11 січня 2021 року
м. Київ
справа № 320/3911/19
адміністративне провадження № К/9901/35771/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі №320/3911/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області в якому позивач, просить суд визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф-149051-52 на суму 18276,72 грн та від 09.08.2019 №Ф-149051-52 на суму 23785,08 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 18.04.2006 по 19.07.2019, перебував з 20.04.2006 на податковому обліку у Броварській ОДПІ на загальній системі оподаткування. При цьому останню податкову звітність - податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2013 рік подав 29.04.2014, після чого звітності не подавав, з 2014 року підприємницької діяльності не здійснював, доходів від такої діяльності не отримував, оскільки у 2014 році виїхав на постійне місце проживання за кордон до Литовської Республіки, отримавши в даній країні посвідку на проживання. Позивач вказав, що 21.05.2018 він був знятий з реєстрації за місцем проживання в Україні, а належний йому житловий будинок в Україні разом з усім майном продав іншій особі. На думку позивача, чинне на момент виїзду за межі України законодавство у 2014 році не зобов'язувало його сплачувати єдиний внесок за відсутності у суб'єкта підприємницької діяльності доходів.
Також у позовній заяві позивач зазначає, що оскаржувані вимоги винесено відповідачем безпідставно, без проведення документальної перевірки та складення відповідного акту, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що на думку позивача, не відповідає вимогам ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
При цьому, позивач вказує, що вимоги ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф-149051-52 на суму 18276,72 грн та від 09.08.2019 №Ф-149051-52 на суму 23785,08 грн не вручені платнику у визначений законом строк та спосіб, чим порушено право позивача на їх оскарження в порядку, визначеному ст. 56 ПК України, що є однією з підстав для скасування вказаних вимог, оскільки враховуючи їх невручення визначені в них зобов'язання зі сплати ЄСВ є неузгодженими.
Позивач звертає увагу на те, що відповідачем незаконно включено до вимоги від 09.08.2019 №Ф-149051-52 суму того ж самого внеску за той же самий період (2017-2018 років) у тому самому розмірі, що і у вимозі від 04.02.2019 №Ф-149051-52, та додано заборгованість з єдиного внеску за І півріччя 2019 року, що вказує на факт подвійного нарахування єдиного внеску за один і той самий період, а саме за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 в сумі 18276,72 грн.
Крім того, позивач вказує, що 23.10.2019 він звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України на податкову вимогу від 09.08.2019 №Ф-149051-52, однак рішенням ДПС України від 27.11.2019 скаргу залишено без розгляду, мотивуючи порушенням 10-денного строку на її подання.
Відтак, на думку позивача, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф-149051-52 та від 09.08.2019 №Ф-149051-52 є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, позов задоволено частково.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пунктів 6, 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі є визнання протиправними та скасування рішень контролюючого органу, на підставі яких може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (42061,80 грн < 192100,00 грн).
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення справи незначної складності.
Щодо тверджень позивача про те, що касаційна скарга у даній справі має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, Суд звертає увагу на те, що об'єктивних доказів та підтвердження зазначеного, а також ґрунтовних доводів, у чому саме полягає фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики скаржником в поданій касаційній скарзі не наведено, а посилання на неправильну на думку скаржника оцінку доказів судами попередніх інстанцій не може вважатись питанням права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Враховуючи характер правовідносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір, що є предметом судового розгляду у цій адміністративній справі, предмет доказування, обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також доводи касаційної скарги, ця адміністративна справа підпадає під критерії визначення справи незначної складності.
Випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року у справі №320/3911/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування вимог.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко