"04" січня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/2557/19
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.
За участю представників сторін:
від прокуратури - не з'явився;
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши справу за позовом Керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Стріжкової Галини Федорівни про стягнення 21 761,96 грн.,-
Керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради із позовом до Фізичної особи-підприємця Стріжкової Галини Федорівни про стягнення 21 761,96 грн. збитків за фактичне використання земельної ділянки площею 0,0356 га за період з липня 2016 року по грудень 2018 року, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 64а.
Ухвалою суду від 03.09.2019 позовну заяву від 23.08.2019 № 16-11887-19вих (вх. № 2613/19 від 29.08.2019) та додані до неї документи повернуто Керівнику Білгород-Дністровської місцевої прокуратури.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.09.2020 апеляційну скаргу Першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 у справі №916/2557/19 задоволено. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.09.2019 у справі №916/2557/19 - скасовано. Справу №916/2557/19 передано на розгляд до Господарського суду Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.10.2020р. суддею Шаратовим Ю.А. було заявлено самовідвід від розгляду справи за позовом Керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Стріжкової Галини Федорівни про стягнення 21 761,96 грн. збитків за фактичне використання земельної ділянки площею 0,0356 га за період з липня 2016 року по грудень 2018 року, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 64а.
Розпорядженням В.о. керівника апарату Господарського суду Одеської області №273 від 07.10.2020р. здійснено повторний автоматичний розподіл даної справи, за результатами якого справу розподілено на суддю Гута С.Ф.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.10.2020р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначенням до розгляду по суті на "05" листопада 2020 р. о 10:40 год.
26.10.2020р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вх.№28410/20.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.11.2020р. було відкладено судове засідання на 26.11.2020р. о 11:15 год.
16.11.2020р. до канцелярії суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив на позовну заяву за вх.№30521/20.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.11.2020р. було відкладено судове засідання до 10.12.2020р. о 12:00 год.
07.12.2020р. до канцелярії суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву за вх.№32697/20.
10.12.2020р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 14.12.2020р. о 11:45 год.
Однак, у зв'язку із перебуванням судді Гута С.Ф. на лікарняному (домашня ізоляція COVID-19-11 з 14.12.2020р. по 24.12.2020р. включно судове засідання 14.12.2020 року не відбулося.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.12.2020р. було повідомлено учасників справи про перенесення судового засідання по справі №916/2557/19 та призначено розгляд справи по суті на 04.01.2021р. о 09:30 год.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
04.01.2021р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
Прокуратура зазначає, що п. п. 1.3, 2.1 рішення Білгород-Дністровської міської ради від 09.04.2009 № 705 СПД Стріжковій Г.В. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0356 га в оренду терміном на 25 років для обслуговування бізнес-центру по вул. Леніна, 64а у м. Білгород-Дністровському Одеської області; зобов'язано замовити у 120-денний термін технічну документацію по складанню договору оренди, укласти договір оренди земельної ділянки з Білгород-Дністровською міською радою.
Також зазначає, що станом на сьогоднішній день договір оренди ФОП Стріжковою Г.В. з Білгород-Дністровською міською радою не укладено.
Відповідно до п. 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993, (далі - Порядок), власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Згідно п. 2 Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
Відшкодуванню підлягають, зокрема, збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і не одержані доходи, якщо вони обґрунтовані (п.3 Порядку).
Положеннями п. п. 4,5 Порядку передбачено, що розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.
Прокуратура вказує, що з метою забезпечення належного визначення розміру збитків, нанесених територіальній громаді м. Білгород-Дністровського, селищ Затока та Сергіївка, для стягнення їх в судовому порядку, наповнення місцевих бюджетів, виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради прийнято рішення від 05.07.2018 № 283 «Про викладення у новій редакції рішення виконавчого комітету від 21.11.2013 № 579 «Про створення комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам».
На підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 комісією з визначенню розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам було визначено розмір збитків ФОП Стріжковій Г.В. за фактичне використання земельної ділянки площею 0,0356 га за період з липня 2016 року по грудень 2018 року, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 64а у розмірі 21761,96 грн., за результатами якої складено відповідний акт, затверджений рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради від 14.03.2019 № 93.
Також прокуратура звертає увагу на те, що з метою стягнення збитків виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради претензією від 22.03.2019 № 19/722 повідомлено ФОП Стріжкову Г.В. про необхідність сплати суми заборгованості в місячний термін.
Однак, у зазначені строки ФОП Стріжковою Г.В. заборгованість на сплачено, про що нею повідомлено Білгород-Дністровську міську раду листом від 03.04.2019 № 1.
З наведених підстав, Керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи-підприємця Стріжкової Галини Федорівни про стягнення 21 761,96 грн.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як способи захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладені в п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340).
Відповідно до положень статті 80 ЗК України, суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 ЗК України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно із пунктом 2 частини 2 статті 22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом указаних приписів ЦК і ЗК відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК).
Предметом регулювання глави 83 ЦК є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
В силу статті 125 ЗК право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Предметом позову в цій справі є стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою.
Господарським судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Білгород-Дністровською міською радою та державної реєстрації такого права.
У позовній заяві підставами позову позивач зазначив, що відповідач за відсутності договору оренди земельної ділянки не сплачував за користування земельною ділянкою, а тому суд вважає, що відповідач безпідставно зберіг кошти за рахунок позивача, які зобов'язаний повернути на підставі статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України.
Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна (коштів) за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Прокуратура дійшла помилкового висновку про необхідність застосування до правовідносин сторін спору приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки підставами позову у даній справі є обставини безпідставного збереження відповідачем майна (коштів) за рахунок позивача, а саме використання земельної ділянки без укладання договору оренди, а не обставини заподіяння відповідачем шкоди власнику землі (позивачу).
Враховуючи правову природу кондикційних зобов'язань (стаття 1212 ЦК України), для яких вина не має значення, важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, тобто обов'язок відповідача повернути безпідставно набуте (збережене) майно не є заходом відповідальності.
Водночас за визначенням, наведеним у частині 1 статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За змістом частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 14 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).
При цьому, згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Відповідно до частини 2 статті 20 і частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Отже, для вирішення даного спору встановленню підлягали обставини, зокрема чи є спірна земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якої прокуратура просить стягнути 21 761,96грн., а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою.
У даній справі господарським судом встановлено, що земельна ділянка під нерухомим майном не сформована як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав. Таким чином, розмір заявлених до стягнення позовних вимог є недоведеним.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц).
Тобто, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
З врахуванням викладеного, господарський суд дійшов до висновку про відмову у позові враховуючи встановлені судом обставини про те, що:
- земельна ділянка загальною площею 0,0356 га, що розташована за адресою м Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 64а за період з липня 2016 року по грудень 2018 року, за який нараховується до стягнення сума 21 761,96грн. за фактичне користування земельною ділянкою не була сформована як об'єкт права, оскільки вона не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру.
-витяг з нормативно-грошової оцінки позивачем до суду не надано, оскільки земельна ділянка загальною площею 0,0356 га, що розташована за адресою м Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Михайлівська, 64а не була сформована як об'єкт права оренди.
Згідно з положеннями статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Господарський суд встановив, що позовні вимоги у справі, яка розглядається, Білгород-Дністровською місцевою прокуратурою в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради документально не обґрунтовані, тому суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову Керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради до Фізичної особи-підприємця Стріжкової Галини Федорівни про стягнення 21 761,96 грн. - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 11 січня 2021 р.
Суддя С.Ф. Гут