Справа № 420/13418/20
04 січня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В. від 05.11.2020 року ВП № 59444182 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
Ухвалою суду від 23.12.2020 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно зі змістом позовної заяви, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі, із зазначенням таких фактичних обставин:
- підставою звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів послугувало безпідставне накладення на Головне управління штрафу у розмірі 5100,00 грн. за невиконання вимог виконавчого листа № 420/6667/18;
- на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 по справі № 420/6667/18 Головним управлінням на вересень 2019 року нараховано місячний розмір (вересень) пенсії в сумі 7688,08 грн. Нарахована сума не отриманих пенсійних виплат за період: з 01.05.2018 по 30.06.2018 року в сумі 15340,32 грн. та з 01.09.2018 по 30.09.2018 року в сумі 7670,16 грн., загальна сума не отриманих пенсійних виплат складає 23 010,48 грн. Щодо виплати, згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 по справі № 420/6667/18 розрахованого боргу недоотриманої пенсії у сумі 23 010,48 грн. Відповідно до абзацу 14 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами від 21.08.2019 внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788) зазначена сума заборгованості обліковується в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеним Кабінетом Міністрів України, як станом на 24.04.2019 так і на даний час передбачений вищезазначеною нормою, окремий порядок не визначено. Отже, Кабінет Міністрів України видає нормативно-правові акти у сфері соціального захисту, керуючись, зокрема, законами України, якими він на це уповноважується. В зв'язку з тим, що Кабінетом Міністрів не розроблено порядку який зазначений у постанові Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» до бюджету Пенсійного фонду України не було закладено коштів на реалізацію вищезазначеної постанови, крім того відсутній затверджений механізм виплати зазначеної заборгованості;
- згідно з п. 29 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень, або їх перевищення всупереч цьому кодексу чи Державному бюджету України, є порушенням бюджетного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 121 Бюджетного кодексу України за порушення бюджетного законодавства винні особи несуть відповідальність згідно із законом. Бюджет Пенсійного фонду України на 2020 рік затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 22. Після прийняття постанови Шостим апеляційним адміністративним судом від 22.07.2020 у справі № 640/5248/19 бюджетні призначення Пенсійному фонду України на поточний рік не переглянуті. А від так дії Головного управління, в своїй сукупності свідчать, що невиплата в повному обсязі перерахованої пенсії за рішенням суду зумовлена не недбалістю Головного управління чи неналежним виконанням своїх обов'язків начальником Головного управління, а власне змінами у правовому регулюванні порядку виплати пенсій та фінансуванням на виплату цих пенсій, а у діях Головного управління відсутні ознаки вини та умислу щодо невиконання у повному обсязі судового рішення, як умови притягнення до відповідальності та накладення, у даному випадку, штрафу;
- старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 02.07.2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59444182 за виконавчим листом № 420/6667/18, виданим 20.05.2019. Відповідний лист про виконання рішення суду було надіслано Головним управлінням до відділу примусового виконання рішень 21.08.2020 № 1500-0403-5/59703;
- Головним державним виконавцем 05.11.2020 було винесено постанову ВП № 59444182 тільки вже про накладення штрафу у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду, якою зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів. Враховуючи вищевикладене у контексті обставин даної справи не можна дійти висновку, що Головним управлінням не були виплачені означені кошти без поважних причин. В даному випадку накладання штрафу на Головне управління є безпідставним, оскільки виконання рішення суду з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не залежить від волевиявлення, а ні начальника Головного управління, а ні від співробітників органів Пенсійного фонду. В даному випадку Головне управління стало заручником ситуації із-за бездіяльності Кабінету Міністрів України, а стягнення штрафу не сприяє виплаті ОСОБА_1 нарахованої пенсії, а лише породжує дефіцит коштів Пенсійного фонду;
- відтак, державним виконавцем не взято до уваги, що для застосування відповідальності за невиконання рішення суду у вигляді штрафу повинні мати місце наступні умови: 1) факт невиконання рішення про зобов'язання боржника виконати певні дії; 2) невиконання зумовлено неповажними причинами;
- Головним управлінням виконано рішення суду по справі № 420/6667/18 Головним управлінням на вересень 2019 року нараховано місячний розмір (вересень) пенсії в сумі 7688,08 грн. Нарахована сума не отриманих пенсійних виплат за період: з 01.05.2018 по 30.06.2018 року в сумі 15340,32 грн. та з 01.09.2018 по 30.09.2018 року в сумі 7670,16 грн, загальна сума не отриманих пенсійних виплат складає 23 010,48 грн., щодо виплати, боргу недоотриманої пенсії у сумі 23 010,48 грн. повідомлено органи Державної виконавчої служби, що відповідно до абзацу 14 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами від 21.08.2019 внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788) зазначена сума заборгованості обліковується в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеним Кабінетом Міністрів України, як станом на 24.04.2019 так і на даний час передбачений вищезазначеною нормою, окремий порядок не визначено. Отже, Головним управлінням були вжиті всі можливі заходи за для виплати нарахованої доплати та дії Головного управління, в своїй сукупності свідчать, що невиплата в повному обсязі недоотриманої пенсії за рішенням суду зумовлена не бездіяльністю Головного управління чи невиконання зумовлено неповажними причинами, а власне відсутністю окремого порядку здійснення виплати недоотриманої пенсії внутрішньо переміщеним особам, та у діях Головного управління відсутні ознаки вини, умислу чи ухилення від її виплати;
