Справа № 420/13973/20
11 січня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення №155250009604 від 09.11.2020 року та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155250009604 від 09.11.2020 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 02.11.2020 року з розрахунку 90% заробітної плати, відповідних до розрахункових листів наданих згідно листа Прокуратури Одеської області №21-41 вих20 від 23.10.2020 року (з додатками - довідками №625 та 625/1), без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993 у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ, з подальшими її перерахунками.
Ухвалою від 11.12.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22.12.2020 року (вх. № 54853/20) позивачем до канцелярії суду подано заяву про долучення документів.
28.12.2020 року (вх. № 55435/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, 02.11.2020 року позивач звернувся до ГУ УПФУ в Одеській області щодо призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру», однак, рішенням відповідачем № 155250009604 від 09.11.2020 року відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що на час звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ втратила чинність, у зв'язку із набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1637-VI. Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, 02.11.2020 року позивач звернувся до ГУ УПФУ в Одеській області із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» до якої додав усі обов'язкові документи, однак, рішенням №155250009604 від 09.11.2020 року відповідач відмовив у призначенні пенсії (а.с. 14-15, 23).
Так, зокрема, згідно з оскаржуваним рішенням ГУ ПФУ в Одеській області станом на дату звернення стаж роботи заявника, який дає право на пенсію за вислугу років, становить 21 рік 11 місяців, в тому числі на посадах прокурорів 18 років 6 місяців при загальному стажі роботи 24 роки 8 місяців.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, вважаючи його таким, що порушує передбачене законодавством право на пенсію, ОСОБА_1 , звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Ст. 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1789) у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ (що діяла на час працевлаштування позивача) визначала певні гарантії, які надавалися працівнику державою, у тому числі щодо пенсійного забезпечення прокурорів. Зокрема, згадана норма закону регламентувала, що прокурори зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. При цьому, пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Разом з тим, на сьогоднішній день Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697) збільшено стаж роботи, що дає право на пенсію, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року право прокурорів на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку виникає за наявності на день звернення вислуги років не менше 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців.
При цьому, ч. ч. 2, 15 цієї статті визначений Законом №1697 розмір пенсії суттєво зменшено у порівнянні з розміром, встановленим Законом №1789, до 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати та взагалі обмежено її максимальний розмір.
Судом встановлено, що на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії його стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст. 50-1 Закону №1789, був достатнім для реалізації гарантованого Конституцією України права кожного на пенсійне забезпечення. Так, як вбачається з рішення ГУ ПФУ в Одеській області, такий стаж становив 21 рік 11 місяців, в тому числі на посадах прокурорів 18 років 6 місяців при загальному стажі роботи 24 роки 8 місяців.
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу та пріоритет над іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Ч. 1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За висновком Конституційного Суду України, зазначеним у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальним поняттям змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини це їх сутнісна властивість. Загальновизнаним є право, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які, відповідно до ст. 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Разом з тим, на сьогоднішній день ст. 86 Закону №1697 звужує конституційні права позивача через суттєве погіршення становища запровадженням зворотної дії закону в часі на вже існуючі правовідносини.
Тому, з урахуванням викладеного, суд вважає, що орган Пенсійного фонду України при розгляді заяви позивача про призначення пенсії повинен був застосувати положення ст. 50-1 Закону №1789 у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII змінами, у порушення ст. 22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.
Виходячи з того, що станом на дату звернення ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду України його стаж складає 21 рік 11 місяців, в тому числі на посадах прокурорів 18 років 6 місяців при загальному стажі роботи 24 роки 8 місяців, суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії за вислугу років згідно зі ст. 50-1 Закону №1789, а тому рішення ГУ ПФУ в Одеській області №155250009604 від 09.11.2020 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з 02.11.2020 року з розрахунку 90% заробітної плати, відповідних до розрахункових листів наданих згідно листа Прокуратури Одеської області №21-41 вих20 від 23.10.2020 року (з додатками - довідками №625 та 625/1), без обмеження її максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993 у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ, з подальшими її перерахунками, суд зазначає наступне.
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
З огляду на вищенаведене, враховуючи встановлену судом протиправність відмови уповноваженого органу призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом відновлення порушених права позивача буде зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області призначити позивачу пенсію за вислугою років з 02.11.2020 з розрахунку 90% від середнього розміру щомісячної заробітної плати згідно з довідками про складові заробітної плати без обмеження максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням наведеного, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення №155250009604 від 09.11.2020 року та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155250009604 від 09.11.2020 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити позивачу пенсію за вислугою років з 02.11.2020 з розрахунку 90% від середнього розміру щомісячної заробітної плати згідно з довідками про складові заробітної плати без обмеження максимального розміру, відповідно до ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 11.01.2021 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.