28 грудня 2020 року м. Львів справа №380/4401/20
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Карп'як О.О.,
секретар судового засідання Терлецький О.О.,
за участю:
представника позивача - Цебак І.С.,
представника відповідача - Сивоус С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу,-
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8), в якому просить суд:
визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ5178/894/НД/АВ/ФС Головного управління Держпраці у Львівській області від 24.02.2020 року.
Ухвалою суду від 09 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 09.06.2020 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення адміністративного позову відмовлено.
Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 28 вересня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Підготовчі судові засідання неодноразово відкладалися за клопотаннями сторін з мотивів запровадженням карантину, пов'язаного із запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Позиція позивача:
Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначив, що у грудні 2020 року Головне управління Держпраці у Львівській області проведено перевірку (інспекційне відвідування) у ФОП ОСОБА_1 , за наслідками якого було складено акт інспекційного відвідування. Позивач вказує, що в направленні на перевірку та в акті інспекційного відвідування не зазначено, який саме тип заходу здійснювався, плановий чи позаплановий, що має наслідком протиправність направлення та акту інспекційного відвідування. 24 лютого 2020 року Головним управління Держпраці у Львівській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛВ5178/894/НД/АВ/ФС, у розмірі 250 380, 00 гривень та на підставі абзацу 2 частини 2 ст. 265 КЗпП України. Позивач вказує, що 23 грудня 2019 року представник позивача прибув до відповідача та надав документи, в яких повідомлялося, що позивач не здійснює господарську діяльність за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Окрім того, 23.12.2019 позивачем подано повідомлення про закриття об'єктів оподаткування, у межах 10 денного строку. Тому вважає висновок, викладений в акті інспекційного відвідування про наявність в нього станом на 20.12.2019 двох неоформлених працівників не відповідає вимогам законодавства та спростовується поданими доказами, зокрема договорами, актами, повідомленнями та квитанцією №2. Також вказує, що на момент прийняття оскаржуваної постанови діяла нова редакція абз.2 ч.2 ст.265 КзПП України, якою до фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп застосовується попередження. З огляду на викладене, оскаржувана постанова є протиправною та слід скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задоволити.
Заперечення відповідача:
10.07.2020 за вх. №34389 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якій відповідач вказав, що у нього були усі правові підстави для проведення інспекційного відвідування. Оскаржувана постанова є правомірною. На підставі наказу № 2478-П від 12.12.2019 та направлення від 12.12.2019 №2478, листа ГУ ДПС у Львівській області від 05.12.2019 №17830/933-07, інспекторами праці - головними державними інспекторами відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Львівській області проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 за юридичною адресою місця здійснення господарської діяльності. В ході проведення інспекційного відвідування за відповідними адресами здійснення господарської діяльності ( АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 ) було встановлено, що має місце фактичний допуск до роботи працівників ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , без оформлення трудових відносин. Зазначають, що позивачем не було подано підтверджуючих документів, які б свідчили про те, що позивач підприємницьку діяльність не здійснює. Таким чином за результатами розгляду справи уповноваженою посадовою особою т.в.о. начальника Єзерська О.І. встановлено наявність порушення вимог частини 1, 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України №413. Відповідач вважає, що Управлінням повністю дотримано встановлену чинним законодавством процедуру проведення контрольного заходу та процедуру притягнення суб'єкта господарювання до фінансової відповідальності. Вважає твердження позивача про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу необґрунтованими, а позов таким, що задоволенню не підлягає.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Згідно з листом ГУ ДПС у Львівській області до ГУ Держпраці у Л/о, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 №649-р «Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення», надало на погодження перелік суб'єктів господарювання, які мають ризики використання не задекларованої праці для використання в межах компетенції під час проведення у грудні 2019 року спільних перевірок/інспекційних відвідувань. Серед таких значився і позивач.
У вказаному листі зазначено, що дані суб'єкти господарювання відповідають критеріям зазначених у Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823, а саме невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності.
У відповідності до наказу № 2478-П від 12.12.2019 року працівниками Головного управління Держпраці у Львівській області, згідно з направленнями №2478 від 12.12.2019, проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 щодо додержання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин: юридична адреса: АДРЕСА_5 , фактична адреса: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 .