- згідно з висновком Верховного Суду, викладеного у постановах від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а (номер рішення в ЄДРСР 74718583), від 24.01.2018 у справі № 405/3663/13-а (номер рішення в ЄДРСР 71834551) та від 21.08.2019 у справі № 754/3105/19 невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Як результат, державним виконавцем при винесенні постанови про накладення штрафу не враховано викладені обставини (факт повного виконання рішення суду Головним управлінням в межах, допустимих чинним законодавством, до відкриття виконавчого провадження), що призвело до порушення норм законодавства, що стосується притягнення боржника до відповідальності згідно з вимогами Закону № 1404-VIII.
Згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав:
- на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 03.07.2019 перебуває виконавче провадження № 59444182 з примусового виконання виконавчого листа, виданого по адміністративній справі № 420/6667/18 Одеським окружним адміністративним судом 20.05.2019 щодо зобов'язання Балтського обєднаного управління Пенсійного фонду Одеської області (в подальшому - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, ухвала від 18.08.2020) виплатити не отриману суму пенсійних виплат за період з 01.05.2018 по 30.06.2018 в сумі 15340,32, та з 01.09.2018 по 30.09.2018 в сумі 7670,16, загальна сума яких складає 23010,48 грн;
- 03.07.2019 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору з боржника;
- 31.08.2020 до відділу надійшов лист від боржника, згідно з яким встановлено, що рішення Одеського окружного адміністративного суду № 420/6667/18 внесено до підсистеми «Реєстр судових рішень» під номером С1384917, до якого долучено скан копії рішення суду та розрахунок боргу на виконання рішення суду. Щодо виплати заборгованості у сумі 23010,48 грн., що згідно з абзацем 14 пункту 1 постанови КМУ від 05.11.2014 № 2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам» (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788) передбачено, що суми пенсій, які не виплачені за період до місяця відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На цей час такого порядку не затверджено та іншого чинним законодавством не передбачено. Таким чином, рішення суду боржником не виконано взагалі, посилання на постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 та № 788 від 21.08.2019 є безпідставним, та недоцільним, адже виконання рішення суду є обов'язковим;
- відповідно до постанови КМУ № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам», суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Таким чином, посилання позивача на те, що цей порядок відсутній, не є підставою невиконання рішення суду, яке є обов'язковим для усіх. Однак, кошти взагалі на пенсійні виплати на кожну особу пенсіонера виділяються з бюджету, а тому не зрозуміло, куди ці кошти під кожну окрему особу, орган ПФУ використовує;
- посилання боржника вже на постанови № 637 та № 788 є необґрунтованим, оскільки, рішенням Окружного суду міста Києва від 07.10.2020 № 640/11258/20 визнано нечинним абзац 21 пункт 1 Постанови № 637. (Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України). Крім того, абзац 14 пункту 1 постанови № 637 не визначає порядок виплати пенсійних заборгованостей. Тобто боржник, вводить державного виконавця в оману навмисно, щоб не виконувати рішення суду. А тому, можливо зробити висновок, що боржник злісно ухиляється від виконання рішення суду;
- 28.09.2020 до відділу надійшов лист стягувача щодо невиконання боржником рішення суду. 05.11.2020 державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у сумі 5100,00 грн. Крім того, доказів щодо поважності причин невиконання боржником не надано. Таким чином, невиплата заборгованості є протиправною та свідчить про невиконання рішення суду. Боржник був зобов'язаний повідомити державного виконавця про поважність причин невиконання та надати відповідні докази (виписки по рахунках тощо);
- право на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань. А відсутність грошових коштів у Бюджеті не є підставою невиконання рішення суду, виконання чого є обов'язковим, що передбачено статтею 129-1 Конституції України. Аналогічна позиція викладена у рішення Європейського суду з прав люди у справі «Сук проти України», «Бурдов проти Росії». Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, на формальних підставах не виплачено пенсію стягувачу, оскільки рішення обов'язкове до виконання на території України;
- з ситуації, яка склалась щодо скасування судами штрафів державних виконавців, накладених на ГУПФУ в Одеській області, можливо зробити висновок, що суд не є ефективним засобом захисту прав людини, тому що його рішення не виконуються як того вимагає закон.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 420/6667/18 (а.с.11-18), зокрема:
- визнано протиправним та скасовано розпорядження Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про припинення виплати пенсії позивачу за періоди з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року та з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року;
- зобов'язано Балтське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити не отриману суму пенсійних виплат за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року в сумі 15340,32 грн., та з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року в сумі 7670,16 грн., загальна сума яких складає 23010,48 грн.
