Ухвала
Іменем України
11 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 757/50347/20-к
Провадження № 51-65 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу в.о. Генерального прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 52020000000000362,
встановив:
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року задоволено скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на бездіяльність Генерального прокурора. Зобов'язано Генерального прокурора розглянути у відповідності до вимог ст. 220 КПК України клопотання захисника ОСОБА_5 про вирішення спору про підслідність у кримінальному провадженні № 52020000000000362. Зобов'язано Генерального прокурора вирішити спір про підслідність та доручити здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52020000000000362 іншому органу досудового розслідування.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, в.о. Генерального прокурора ОСОБА_4 та захисник ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 подали апеляційні скарги. В апеляційній скарзі в.о. Генерального прокурора ОСОБА_4 просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою закрити провадження за скаргою адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на бездіяльність Генерального прокурора.
Ухвалою судді Київського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою в.о. Генерального прокурора ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року. Апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що вказана ухвала слідчого судді про задоволення скарги на бездіяльність прокурора та зобов'язання вчинити певні дії не є предметом апеляційного оскарження відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК України та частин 1, 2 ст. 309 КПК України.
У касаційній скарзі в.о. Генерального прокурора ОСОБА_4 вказує на незаконність ухвали апеляційного суду та просить її скасувати з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що слідчим суддею постановлено ухвалу, яка не передбачена КПК України, тому вона підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Проте, «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення яких дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності скарги. При цьому, обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року).
У Рішенні Конституційного Суду України від 12.06.2012 №13-рп/2012 зазначено, що встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права, як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.
Отже, Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим.
Законом, який конкретизує положення Конституції України щодо обмеження можливості оскарження рішень суду, також виступає КПК України.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стаття 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК України визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі №494/6/18).
Також, у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).
Відповідно до положень статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Так, оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано Главою 26 КПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 2 ст. 309 КПК України встановлено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатом розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Встановлення законодавцем такого обмеження права на апеляційне оскарження рішень слідчих суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю у разі обмеження чи порушення прав і законних інтересів осіб.
З урахуванням викладеного, в аспекті положень ст. 309 КПК України ухвала слідчого судді про задоволення скарги на бездіяльність прокурора та зобов'язання вчинити певні дії, постановлена за правилами ст. 307 КПК України, не підлягає апеляційному оскарженню.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Апеляційний суд, встановивши, що ухвала слідчого судді, якою зобов'язано прокурора розглянути клопотання про вирішення спору про підслідність у кримінальному провадженні, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою в.о. Генерального прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 грудня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 52020000000000362.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3