Справа № 2/593/3/2021
"04" січня 2021 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої - судді Данилів О.М.
при секретарі Паньків М.М.
за участі представника відповідача
Тернопільської обласної прокуратури Лаби М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся в Бережанський районний суд Тернопільської області із позовною заявою до Прокуратури Тернопільської області, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
В позовній заяві позивач, зазначив, що 19 березня 2013 року його було незаконно затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України, а 20 березня 2013 року - безпідставно повідомлено про підозру у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення. 29 травня 2013 року йому було повідомлено про нову підозру у цьому кримінальному провадженні - у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого вже ч.3 ст. 189 КК України. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2013 року відносно нього обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. 07 червня 2013 року Тернопільською обласною прокуратурою обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні направлено до Бережанського районного суду Тернопільської області. 10 квітня 2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України йому обрано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання. Тобто щодо нього було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з 19 березня 2013 року по 09 квітня 2015 року включно.
Вироком Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 вересня 2017 року його визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення за ч.3 ст.355 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення ним такого кримінального правопорушення, а також визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення за ч.3 ст.189 КК України, яке підтримане потерпілим ОСОБА_2 , та виправдано в зв'язку з недоведеністю вчинення ним такого правопорушення. Ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року вищевказаний виправдувальний вирок залишено без змін.
Таким чином, щодо ньогобуло застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання з 10 квітня року по 15 листопада 2018 року включно.
Позивач, посилаючись на норми ст. ст. 3, 56 Конституції України, ст.ст. 16, 22, 1167, 1176 ЦК України, ст. ст. 1, 2, 4 та 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у поданому до суду позові вказав, що він зазнав майнової шкоди, яка полягає в тому, що він втратив заробіток, оскільки був позбавлений можливості реалізації свого конституційного права на працю, не мав реальної змоги належним чином забезпечувати себе та свою сім'ю, що пригнічувало його як особистість та чоловіка, оскільки почував себе неповноцінним, безпомічним та нереалізованим. Розмір відшкодування, на його думку, повинен виходити із кількості мінімальних заробітних плат за кожен місяць його перебування в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності станом на момент вирішення справи судом. А так як він перебував в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності 68 місяців, йому заподіяно майнову шкоду в розмірі 283 764 грн. (4173 х 68 = 283 764).
Крім цього, у поданому позові позивач вказує, що йому також було заподіяно моральної шкоди, яка полягає в порушенні його нормальних життєвих зв'язків, погіршенні здоров'я та позбавленні можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршенні відносин з оточуючими людьми. Він змушений був брати участь у допитах та інших слідчих діях, спілкуватися із працівниками правоохоронних органів, які то погрожували тюремним строком, то просили визнати вину і тоді його звільнять від відповідальності. Під час кримінального провадження він зазнав тривалого тримання під вартою, внаслідок чого йому завдано нестерпних душевних страждань, що виразились у руйнуванні життєвих планів та соціальних зв'язків, тривалому відриві від сім'ї, позбавленні права працювати, погіршенні відносин з оточуючими, що тепер вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Він змушений був пояснювати родичам, що він не злочинець, оскільки до нього стали відноситись з підозрою, вважати його нечесною людиною та уникати спілкування з ним. Ситуація, пов'язана з притягненням його до кримінальної відповідальності та перебування під вартою, потягнула для нього повну невизначеність щодо майбутнього, він був позбавлений волі, вимушений був терпіти приниження та численні побутові незручності ув'язнення. Зважаючи на вказане, а також на те, що частину часу, протягом якого він перебував в статусі особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, він утримувався під вартою, а іншу частину щодо нього діяв запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, розмір відшкодування на його думку повинен виходити із кількості мінімальних заробітних плат за кожен місяць його перебування в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності, при цьому за час утримання під вартою моральна шкода має бути відшкодована в п'ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць, а за час дії щодо нього запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання, моральна шкода має бути відшкодована в двократному розмірі мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під цим запобіжним заходом. Оскільки він утримувався під вартою 25 місяців, то йому за цей період заподіяно моральну шкоду в розмірі 521 625 грн. (4 173 х 25 х 5= 521 625). Враховуючи той факт, що щодо нього 43 місяці діяв запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, тому вважає, що йому за цей період заподіяно моральну шкоду в розмірі 358 878 грн. (4 173 х 43 х 2 = 358 878), а всього йому заподіяно 880 503 грн. моральної шкоди за час перебування в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності.