20 травня 2019 року Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист № 420/6667/18 (а.с.55-56), відповідно до якого Одеський окружний адміністративний суд 20 лютого 2019 року, розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (Код ЄДРПОУ 20992251, адреса: 66101, вул. Шевченка 19, м. Балта, Балтський район, Одеська область) щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії:
- вирішив: зобов'язати Балтське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити не отриману суму пенсійних виплат за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року в сумі 15340,32 грн., та з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року в сумі 7670,16 грн., загальна сума яких складає 23010,48 грн;
- судове рішення набрало законної сили: 24 квітня 2019 року.
Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 59444182 від 02.07.2019 року (а.с.19-20) старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Журавльовим Є.Ю., відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 420/6667/18, виданого 20.05.2019 року Одеським окружним адміністративним судом, про:
- зобов'язання Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити не отриману суму пенсійних виплат за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року в сумі 15340,32 грн., та з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року в сумі 7670,16 грн., загальна сума яких складає 23010,48 грн.;
- із зазначенням, що боржнику необхідно виконати вимоги виконавчого документу у строк до десяти робочих днів та направити на адресу відділу копії документів, підтверджуючих виконання вимог виконавчого документу.
10.08.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. складено вимогу державного виконавця № 10.03-6571 (а.с.66-67), якою, у зв'язку із тим, що станом на теперішній час вимоги виконавчого документа не виконані, з метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі виконання рішення та керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», у позивача вимагалось:
- невідкладно направити на адресу Відділу документи, що підтверджують повне, фактичне виконання рішення суду;
- в разі невиконання вимог виконавчого документа, повідомити про причини невиконання та ПІБ відповідальної особи.
До Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов лист позивача від 21.08.2020 року (а.с.68), відповідно до змісту якого на лист № 10.03-6571 від 10.08.2020 року позивач повідомляє:
- що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.04.2019 року по справі № 420/6667/18 за позовом ОСОБА_2 внесено до підсистеми «Реєстр судових рішень» під номером С1384917, до якого долучено скан копії рішення суду та розрахунок боргу на виконання рішення суду;
- щодо виплати, згідно рішення суду по справі № 420/6667/18, розрахованого боргу по недоотриманої пенсії у сумі 23010,48 грн., що згідно з абзацом 14 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами від 21.08.2019 внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788) зазначена сума обліковується в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України;
- передбачений вказаною нормою окремий порядок на сьогодні не визначено.
Додатки до вказаного листа позивача не зазначені.
05.11.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В., керуючись ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», прийнято постанову про накладення штрафу ВП № 59444182 (а.с.72-73), якою:
- за невиконання вимог виконавчого листа накладено на боржника: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.;
- зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Відповідно до змісту вказаної постанови головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. встановлено:
- станом на 05.11.2020 вимоги виконавчого листа боржником - Головним управлінням пенсійного фонду України в Одеській області - не виконані;
- відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» - у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягають негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність за його невиконання.
Не погоджуючись з постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В. від 05.11.2020 року ВП № 59444182 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн., позивач оскаржив її у судовому порядку.
На виконання ухвали суду відповідачем суду також надано копії матеріалів виконавчого провадження номер за АСВП: 59444182. (а.с.53-73)
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Частинами 1, 4, статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"..
Відповідно до з ч.ч. 1, 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Виходячи з аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та на підставі встановлених судом обставин, а саме:
Так, ст. 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Як встановлено судом вище, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 420/6667/18, зокрема: зобов'язано Балтське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити не отриману суму пенсійних виплат за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року в сумі 15340,32 грн., та з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року в сумі 7670,16 грн., загальна сума яких складає 23010,48 грн.
Зазначене рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 420/6667/18 набрало законної сили 24.04.2019 року.
