про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
11 січня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/6/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
04 січня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява заяви ОСОБА_1 (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати неправомірним дії відповідача щодо відмови у виплаті всієї суми недоотриманої пенсії після померлої ОСОБА_3 на користь її доньки- ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити на користь ОСОБА_2 недоотриману суму пенсії, що належала матері ОСОБА_3 , залишилась недоотриманою у зв'язку з її смертю без обмеження будь-яким строком;
- зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити на користь ОСОБА_2 зі всієї суми заборгованості встановлений індекс інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми з 20 квітня 2020 року до прийняття рішення.
Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. […] фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналіз вищезазначених норм закону свідчить про те, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкта владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому владні повноваження повинні здійснюватись відповідним суб'єктом саме в сфері публічно-правових відносин і стосуватися безпосередньо конкретної особи. Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин, до адміністративної юрисдикції не відносяться.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з позовної зави та доданих до неї документів, позивач є донькою ОСОБА_3 , яка перебувала на обліку Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області та яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Алчевськ, Луганської області, що підтверджено свідоцтвом про смерть від 27 листопада 2019 року.
Листом № 163-157/Р-22/8-1241/20 відповідач відмовив у наданні інформації.
Листом № ВЕБ-12415-ф-с-20-020273/14 від 27 квітня 2020 року відповідач відмовив у виплаті недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_3 .
Відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Згідно з частинами першою, третьою статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що оскільки грошові кошти недоотриманих пенсійних виплат увійшли до спадкового майна, їх отримання регулюється спадковим законодавством.
В постанові від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц про стягнення успадкованої суми недоотриманих спадкодавцем пенсійних виплат (№ рішення в ЄДРСР 80854709) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цій справі предметом позову є майнова вимога позивачки визнати за нею в порядку спадкування право власності на майно - грошові кошти. Спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 642/6946/18 (№ рішення в ЄДРСР 87703354) та від 20 лютого 2020 року у справі № 638/11604/19 (№ рішення в ЄДРСР 87672197).
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З наведених у позовній заяві фактичних обставин та доданих до неї документів вбачається наявність спору приватноправового характеру, який обумовлений порушенням приватного права спадкоємця на отримання коштів, які увійшли до спадщини, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір з огляду на суб'єктний склад сторін спору має вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, роз'яснивши позивачеві право звернутися з даними позовними вимогами до загального суду у порядку цивільного судочинства.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяТ.В. Смішлива