У зв'язку з наведеним позивач ОСОБА_1 просив його позовні вимоги задоволити та стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь 283 764 грн. як відшкодування майнової шкоди та 880 503 грн. як відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
За вищевказаними позовними вимогами 21 травня 2019 року провадження по справі було відкрито та 15 серпня 2019 року під час проведення підготовчого засідання за клопотанням представника позивача адвоката Рубінського В.М. до розгляду справи залучено у якості співвідповідача Міністерство внутрішніх справ України.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник Рубінський В.М. не з'явились. Представник позивача надіслав на адресу суду клопотання, у якому просив розгляд справи проводити у їх відсутності, зазначив, що вони позовні вимоги підтримують у повному обсязі із мотивів, викладених у позовній заяві, та просив при постановленні рішення здійснити перерахунок відшкодування моральної та майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, із врахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на момент постановлення рішення у справі.
Представник відповідача Тернопільської обласної прокуратури Лаба М.О. позову не визнав, просив суд взяти до уваги заперечення проти позову, які викладені стороною відповідача у відзиві на позовну заяву. Додатково зазначив, що ним, як представником відповідача, визнано факт незаконності дій органів досудового розслідування й прокуратури та незаконності засудження позивача та визнано той факт, що внаслідок таких незаконних дій позивач зазнав моральної та майнової шкоди і має право на їх відшкодування. Поряд з цим категорично заперечив заявлений у позові розмір такої шкоди, вважає його необґрунтованим і таким, що не підлягає до задоволення.
Представник відповідача Міністерства фінансів України у судове засідання не з'явився, у поданому відзиві на позов просив справу розглядати у його відсутності та вимоги позивача залишити без задоволення, оскільки позивачем не обґрунтовано позовних вимог до Міністерства фінансів України. У поданому до суду позові не зазначено підстав залучення Міністерства фінансів України як відповідача та не долучено жодних доказів того, що діями Міністерства фінансів України позивачу завдано моральної та матеріальної шкоди. Крім цього, у поданому відзиві на позов Міністерство Фінансів України зазначило, що не знаходилося з позивачем у будь-яких безпосередніх відносинах і жодним чином не впливало і не могло впливати на обсяг його прав та законних інтересів.
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання повторно не з'явився, хоч належним чином був повідомлений про час та місце його проведення, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не подав. Подав відзив на позов, у якому заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що з урахуванням наданих позивачем доказів відшкодування моральної шкоди в сумі 880 503 грн. та 283 764 грн. майнової шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості, завдає необґрунтованих збитків державі, а тому просив відмовити у задоволенні позову.
П редставник відповідача Міністерства внутрішніх справ України, який згідно винесених судом ухвал про проведення судового засідання дистанційно в режимі відеоконференції, в судове засідання Шостого апеляційного адміністративного суду, із яким мала проводитися відеоконференція, повторно не з"явився, хоч був належним чином повідомленим про день і час проведення судового засідання та не повідомив суд про причину своєї неявки. У поданому суду відзиві на позов просив суд звернути увагу на те, що позивач заявив відповідачем Міністерство внутрішніх справ України, яке прав та інтересів позивача не порушувало та не може нести відповідальність перед позивачем; зі змісту позовної заяви не вбачається в чому полягає підстава відшкодування позивачу матеріальної та моральної шкоди відповідачем МВС, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи відповідачем у справі саме МВС України. Вважає безпідставним обгрунтування розміру матеріальної шкоди.
Суд, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги письмову заяву позивача та його представника про проведення судового засідання у їх відсутності, вислухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача Тернопільської обласної прокуратури, взявши до уваги подані представниками відповідачів відзиви на позов, проаналізувавши зібрані по справі докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 13 Цивільно-процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 20 березня 2013 року старшим слідчим СУ УМВС України в Тернопільській області за погодженням із старшим прокурором відділу прокуратури Тернопільської області позивачу ОСОБА_1 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 12013210020000017 від 16 лютого 2013 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України (а.с.11-13).
30 травня 2013 року старшим слідчим СУ УМВС України в Тернопільській області Боднарчук І.П. за погодженням із старшим прокурором відділу прокуратури Тернопільської області Шуманським П.В. позивачу повідомлено про нову підозру у кримінальному провадженні № 12013210020000017 від 16 лютого 2013 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 189 КК України (а.с.14-17).
07 червня 2013 року старшим прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення прокуратури Тернопільської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013210020000017 від 16 лютого 2013 року щодо позивача, відповідно до якого ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 189 КК України (а.с. 40-50).
12 серпня 2014 року заступником прокурора Тернопільської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12013210020000017 від 16 лютого 2013 року щодо позивача, відповідно до якого ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 355 КК України (а.с.18-26).