У період з 16 грудня по 27 грудня 2019 року ГУ Держпраці у Л/о проведено інспекційне відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю ФОП ОСОБА_1 та складено акт №ЛВ5178/894/НД/АВ від 27.12.2019.
Вказаним актом зафіксовано порушення позивачем ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України №413. Зокрема, в ході проведення інспекційного відвідування, за місцем здійснення господарської діяльності підприємця - АДРЕСА_4 (згідно з інформацією поданою підприємцем до органів ДПС у Львівській області), на робочому місці при виконанні трудових функцій оператора (машиніста мийної установки знаходився працівник ОСОБА_2 (зафіксовано засобами відео фіксації), який в усних поясненнях інспектору праці зазначив, що працює за вказаною адресою з вересня 2019 року.
Також 20.12.2019 о 10 год. 00 хв., інспекторами праці здійснено вихід за ще одним місцем здійснення господарської діяльності підприємця - АДРЕСА_2 (згідно з інформацією поданою підприємцем до органів ДПС у Львівській області) у ході якого встановлено, що на робочому місці при виконанні трудових функцій оператора (машиніста мийної установки) знаходиться працівник ОСОБА_3 (зафіксовано засобами відео фіксації). Вказаний працівник повідомив, що працює за вказаною адресою з 14.12.2019 року і що перед початком роботи не подавав трудової книжки для внесення запису і не підписував ніяких договорів.
Як вказано у акті, в ході інспекційного відвідування підприємцем не надано жодних документів (наказів чи розпорядження), які б підтверджували оформлення трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 , та працівниками ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 . Таким чином, в порушення вимог ч.1,3 ст.24 КЗпП України, ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
03.01.2021 позивач скерував відповідачу зауваження до акта інспекційного відвідування, до якого долучено копію договору оренди №02/01-17 від 03.01.2017 та додатки №1,2 до нього, копію договору оренди №01/12-18 від 03.12.2018 та додатки 1,2 до вказаного договору, повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП від 23.12.2019, копію квитанції №2 від 23.12.2019.
09.01.2020 відповідачем скеровано ФОП ОСОБА_1 відповідь на заперечення до акта.
24.02.2020 ГУ Держпраці у Л/о винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ5178/894/НД/АВ/ФС, відповідно до якої розглянувши справу про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 27.12.2019 №ЛВ5178/894/НД/АВ щодо порушень у ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю встановлено порушення вимог ч.ч. 1. 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови КМ України №413, керуючись ст. 259 КЗпП України, ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою КМ України від 17.07.2013 №509, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України вирішено накласти на позивача штраф у розмірі 250380,00 грн.
Вважаючи зазначену постанову протиправною, позивач оскаржив її в судовому порядку.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Доказами в адміністративному судочинстві є відповідно до ч.1 ст.72 КАС України будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають відповідно до ч.3 ст.77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Статтею 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Стосовно твердження позивача щодо незаконності направлення та акту інспекційного відвідування Головного управління Держпраці у Львівській області, суд зазначає таке.
Згідно з п.п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до п. 1 Положення про Управління Держпраці у Львівській області (нова редакція), затвердженого наказом Державної служби України з питань праці 03.08.2018 №84 (далі - Положення №84) Управління Держпраці у Львівській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Повноваження Управління поширюються на територію Львівської області.
Згідно з п. 3 Положення №84 одними із основних завдань Управління є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп. 5 п. 4 Положення №84).
Відповідно до п. 6 Положення №84 Управління для виконання, покладених на нього завдань має право, зокрема, проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Управління, безперешкодно, без попереднього повідомлення проходити до будь-яких виробничих, службових адміністративних приміщень юридичних осіб (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичних осіб, які використовують найману працю.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України від 05.04.2007 №877 «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877).
Згідно зі ст. 1 Закону №877, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону №877 заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.
Згідно ч. 3 ст. 6 Закону №877 суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).
Відповідно до приписів ст. 12 Конвенція Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої відповідно до Закону України №1985-IV від 08.09.2004, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі ст.16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Слід зазначити, що інспекційне відвідування є однією з форм перевірки, яке зумовлене необхідністю реалізувати приписи ст. 259 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок), відповідно до якого інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).
Згідно з п. 2 Порядку заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Підсумовуючи викладене, Управління, як територіальний орган Держпраці, наділене правом проводити позапланові заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема, у формі інспекційних відвідувань.
Інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (пп. 3 п. 5 Порядку).
Зокрема підставами для здійснення інспекційних відвідувань є: інформація ДПС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності (пп. 6 п. 5 Порядку).
Згідно з пп. 6 п. 11 Порядку №823 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно мають право фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо -, фото - та відеотехніки.
Відповідно до п. 19 Порядку №823 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.
Доцільно зауважити, що Законом №877 не передбачено імперативних норм щодо вичерпного переліку контрольних заходів, які може здійснювати Управління, тому інспектори праці у своїй перевірочній діяльності можуть використовувати інші форми контролю додержання суб'єктами господарювання вимог трудового законодавства, зокрема у формі інспекційного відвідування. Інспектори праці, які є посадовими особами Держпраці та її територіальних органів, наділені контрольними повноваженнями на проведення інспекційних відвідувань, що підтверджується наявними службовим посвідченням. При цьому, інспекційні відвідування не є плановими (позаплановими) перевірками та не потребують будь-якого погодження.
Судом встановлено, що наказ № 2478-П від 12.12.2019 року та направлення №2478 від 12.12.2019 видані на підставі Порядку №823, відтак доводи позивача щодо протиправності направлення на перевірку та акта інспекційного відвідування від 27.12.2019 з підстав не зазначення у них тип заходу, який здійснювався є необґрунтованими.
Стосовно доводів позивача про відсутність факту порушення вимог трудового законодавства.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Відповідно до ч. 1 ст. 260 Кодексу законів про працю України державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі Положення № 96), визначено, що центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно з п. 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 100, територіальним органом Держпраці на території Львівської області є Головне управління Держпраці у Львівській області.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Проаналізувавши вказані норми чинного законодавства, суд зауважує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25.11.2019 у справі №620/392/19 та у постанові від 04.07.2018 року у справі №820/1432/17.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст. 23 КЗпП України).
Згідно з ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну (надомну) роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).
Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно ч. 2 ст. 265 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення інспекційного відвідування) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Позивач в позовній заяві вказує, що його представником 03.01.2020 року було подано до відповідача документи, в яких зокрема було повідомлено відповідача, що позивач не здійснює господарської діяльності за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . На підтвердження даних обставин позивачем було подано до відповідача наступні документи.
Згідно договору оренди № 02/01-17 від 03 січня 2017 року, орендар ФОП ОСОБА_1 , отримав в строкове платне користування об'єкт оренди, розміщений за адресою АДРЕСА_2 , строк оренди до 15 грудня 2019 року.
15 грудня 2019 року згідно акту передачі - приймання, орендар ФОП ОСОБА_1 , повернув об'єкт оренди, що підтверджується актом.
Згідно договору оренди № 01/12-18 від 03 грудня 2018 року, орендар ФОП ОСОБА_1 , отримав в строкове платне користування об'єкт оренди, розміщений за адресою АДРЕСА_4 , строк оренди до 15 грудня 2019 року.
15 грудня 2019 року згідно акту передачі - приймання, орендар ФОП ОСОБА_1 , повернув об'єкт оренди, що підтверджується актом.
23 грудня 2019 року ФОП ОСОБА_1 , повідомив Головне управління ДПС у Львівській області, Залізничне управління, Франківська ДПІ, про закриття об'єктів оподаткування, що підтверджується повідомленням про об'єкти оподаткування та отримання такого повідомлення податковим органом за формою №20-ОПП від 23.12.2019, що підтверджується копією квитанції №2 від 23.12.2019.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , перевіряюча, яка здійснювала інспекційне відвідування вказала, що дане відвідування проводилося разом з працівниками ГУ ДПС у Львівській області та на підставі листа ГУДПС у Львівській області, зокрема в якому було вказано ОСОБА_1 , який використовує не задекларовану працю. Дане відвідування проводилося одночасно за чотирма адресами, за двома адресами було виявлено двох працівників без оформлення трудових відносин. Під час проведення нею даної перевірки на одному з об'єктів ( АДРЕСА_2 ), представника та позивача не було, позивач був присутній за іншою адресою, пізніше представником було надано документи, щодо господарської діяльності позивача. По АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , був присутній та виконував трудові функції (отримав кошти від клієнта від мийки машини). ОСОБА_3 , не було повідомлено особу в якого він працює. Представник позивача повідомляв, що позивач не здійснює господарську діяльність, проте підтверджуючих документів не було подано до завершення інспекційного відвідування. Дані документи представником позивача були подані лише під час зауваження до акту.
