11 січня 2021 року
Київ
справа №9901/6/21
адміністративне провадження №П/9901/6/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправними дій, бездіяльності,
04 січня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, як суду першої інстанції, надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - відповідач), де позивач просить зобов'язати відповідача відповісти належним чином на його звернення від 11 листопада 2020 року, адресоване Президенту України.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що Президент України несе повну відповідальність за дії, бездіяльність уповноважених осіб Адміністрації президента і повинен забезпечувати належний нагляд та інші дії дотримання конституційних прав, свобод щодо розгляду звернень громадян як до глави держави так і й особистих на ім'я Президента України. Натомість, на думку позивача, його численні звернення до Президента України розглядаються неналежним чином, зокрема і звернення від 11.11.2020. Також вказує про порушення відповідачем статей 15 та 28 Закону України «Про звернення громадян» щодо належного контролю за дотриманням законодавства про звернення громадян.
Перевіривши матеріали позовної заяви на предмет її відповідності нормам статей 160, 161, 266 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (…).
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
У рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Натомість позивачем не додержано вимоги статті 160 КАС України та не викладено обставини, за яких, на його думку, порушено його права, свободи чи інтереси саме Президентом України. Також відсутні будь-які доводи стосовно допущення конкретним суб'єктом владних повноважень порушень закону під час здійснення ним владних управлінських функцій щодо позивача, не зазначено, у чому полягає порушення прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 відповідним суб'єктом.
При складанні нової позовної заяви позивач повинен врахувати, що особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України встановлено статтею 266 КАС України, відповідно пункту 2 частини 4 якої Верховний Суд за наслідками розгляду таких адміністративних справ може визнати дії чи бездіяльність Президента України протиправними й зобов'язати його вчинити певні дії.
Виходячи з наведеного, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є способом відновлення права особи, порушеного діями чи бездіяльністю таких осіб, які вона просить визнати протиправними.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
Статтею 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
При цьому, повноваження Президента України визначені в статті 106 Конституції України, тому законодавчі акти не можуть покладати додаткових прав чи обов'язків на Президента України. На цю обставину неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх Рішеннях (від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004, від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007).
Натомість доводи позовної заяви в частині обґрунтування позовних вимог містять лише загальні посилання на статті 55, 64, 102, 104 Конституції України та статті 15 та 28 Закону України «Про звернення громадян».
Крім того, відповідно до підпункту 11 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Всупереч наведеним нормам, позовна заява не містить відомостей, передбачених підпунктом 11 частини п'ятої статті 160 КАС України.
Відповідно до положень статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання передбачених вимог, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. У цій ухвалі зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про недотримання позивачем вимог Кодексу адміністративного судочинства України при зверненні з цим позовом, що є підставою для залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду позовної заяви із зазначенням передбачених статтею 160 КАС України змісту позовних вимог і викладом обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України - залишити без руху.
Надати позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) позовної заяви із викладенням передбачених статтею 160 КАС України змісту позовних вимог і обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також
2) власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк позовна заява разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
Л.О. Єресько,
Суддя Верховного Суду