13 вересня 2017 року вироком Бережанського районного суду Тернопільської області за наслідками розгляду кримінального провадження №12013210020000017, внесеного до ЄРДР 16 лютого 2013 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 355 та ч.3 ст. 189 КК України та виправдано в зв'язку з недоведеністю вчинення ним таких кримінальних правопорушень (а.с.51-79).
З мотивувальної частини вказаного вироку видно, що ОСОБА_1 було затримано, як підозрюваного 19 березня 2013 року; ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2013 року щодо підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Із ухвали вищого спеціалізованого суду України (а.с. 27) від 10 квітня 2015 року видно, що ОСОБА_1 лише 10 квітня 2015 року було обрано запобіжний захід у виді особистого зобов'язання прибувати за кожним викликом до суду і не відлучатися з міста Бережани Тернопільської області без дозволу прокурора або суду.
15 листопада 2018 року ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду апеляційні скарги прокурора відділу прокуратури Тернопільської області та представника потерпілого на вирок Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 вересня 2017 року залишені без задоволення, а вирок Бережанського районного суду Тернопільської області від 13 вересня 2017 року за ч.3 ст. 189, ч.3 ст. 355КК України залишено без змін (а.с. 28-39).
Той ф акт, що до ОСОБА_1 з 19 березня 2013 року по 09 квітня 2015 року було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, а з 10 квітня 2015 року по 15 листопада 2018 року - запобіжний захід у виді особистого зобов'язання підтверджується матеріалами справи та не заперечується присутнім представником відповідача по справі.
Тобто судом встановлено, що позивач перебував під вартою з 19 березня 2013 року по 09 квітня 2015 року, а з 10 квітня 2015 року по 15 листопада 2018 року до нього застосовувався запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства прокуратури або суду, встановлюється законом.
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»Закону
Згідно з п.1 ч.1 ст. 2 Закону України " Про порядок відшкодування шкоди, завданої, громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до ст. 3 Закону України у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій (пункт 1); моральна шкода (пункт 5).
Статтею 4 вищевказаного Закону встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Розглядаючи позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення на його користь майнової шкоди в розмірі 283 764 грн., яка полягає в тому, що він втратив заробіток, оскільки був позбавлений можливості реалізації свого конституційного права на працю, виходячи із кількості мінімальних заробітних плат за кожен місяць його перебування в статусі особи, що притягується до кримінальної відповідальності, суд вважає, що у задоволенні вказаних вимог йому слід відмовити, виходячи із наступного.
Положенням про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого спільним Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.03.1996 року за № 106/1131, передбачено, що виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати розмір шкоди (відшкодування втраченого заробітку) визначається лише у тих випадках, коли громадянин не мав певних джерел доходів з поважних причин (протягом перших трьох місяців після звільнення зі Збройних Сил чи інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України або закінчення середньої школи, чи у разі хвороби тощо).
Позивачем ОСОБА_1 не представлено суду доказів того, що він до обрання йому міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою був працевлаштований, що мало місце відсторонення його від посади чи були інші поважні причини того, що позивач не міг реалізувати своє право на працевлаштування.
Із врахуванням того, що належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження факту трудової діяльності, довідки з останнього місця роботи, які б вказували на реальний розмір втраченого заробітку, позивачем суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження поважності причин, з яких позивач на час затримання не працював; враховуючи те, що позивач на момент затримання офіційно не працював, податки та обов'язкові платежі не сплачував, соціальну допомогу не отримував, а тому суд прийшов до висновку про недоведеність позивачем факту існування причинно-наслідкового зв'язку між триманням його під вартою та втратою заробітку, і як наслідок про відсутність правових підстав для стягнення в його користь майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 880 503 грн., суд вважає, що вказані вимоги слід задоволити частково, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої, громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Враховуючи той факт , що стосовно позивача ОСОБА_1 13 вересня 2017 року було постановлено виправдувальний вирок, який набрав законної сили, тому він має право вимагати відшкодування моральної шкоди в розмірах і в порядку, передбачених законодавством України, з підстав незаконності притягнення його до кримінальної відповідальності.
Із поданих суду доказів видно, що позивач перебував під вартою 2 роки і 22 дні, (24 місяці і 22 дні), та 3 роки 7 місяців і 6 днів (43 місяці і 6 днів) щодо нього діяв запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, а всього ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 67 місяців і 28 днів, тобто 5 років 7 місяців та 28 днів.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Таким чином, позивачу було завдано моральну /немайнову/ шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з незаконним притягнення до кримінальної відповідальності.