Отже, в даному випадку виплата Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_1 не отриманої суми пенсійних виплат за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року в сумі 15340,32 грн., та з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року в сумі 7670,16 грн., загальна сума яких складає 23010,48 грн., повинна бути здійснена саме на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, та відповідно, яке є обов'язковим до виконання, а не відповідно до абзацу 14 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами від 21.08.2019 внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788) та передбаченого вказаною нормою окремого порядку, який на сьогодні не визначено, тощо, як помилково вважає позивач.
05.11.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В., керуючись ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», прийнято постанову про накладення штрафу ВП № 59444182, якою:
- за невиконання вимог виконавчого листа накладено на боржника: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.;
- зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Відповідно до змісту вказаної постанови головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щегловою Є.В. встановлено:
- станом на 05.11.2020 вимоги виконавчого листа боржником - Головним управлінням пенсійного фонду України в Одеській області - не виконані;
- відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» - у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягають негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність за його невиконання.
З встановленого вбачається, що оскаржена позивачем постанова про накладення на позивача штрафу винесена саме за невиконання рішення суду про зобов'язання позивача виплатити не отриману суму пенсійних виплат за певний період.
Виходячи з вищенаведених встановлених судом обставин та здійснених на їх підставі висновків, що в даному випадку виплата Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_1 не отриманої суми пенсійних виплат за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року в сумі 15340,32 грн., та з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року в сумі 7670,16 грн., загальна сума яких складає 23010,48 грн., повинна бути здійснена саме на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, та відповідно, яке є обов'язковим до виконання, а не відповідно до абзацу 14 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами від 21.08.2019 внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788) та передбаченого вказаною нормою окремого порядку, який на сьогодні не визначено, тощо, як помилково вважає позивач, - встановлені в оскарженій постанові підстави її прийняття та здійснені на їх підставі висновки відповідають фактичним обставинам справи та вимогам законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Суд додатково звертає увагу позивача на те, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 420/6667/18, зокрема: зобов'язано Балтське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити не отриману суму пенсійних виплат за певний період, а не нарахувати її та забезпечити її облік, що фактично на виконання вказаного рішення вчинено позивачем.
Отже, станом на дату прийняття оскарженої постанови доказів виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року по справі № 420/6667/18, яке набрало законної сили 24.04.2019 року, про зобов'язання Балтського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити не отриману суму пенсійних виплат за період з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року в сумі 15340,32 грн., та з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року в сумі 7670,16 грн., загальна сума яких складає 23010,48 грн, - відповідачу не надано.
Додатково щодо посилання позивача на те, що за відсутності нормативно-правового регулювання не може вважатися невиконання судового рішення без поважних причин, - суд звертає увагу позивача на таке.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п. 52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п. 71).
Для того, щоб національне законодавство відповідало вимогам Конвенції, воно має гарантувати засіб правового захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно законодавство має достатньо чітко визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам влади, та порядок її реалізації (див. рішення у справі «Гіллан та Квінтон проти Сполученого Королівства» (Gillan and Quinton v. The United Kingdom), заява № 4158/05, п. 77, ECHR 2010 (витяги), з подальшими посиланнями та п. 67 рішення у справі «Котій проти України» (Заява № 28718/09) від 5 березня 2015).
Враховуючи та на підставі наведеного, суд вважає, що відсутність нормативно-правового регулювання не може вважатися поважною причиною невиконання рішення боржником.
Крім того, заборгованість, яку повинен виплатити позивач у виконавчому провадженні ВП № 59444182, утворилася не внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, зокрема у справі № 420/6667/18, а внаслідок самостійно здійснених позивачем нарахувань відповідних пенсійних виплат та їх обліку, проте які не були виплачені із посиланням на відсутність окремого порядку, що й було предметом вирішеного у справі № 420/6667/18 спору.
Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.
При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).
Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно
суд дійшов висновків, що:
- позиція позивача зі спірних питань - є помилковою, такою, що не відповідає положенням законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, та/або фактичним обставинам справи;
- на виконання вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України відповідачем доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення та доказана правомірність оскаржуваної постанови, прийняття її відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, отже підстав для визнання її протиправною та скасування немає, відповідно
- позовні вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В. від 05.11.2020 року ВП № 59444182 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн, - не підлягають задоволенню повністю.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.
Керуючись ст. ст. 139, 194, 241-246, 250, 255, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, ідентифікаційний код юридичної особи: 20987385) до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: вул. Разумовська, 37, м. Одеса, 65091) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.
Апеляційні скарги на рішення суду можуть бути подані в поряду, передбаченому ч. 6 ст. 287 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя М.Г. Цховребова
.