Судом встановлено, що під час винесення постанови про накладення штрафу, відповідачем не було взято до уваги дані документи позивача, а також не було доведено, що позивач на момент проведення інспекційного відвідування, здійснює діяльність за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Матеріалами справи підтверджено, що позивач було укладено договори оренди - збірно - розбірні авто мийки, проте станом на 23 грудня 2019 року не здійснював господарської діяльності за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .
Таким чином, отримавши від позивача із запереченнями на акта перевірки документи щодо повернення об'єктів оренди відповідач не врахував таких при прийнятті спірного рішення та не мотивував підстав неврахування таких.
Щодо доводів позивача про те, що на момент (24.02.2020) прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу діяла нова редакція абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, якою до фізичних осіб - підприємців , які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження, а не штраф, суд зазначає наступне.
Згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 07.02.2017 та Реєстру платників єдиного податку, що відображається на офіційному веб - сайті ДПС України, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на єдиному податку з 01.07.2014 року, друга група (а.с.7).
Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений Постановою Кабінету Міністрів України віл 17 липня 2013 р. №509 (далі - Порядок №509).
Згідно п. 6 Порядок №509 в редакції на яку посилається позивач - про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Однак, пункт 6 виключено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019р.
Відповідно до п. 2 Порядку №509 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) штрафи накладаються, зокрема на підставі акта, складеною за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.
Пунктом 3 Порядку №509 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) передбачено, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб'єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п'ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Відповідно до п. 5 Порядку №509 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Повідомленням про одержання документів №007/1/11-31 відповідач повідомив позивача про те, що уповноваженою особою одержано матеріали інспекційного відвідування, за результатами якого складено Акт інспекційного відвідування №ЛВ5178/894/НД/АВ від 27.12.2019 (а.с.85).
Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 року № 378-ІХ до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) внесено зміни до ст. 265 КЗпП, якими, зокрема, суттєво зменшено штрафи за порушення законодавства про працю. Закон № 378 з оновленими розмірами штрафів діє з 02.02.2020.
Так, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків до прийняття наведених вище змін, до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, застосовувалися штрафи у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Після набрання чинності змінами до ст. 265 КЗпП, за те саме правопорушення встановлено інші розміри штрафів, а саме:
за перше порушення: у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;
за повторне протягом двох років з дня виявлення порушення: у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Статтею 42 Конституції України гарантовано кожному право на підприємницьку діяльність.
Зміст Підрозділу 1 Розділу ІІ ЦК України, а саме включення до нього Глави 5 "Фізична особа - підприємець" та особливості відповідальності фізичної особи - підприємця усім майном, передбаченої ст.52 цього ж Кодексу, дозволяють суду стверджувати, що статус фізичної особи-підприємця вказує на діяльність фізичної особи, а не на її належність до певного виду осіб (суб'єктів) у відносинах, які регулюються чинним законодавством України.
Підсумовуючи викладене можна прийти до висновку, що позивач у справі є фізичною особою в розумінні чинного законодавства України, на яку поширюється зворотна дія в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують юридичну відповідальність.
Відповідно до цього ж рішення Конституційного Суду України дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалася лише в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
У рішенні Конституційного Суду України від 19 квітня 2000 року №6-рп/2000 зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.
У рішенні від 2 липня 2002 року №13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені положення попередніх рішень, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп), і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 року № 3-рп).
У рішенні ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі "Корецький та інші проти України" було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону було вірно розтлумачено судами та дане втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів "передбачений законом" у другому пункті статті 11 Конвенції не лише вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.
Відповідно до рішення КСУ від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Відповідно до підпункту 5.4 п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 № 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
За загальним правилом закон зворотної сили не має. Це правило повинно надавати визначеності і стабільності суспільним відносинам. Це означає, що закони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Принцип незворотності дії в часі нормативно-правових актів знайшов своє закріплення і в ст. 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 1950 року, відповідно до якої нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Виходячи із суті ст. 7 згаданої Конвенції, дія принципу незворотності дії закону в часі знаходяться в площині кримінального права.