Суд погоджується з позивачем, що в залежності від запобіжного заходу, застосованого до нього, різнився характер і обсяг моральних страждань позивача, оскільки саме з цим пов'язані вимушеність змін стосунків з оточуючими людьми, що тепер вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя та настанні інших негативних наслідків у виді переживань через позбавлення можливостей реалізації позивачем своїх звичок і бажань, спілкування з працівниками правоохоронних органів, тривалий відрив від сім'ї, невизначеності щодо майбутнього.
Суд не погоджується з аргументом відповідача прокуратури Тернопільської області, наведеним у запереченні проти позову, що позовна заява містить стандартні фрази, котрі жодним чином не відображають індивідуальні психофізичні особливості позивача та не доводять виникнення в останнього моральної шкоди, оскільки не наведення в позовній заяві деталізації моральних страждань позивача не свідчить про відсутність таких і, зокрема, сам факт перебування ОСОБА_1 під вартою та під дією більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, а в подальшому виправдання позивача свідчить про те, що останньому спричинено моральну шкоду, оскільки він був відірваний від сім'ї та був обмежений у правах, як повноцінний член суспільства.
Крім цього, розглядаючи аргумент відповідача Державного казначейства України, наведеним у відзиві на позов, що Державне казначейство України безпідставно визначено, як співвідповідача у даній цивільній справі, суд виходить з того, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, якщо відповідним законом чи іншим нормативним актом передбачено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом у справах вказаної категорії як відповідач має приймати участь відповідний орган Державного казначейства України і саме така правова позиція викладена в п. 101 постанови Пленуму ВСУ.
Щодо участі у справі в якості співвідповідача МВС суд зазначає, що відповідачем за заявленими вимогами є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, і поряд з іншими відповідачами у справі, Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якої призвели до звернення до суду із даним позовом), також є таким органом. Крім цього, визначення кола відповідачів є диспозитивним правом позивача.
Відповідно до п.9 постанови Пленуму ВСУ у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Враховуючи ці обставини суд, приходить до висновку, що спричинену позивачу моральну шкоду слід визначити у такій кратності розмірів мінімальної заробітної плати, а саме: за час перебування позивача під вартою в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат на місяць; за час застосування до позивача запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання в розмірі однієї мінімальної заробітної плати на місяць, оскільки саме такий розмір буде достатнім для розумного задоволення позовних вимог позивача, як потерпілої особи.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 1 січня 2021 року в Україні установлено мінімальну заробітну плату у розмірі 6000 гривень, тому саме із вказаної суми слід виходити, вираховуючи позивачу розмір належного відшкодування шкоди.
Виходячи з вказаного, позивачу підлягає відшкодуванню моральна шкода: за час перебування під вартою в розмірі 593 600 грн. ( п"ятсот дев"яносто три тисячі шістсот гривень) (6000 грн. х 4 х 24 міс. + (6000 грн. х 4 : 30 дн. х 22 дн.) = 593 600 грн.);
за час дії запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання в розмірі 259 200грн. (двісті п"ятдесят дев"ять тисяч двісті гривень ) (6000 грн. х 43 міс. + (6000 грн. : 30 дн. х 6 дн.) = 259 200грн.), - а всього на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 852 800 грн. (вісімсот п"ятдесят дві тисячі вісімсот гривень) на відшкодування моральної шкоди.
Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою у порядку, визначеному законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування, які погоджені службовими особами прокуратури Тернопільської області, позивачу спричинено моральну шкоду, яка перебуває в причинному зв'язку з неправомірними діями органів досудового розслідування і прокуратури, суд прийшов до висновку, що з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 слід стягнути 852 800 грн. моральної шкоди.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 56 Конституції України, ст.ст. 16, 22, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, ст.ст. 25, 43, 44 Бюджетного кодексу України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 19, 76 - 82, 89, 95, 259, 263-265, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, задоволити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 852 800 (вісімсот п"ятдесят дві тисячі вісімсот) гривень - компенсації на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Міністерства Фінансів України та Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування майнової шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відмовити за їх недоведеністю.
Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.
Відомості про позивача:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відомості про відповідачів:
Тернопільська обласна прокуратура, місцезнаходження - м. Тернопіль, вул. Листопадова, 4, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910098.
Державна Казначейська служба України, місцезнаходження - м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646.
Міністерство фінансів України, місцезнаходження - м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00013480.
Міністерство внутрішніх справ України, місцезнаходження - м. Київ, вул. Богомольця, 10, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00032684.
У відповідності до ч.6 ст. 259 ЦПК України повне рішення у справі складено 11 січня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції - Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області.
Суддя Бережанського районного суду
Тернопільської області Данилів О.М.