тому позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -
Задовольнити позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» ( код ЄДРПОУ 14360570) про припинення обтяження.
Скасувати заборону на відчуження квартири загальною площею 108,3 кв.м, житловою 64,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , номер РПВН: 10760390, яка була накладена на підставі договору іпотеки, реєстраційний номер обтяження - 2050038.
Виключити з Єдиною реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, тип обтяження: заборона на нерухоме майно; реєстраційний номер: 2061371; зареєстрований: 08.06.2005 року: приватний нотаріус Савченко С.В., підстава обтяження - договір іпотеки, 1606, 03.06.2005.
Виключити з Державного реєстру іпотек тип обтяження: іпотека; реєстраційний номер обтяження: 2050038, зареєстровано: 18.03.2007 року приватний нотаріус Козіна А.В., підстава обтяження: договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за договорами про іпотечні кредити, реєстр 351,352, 19.02.2007, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіна А.В.
Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 04.01.2021 року.
Суддя Луняченко В. О.