Однак Європейський суд з прав людини у своїй практиці все ж застосовує широкий підхід до дії принципу незворотності дії закону в часі шляхом більш широкого розуміння захисту прав і свобод людини та застосування принципу верховенства права, не обмежуючись кримінально-правовим підходом до дії принципу незворотності дії закону в часі, а розширюючи дію цього принципу в галузевому розрізі права. Досить часто такому широкому підходу може слугувати й тлумачення Судом гарантованих Конвенцією прав і свобод людини через застосування принципу предмету та мети Конвенції.
Метою Конвенції, як вказується в численних рішеннях ЄСПЛ, є захист індивідуальних прав людини, а також розвиток ідеалів та цінностей демократичного суспільства. Крім того, часто Суд у своїх рішеннях посилається не лише на предмет і мету Конвенції, а застосовує для підсилення своєї позиції також слова її Преамбули про верховенство права у відповідності із Статутом Ради Європи.
У справі "Праведная проти Росії" від 18 листопада 2004 року російський місцевий суд при розгляді спору щодо порядку нарахування пенсії застосував наказ Міністерства праці РФ, виданий після прийняття рішення у справі, як підставу для перегляду власного рішення за нововиявленими обставинами. При цьому, якщо попереднє рішення винесено на користь позивачки, то в результаті перегляду вже на підставі цього наказу Мінпраці РФ у задоволенні її вимог було відмовлено. Оскільки ключовим питанням цієї справи було ретроспективне застосування відомчого некримінального нормативно-правового акту, що прямо не підпадає під дію статті 7 Конвенції, ЄСПЛ аналізував ситуацію, що склалася в контексті статті 6, яка гарантує право на справедливий суд. Суд одноголосно дійшов висновку, що це право було порушено.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року Суд нагадав, що ретроспективність цивільного законодавства категорично не заборонена нормами Конвенції і в даному випадку може бути застосована. Тим не менше, коли питання стосується ефективного засобу правового захисту, цей засіб правового захисту має існувати з достатньою мірою певності (див. Ухвала Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2002 року щодо прийнятності заяви Воробйової проти України). У зв'язку з цим Суд дотримується думки, що застосування зворотного в часі цивільного процесуального законодавства порушуватиме принцип правової визначеності й буде несумісним із нормами закону, якщо він позбавляє особу доступу до засобів правового захисту, які мали б бути ефективними згідно з положеннями п. 1 статті 35 Конвенції.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Щокін проти України", а саме - в п. 56 Рішення зазначив наступне: ...відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Цим рішенням ЄСПЛ окреслив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи мають застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві повинно тлумачитися на користь особи.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням викладеного та фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що оскільки правовідносини з виявлення порушення та притягнення до відповідальності тривали на час винесення (24.02.2020) відповідачем оскаржуваної постанови №ЛВ5178/894/НД/АВ/ФС, а редакція ст. 265 КЗпП (з 02.02.2020) вже не передбачала такий вид відповідальності за вчинене позивачем порушення, як штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, то прийняте рішення відповідачем із застосуванням норми законодавства, яка втратила чинність на час його прийняття, не може розцінюватися судом як прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також прийнятим із застосуванням до позивача найбільш сприятливого підходу.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги з таких підстав є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
За таких обставин, суд вважає, що викладені в позовній заяві доводи позивача підлягають задоволенню, а постанова про накладення штрафу від 24.02.2020 року № ЛВ5178/894/НП/АВ/ФС у розмірі 250 380,00 грн., є необґрунтованою і такою, що прийнята без врахування всіх істотних обставин, тому підлягає скасуванню в повному обсязі.
Відповідно до ч.3 ст.143 КАС України питання щодо судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу вирішуватиметься після ухвалення рішення по суті позовних вимог, з огляду на неможливість позивача до закінчення судових дебатів подати докази, що підтверджують такі витрати. Зокрема в позовній заяві позивач вказує попередній розрахунок судових витрат: судовий збір за подання позову - 2503,81 грн., судовий збір за забезпечення позову - 630,61 грн., витрати на правову допомогу - 5000 грн. у суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов задоволити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами № ЛВ5178/894/НД/АВ/ФС Головного управління Держпраці у Львівській області від 24.02.2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11 січня 2021 року.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна