11 січня 2021 року
м. Київ
справа № 120/2849/20-а
адміністративне провадження № К/9901/400/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н. А., Кашпур О.В.
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі №120/2849/20-а за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 по 29.04.2020 включно;
- стягнути з військової частина НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 по 29.04.2020 включно в розмірі 445497,36 грн за КВЕД 2112 «грошове забезпечення військовослужбовців».
16 вересня 2020 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо проведення та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 по 29.04.2020 включно.
Стягнуто з Військової частина НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 по 29.04.2020 включно в розмірі 8984, 72 грн (вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 72 копійки).
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду відповідачем подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 04 січня 2021 року.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень суд першої інстанції відніс цю справу до справ незначної складності та вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У свою чергу, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи у спорах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Предметом розгляду даної справи є протиправність дій відповідача щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, що наказом Міністра оборони України від 25 травня 2018 року № 295 по особовому складу позивача звільнено з військової служби (з посади начальника організаційно-планового відділу управління бойової підготовки Командування Повітряних Сил Збройних Сил України) відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в запас Збройних Сил України. Наказом тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 119 від 23 червня 2018 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 27 червня 2018 року.
Отже, позивач є військовослужбовцем та не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище у розумінні примітки до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції». Згідно з останньою під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема військові посадові особи вищого офіцерського складу, якими в силу частини другої статті 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є військовослужбовці зі званнями: генерал-майор, контр-адмірал, генерал-лейтенант, віце-адмірал, генерал-полковник, адмірал, генерал армії України.
Отже, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , як у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності та розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, позивач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
А саме, позивач вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наведена в касаційній скарзі невідповідність висновків суду правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у типових правовідносинах, зумовлює об'єктивну необхідність формування єдиного підходу до застосування норм права у зазначеній категорії справ. А саме, систематичне порушення державою в особі суб'єктів владних повноважень (в даному випадку військових частин) шляхом прийняття протиправних рішень і здійснення протиправних дій (як проведення розрахунку при звільненні з військової служби не в повному обсязі), в подальшому змушує колишніх військовослужбовців масово звертатись до суду для оскарження таких рішень та дій військових частин, що призводить до постійних значущих і численних юридичних спорів з аналогічним предметом спору та великою кількістю справ, які перебувають на розгляді адміністративних судів у спорах з аналогічних обставин.
Суд відхиляє такі доводи позивача з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження позивач жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики цієї справи із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розумінні та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Отже, наведені позивачем в касаційній скарзі обставини є загальними і в контексті обставин справи не дають підстав для висновку, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Також позивач вказує, що суд першої інстанції помилково відніс справу до справ до справ незначної складності, оскільки розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку складає 445 497,36 грн.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що позивачем у цій справі заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у загальній сумі 445 497,36 грн, такий розмір є меншим п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що виключає обов'язковий розгляд такої справи за правилами загального позовного провадження.
Суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 12 та 257 КАС України, відніс цю справу до справ незначної складності та розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Таким чином, відсутні підстави, за яких цю справу не можна було визнавати справою незначної складності та розглядати за правилами спрощеного провадження.
Оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності та розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, позивач не довів підстав, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає перегляду в касаційному порядку.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд ураховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі від 09 жовтня 2018 року, щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява №26293/18), в якій заявником оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв'язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, ЄСПЛ указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі, яка процесуальним законом віднесена до категорії справ незначної складності, а з наведених у касаційній скарзі мотивів й доданих до неї матеріалів не вбачається наявності передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин, у відкритті касаційного провадження у даній справі необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись пунктом 2 частини п'ятої статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі №120/2849/20-а за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова
Судді Н.А. Данилевич
О.В. Кашпур