11 січня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/6111/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
27.10.2020 ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-6919-50У від 14.02.2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2001 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, але з моменту реєстрації не здійснює підприємницьку діяльність та не отримує доходів від неї; з 08.12.2004 працевлаштована на постійну роботу в ТДВ "Укрліфтсервіс" на посаду фінансового директора - головного бухгалтера та за неї роботодавцем сплачуються страхові внески. За таких обставин, на думку позивача, спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними, оскільки призводять до подвійної сплати ЄСВ.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.10.2020 вжито заходи забезпечення позов шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 14.02.2020 №Ф-6919-50У про сплату боргу (недоїмки) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №440/6111/20.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.10.2020 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/6111/20; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
04.12.2020 до суду надійшов відзив на позов (а.с.88-91), в якому вказано, що станом на дату прийняття спірної вимоги згідно інтегрованої картки платника податку по ЄСВ за позивачем зберігається заборгованість, яка виникла за рахунок щоквартальних нарахувань у сумі 29293,44 грн. Зазначено, що ОСОБА_1 повинна була нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок у розмірі не меншому за мінімальний страховий внесок.
Суд розглядає справу на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, у межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 03.08.2001 та перебуває на податковому обліку у відповідача (а.с.94-95).
14.02.2020 ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6919-50У від 14.02.2020, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 8262,54 грн (а.с.92 зворотній бік).
Не погодившись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Крім того, у частині дванадцятій статті 9 Закону № 2464 зазначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно із приписами підпункту 1 пункту 2 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449, у редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги), сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 (у редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги) недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості органами доходів і зборів із страхувальників зі сплати коштів з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає також Інструкція №449, відповідно до пункту 1 розділу VI якої до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Пунктами 3, 4 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику. При надсиланні вимоги платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення корінець вимоги залишається в органі доходів і зборів. При врученні вимоги платнику під підпис така вимога залишається у платника, а корінець вимоги, на якому платник проставляє свій підпис, - в органі доходів і зборів.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи або його відокремленого підрозділу, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
У разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв'язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
На виконання вимог частини четвертої статті 25 Закону України №2464 (у редакції, чинній на момент винесення спірної вимоги) податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 03.08.2001 (а.с.94-95).
Також матеріалами справи підтверджено, що з 08.12.2004 позивач працює у ТДВ "Укрліфтсервіс" на посаді фінансового директора - головного бухгалтера, що підтверджується копіями трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.25-26).
Довідкою ТДВ "Укрліфтсервіс" №13 від 29.05.2020 (а.с.27-28) підтверджено, що за період з 01.01.2017 року по 30.04.2020 року сума нарахованого та сплаченого ЄСВ складає 120333,91 грн.
Крім того, в матеріалах справи міститься довідка Пенсійного фонду України форма ОК-7 (а.с.31-32), яка підтверджує сплату ЄСВ роботодавцем позивача.
Підставою для формування спірної вимоги стала наявність у позивача заборгованості зі сплати ЄСВ у сумі 8262,54 грн.
Суд, оцінюючи правомірність нарахуванню заборгованості зі сплати ЄСВ, наголошує на тому, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте, господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 04.12.2019 №440/2149/19.
Оскільки ОСОБА_1 з 08.12.2004 працює у ТДВ "Укрліфтсервіс" та за неї сплачується ЄСВ її роботодавцем, що не заперечується відповідачем, то позивач виконав свій обов'язок зі сплати ЄСВ за спірний період.
Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на вищевикладені обставини та те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Згідно статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 28.10.2020.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4,Полтава,Полтавська область, код ЄДРПОУ 43142831) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-6919-50У від 14.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8262,54 (вісім тисяч двісті шістдесят дві гривні п'ятдесят чотири копійки).
Скасувати заходи забезпечення позову, які були вжиті ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4,Полтава,Полтавська область, код ЄДРПОУ 43142831) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються у відповідності до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017).
Головуючий суддя Г.В. Костенко