221/4376/20
2/221/96/2021
іменем України
05 січня 2021 року м. Волноваха
Волноваський районний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Безрук Т.В.,
за участю секретаря судового засідання Чемезової Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Волноваха цивільну справу №221/4376/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням,
встановив :
Позивач звернувся до суду з указаним позовом.
Вимоги мотивував тим, що йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 . У зазначеному будинку на прохання сина позивача ОСОБА_3 зареєстрована відповідач з її неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка після смерті їх спільної дитини в 2014 році в будинку з 2015 року не проживає, особистих речей не має, фактично проживає за іншою адресою. Через реєстрацію відповідача та її дітей позивач, як власник житла, не має можливості оформити субсидію, у зв'язку з чим просив визнати відповідача таким, що втратив право користування його житлом.
Ухвалою Волноваського районного суду Донецької області від 30 липня 2020 року відкрито провадження у справі за даною позовною заявою за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання позивач не з'явився, у позові просив провести розгляд справи за його відсутності, на позові наполягає, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про дату слухання справи повідомлена у передбачений законом спосіб, причину неявки суду не повідомила, не використав наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, ураховуючи згоду позивача, відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.
Представник третьої особи ВЦА м. Волноваха у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без присутності, рішення просив ухвалити на розсуд суду з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей.
Суд, дослідивши наявні у справі докази, доходить висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі виходячи з наступного.
Судом установлені такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.01.2009 року ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 (а.с.6,7).
Згідно витягу з домової книги з 22.03.2013 року в квартирі дійсно зареєстровані відповідач ОСОБА_2 , її неповнолітні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.13,14), що також підтверджено довідкою про склад сім'ї (а.с.15)
З акту обстеження зазначеного будинку на предмет фактичного проживання від 30.06.2020 року складеного комісією у складі: квартальної ОСОБА_6 , сусідів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 убачається, що ОСОБА_2 та її діти не проживають в будинку з 2017 року, своїх речей не мають, зі слів переїхали до с. Єгорівка Волноваського району.
Згідно зі ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ ( майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Оскільки відповідач не входить до складу членів сім'ї позивачів, у даному випадку застосовуються положення ст. 71-72 ЖК України.
Згідно до частини 1 статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Пунктами 33, 34 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014 року передбачено, що відповідно до положень ст.. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
При цьому усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення, про позбавлення права користування жилим приміщенням, про визнання особи безвісно відсутньою, про оголошення фізичної особи померлою.
Ураховуючи вищевикладене та вимоги діючого законодавства, суд вважає підтвердженим факт не проживання відповідача більше трьох років у будинку АДРЕСА_1 без поважних причин, своїх особистих речей в будинку він не має, а тому позов є обґрунтованим і його слід задовольнити.
Згідно ч. 1 ст. 163 СК України, батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.
Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27.02.1991 року, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Залишаючи за неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , право користування жилим приміщенням, визнаючи їх матір - відповідача такою, що втратила право користування цим житловим приміщенням, при цьому матір дітей та самі діти не є членами сім'ї власника житла, суд припустить порушення принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, яким передбачено, що малолітня дитина не може бути розлучена з матір'ю, батьком крім випадкових обставин.
Окрім того, обмеження дієздатності особи у віці до чотирнадцяти років в інших правовідносинах, в тому числі і у праві самостійно та вільно обирати місце свого проживання, кореспондується і з правилами частини 4 статті 29 ЦК.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від її волі, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Малолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
З огляду на це, позовні вимоги в цій частині є також обґрунтованими та такими, що також підлягають задоволенню.
На підставі ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а саме: судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.
На підставі ст.ст. 316, 391, ЦК України, 71,72 ЖК України, керуючись ст.ст.19, 81, 89, 141, 263-265, 280-284, 353, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Т.В. Безрук