11 січня 2021 року Справа №480/3448/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3448/20 за позовом ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки з розрахунком при звільненні,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ), в якій просить стягнути з відповідача на його користь 35560,52 грн. середнього заробітку за час затримки з розрахунком при звільненні.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу від 10.03.2020 р. відповідач не здійснив з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористане речове майно. Зазначена компенсація була виплачена позивачу лише 29.05.2020 р. За таких обставин, оскільки відповідач не виплатив у строк, зазначений статтею 116 КЗпП України, належну йому грошову компенсацію, позивач вважає, що відповідно до положень статті 117 Кодексу Законів про працю України підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою суду від 22.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
17.07.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.27-31), в якому зазначає, що всі суми, належні до сплати працівникові, тобто нараховані працівникові на час звільнення, мають бути виплачені у день його звільнення. Всі нараховані працівникові на час звільнення суми були виплачені в останній день служби. В подальшому, з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Відтак у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Сумського прикордонного загону відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку, а тому позовні вимоги про його стягнення на користь позивача у цій справі в розумінні статті 117 КЗпП України не можуть бути задоволені.
24.07.2020 р. від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.34-37), в якій зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх, належних сум, а тому вважає, що можливе застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 10.03.2020 р. проходив службу у 5-му прикордонному загоні Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) від 10 березня 2020 року № 97-ОС ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.7).
Відповідачем не було здійснено розрахунку щодо виплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористане речове майно.
Зазначена компенсація була виплачена 29.05.2020 р., що підтверджується копією витягу з банківської відомості (а.с.9).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Оскільки, в день звільнення позивача - 10.03.2020р., відповідачем не було здійснено з ним остаточного розрахунку, а саме не було виплачено грошової компенсації за неотримане речове майно, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як встановлено судом, 29.05.2020 грошова компенсація була перерахована позивачу, що підтверджується копією витягу з банківської відомості (а.с.9).
Для розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні враховується сума середньоденного грошового забезпечення позивача та кількість днів затримки.
Так, згідно з довідкою прикордонного загону від 16.07.2020 №220 середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складає 408грн.62коп.
Таким чином кількість днів затримки з 10.03.2020 до 29.05.2020 день виплати спірної суми складає 79 днів, таким чином сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку складає 32280грн.98коп. (408,62х79).
Судом враховується, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд застосовує принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16.
Суд зазначає, що з урахуванням часу, протягом якого з позивачем не було проведено розрахунку, розміру його грошового забезпечення до звільнення та враховуючи той факт, що сума компенсації була перерахована відповідачем добровільно, суд вважає співмірною сумі виплаченої компенсації, суму середнього заробітку в розмірі середньомісячного грошового забезпечення за останній календарний місяць з дня звільнення, що складає 12258грн.71коп.
При цьому суд не погоджується із твердженнями відповідача в частині того, що оскільки компенсація за речове майно не є доходом у вигляді заробітної плати, то на суму такої компенсації не розповсюджуються вимоги ст. 116 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі № 825/598/17, порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають частковому задоволенню в розмірі суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 12258грн.71коп.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до 5-го прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки з розрахунком при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 12258грн.71коп. (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят вісім грн. сімдесят одна коп.).
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова