Рішення від 24.12.2020 по справі 911/2125/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" грудня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2125/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)

до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" (09300, Київська обл., Володарський р-н, смт. Володарка, пров. Перемоги, буд. 3)

про стягнення 52142,74 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., у тому числі - 31767,55 грн. пені, 8122,21 грн. 3% річних, 12252,98 грн. збитків,

секретар судового засідання: Павлюк В.Г.

Представники сторін:

від позивача: Верхацький І.В. (довіреність № 14-193 від 17.05.2019 р.; свідоцтво КС №6888/18 від 05.09.2018 р.);

від відповідача: Янковська В.В. (довіреність № 941 від 21.12.2020 р.).

Обставини справи:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" (далі - КП "Володарка", відповідач) про стягнення 52142,74 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., у тому числі - 31767,55 грн. пені, 8122,21 грн. 3% річних, 12252,98 грн. збитків.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., згідно з яким відповідачеві було поставлено природний газ на загальну суму 2610056,45 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Проте, Комунальним підприємством Володарської селищної ради "Володарка" оплата за природний газ здійснювалась несвоєчасно, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 31767,55 грн. пені, 8122,21 грн. 3% річних, а також 12252,98 грн. збитків на підставі п. 3.13 та п. 5.7 договору за різницю в обсягах замовленого та фактично спожитого природного газу у березні та квітні 2019 року, і судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.07.2020 р. було відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

До господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 18.08.2020 р. (вх. № 17770/20 від 25.08.2020 р.), відповідно до якого КП "Володарка" заперечує проти нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки позивачем як постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, не було враховано, що грошові зобов'язання між сторонами договору в частині розрахунків за поставлений природний газ регулюються також постановою КМУ від 04.03.2002 р. № 256, Бюджетним кодексом України та іншими нормативними актами. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що 22.10.2018 р. між КП "Володарка" та позивачем було укладено договір постачання природного газу № 2774/18-ТЕ-17, згідно з умовами якого постачальник зобов'язувався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, з 01.10.2018 р. по 26.10.2018 р. орієнтовним обсягом до 26 тис. куб. метрів. У подальшому, обсяги газу змінювалися шляхом укладення додаткових угод до вказаного договору. Загалом, як стверджує відповідач, позивачем було поставлено природний газ на суму 2610056,45 грн., яку відповідач сплатив у повному обсязі 15.10.2019 р., а отже, заборгованість на дату подання позову є відсутньою.

Окрім того, відповідач вказує, що постановою НКРЕКП № 2081 від 07.10.2019 р. "Про внесення змін до Правил постачання природного газу" було скасовано відповідальність, зокрема, за недобір газу. Також КП Володарської селищної ради "Володарка" зазначає, що відповідно до п. 3.7 договору постачання природного газу № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., комунальне підприємство, починаючи з 01.03.2019 р., передавало АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" дані щодо фактичного використання обсягів газу за кожну добу березня 2019 року, а отже, останньому було відомо про справжній обсяг спожитого відповідачем газу, у зв'язку з чим нарахування збитків за недобір газу, на думку КП Володарської селищної ради "Володарка", є безпідставним.

Поряд з цим, відповідач вказує, що держава, запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із надання послуг з теплопостачання. Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. З огляду на викладене, оскільки оплата за спожитий природний газ здійснювалась відповідачем на поточний рахунок позивача зі спеціальним режимом використання та з посиланням у призначенні платежу на постанову Кабінету Міністрів України № 256, то, як вважає КП Володарської селищної ради "Володарка", підприємство не могло самостійно вплинути на порядок оплати послуг, наданих на підставі договору постачання природного газу № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., а відтак, підстави для нарахування відповідачу пені та 3% річних, є відсутніми.

З урахуванням зазначеного, відповідач просив суд розглядати справу в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відмовити в задоволенні позовної заяви АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у повному обсязі.

04.09.2020 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь № 39/5-1533-20 від 02.09.2020 р. (вх. № 18691/20 від 04.09.2020 р.) на відзив, відповідно до якої позивач просить суд позов задовольнити у повному обсязі. Обґрунтовуючи свою позицію, позивач зазначає, що відповідно до пункту 6.1 договору постачання природного газу № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" вказує, що сторонами договору були визначені конкретні умови та порядок виконання зобов'язань, визначена відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань. Позивач наголошує, що саме на відповідача було покладено обов'язок належно та вчасно сплачувати кошти за поставлений газ.

При цьому, позивач, посилаючись на Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р., зазначає, що лише у разі звернення постачальника відповідних послуг до головного розпорядника коштів, останній готує інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги і надсилає їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад. Таким чином, виділення коштів на погашення пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу залежить від дій самого відповідача.

З наведеного, як вважає позивач, вбачається, що виділення коштів з державного бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу, послуг теплопостачання можливе лише за умови власного волевиявлення надавача послуг, а саме - відповідача, щодо використання бюджетних коштів на погашення заборгованості за договором, однак, це не звільняє КП Володарської селищної ради "Володарка" від відповідальності перед позивачем у вигляді стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Окрім того, позивач стверджує, що положення постанови Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р. регламентують виключно порядок розпорядження коштами з цільовим призначенням, що надходять на рахунки газопостачальних та газорозподільних компаній, як реалізація державних соціальних гарантій певним категоріям громадян, проте, не передбачають обов'язку зміни умов договірних зобов'язань сторін.

Щодо нарахування збитків, позивач зазначає, що умовами договору постачання природного газу № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., що застосовуються з 01.03.2019 р., передбачено, зокрема, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період, останній зобов'язаний відшкодувати АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" збитки в порядку, визначеному п. 5.7 договору. Водночас, як зазначає позивач, право на стягнення збитків за договором встановлене також нормами Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а також продовжити встановлений судом строк для подання відповіді на відзив з огляду на отримання позивачем відзиву 25.08.2020 р. та запровадження на підприємстві позивача у зв'язку з веденням карантину змін, пов'язаних з переведенням працівників на дистанційний режим роботи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2020 р. було постановлено перейти до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.10.2020 р., встановлено відповідачу строк для надання заперечень на відповідь на відзив до 12.10.2020 р.

14.09.2020 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив б/н від 08.09.2020 р. (вх. № 19505/20 від 14.09.2020 р.), в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки, серед іншого, позивач не зазначив, на підставі якого законодавчого акту останнім було нараховано збитки за недобір газу за квітень 2019 р. у сумі 80400,64 грн., за березень 2019 р. у сумі 64609,34 грн. Також позивачем не наведено, на підставі якого нормативно-правового акту здійснювався перерахунок збитків в сторону зменшення у березні 2019 р. у розмірі 5487,37 грн. та в квітні 2019 р. у розмірі 6765,61 грн.

Водночас, до заперечення відповідача на відповідь на відзив б/н від 08.09.2020 р. (вх. № 19505/20 від 14.09.2020 р.) було долучено клопотання б/н від 08.09.2020 р. про зменшення розміру пені та 3% річних, відповідно до якого відповідач просив суд зменшити нараховані позивачем пеню та 3% річних на 90%, в обґрунтування якого КП Володарської селищної ради "Володарка" зазначало наступне.

Комунальне підприємство Володарської селищної ради «Володарка» є комунальним підприємством територіальної громади селища Володарка, основним напрямком діяльності якої є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам. У зв'язку з поставкою теплової енергії за регульованими тарифами, які не є економічно обгрунтованими, на підприємстві існувала та існує різниця в тарифах (різниця між повною собівартістю виробленої одиниці теплової енергії та встановленого тарифу на теплову енергію), яка щороку повинна відшкодовуватись місцевим бюджетом. Таке відшкодування не проводиться вчасно, обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію накопичується і зростає, і за 2015-2017 рік становить 1394055,00 грн., що підтверджено аудиторським висновком від 25.05.2017 р., та є невідшкодованим з бюджету станом на 08.09.2020 р. Також відповідач зазначав, що у виконавчій службі Володарського району відкриті виконавчі провадження про стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних, інфляційних втрат на суму близько 3000000,00 грн. При винесенні рішення відповідач також просив врахувати важливість збереження його господарської діяльності як комунального підприємства, що забезпечує мешканців селища Володарка Київської області, навчальні заклади, дитячі садки, інших споживачів послугами теплопостачання.

21.09.2020 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшло заперечення № 39/5-1949-20 від 18.09.2020 р. (вх. № 20011/20 від 21.09.2020 р.), в якому останній просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов даного договору. До того ж, позивач зазначав, що відсутність коштів на рахунках не є винятковим випадком та підставою для уникнення відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.10.2020 р. підготовче засідання було відкладено на 16.11.2020 р.

У судовому засіданні 16.11.2020 р. представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі та зазначав, що позовна вимога щодо стягнення збитків за недобір газу ґрунтується на приписах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства та умовах договору; представник відповідача проти позову заперечувала та зазначала, серед іншого, що понесення збитків підлягає доведенню позивачем на загальних підставах.

Також у судовому засіданні 16.11.2020 р. представники учасників процесу заявили про надання суду всіх наявних доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.11.2020 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 грудня 2020 р.

07.12.2020 р. до господарського суду Київської області від КП Володарської селищної ради "Володарка" надійшли пояснення б/н від 02.12.2020 р. (вх. № 30097/20 від 07.12.2020 р.), відповідно до яких відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач так і не зазначив, на підставі якого законодавчого акту ним було нараховано збитки за недобір газу за квітень 2019 року у сумі 80400,64 грн. та за березень 2019 року у сумі 64609,34 грн. Також не наведено, на підставі якого нормативно-правового акту позивач в листопаді 2019 року здійснив перерахунок збитків в сторону їх зменшення за березень 2019 р. у розмірі 5487,37 грн. та за квітень 2019 р. у розмірі 6765,61 грн. Відповідач відзначав, що пункти про відповідальність за недобір та перебір об'ємів газу були скасовані постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2081 від 07.10.2019 р. «Про внесення змін до Правил постачання природного газу», яка набрала чинності 12.10.2019 р., та що АТ «НАК «Нафтогаз України» було відомо про справжній обсяг спожитого КП «Володарка» газу, отже, відсутні підстави застосовувати до КП «Володарка» відповідальність у вигляді збитків за недобір газу. Поряд з цим, відповідач зазначав, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

Також відповідач наголошував, що відповідно до п. 4 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 р., перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із надання послуг з теплопостачання населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Враховуючи, що відповідачем кошти були перераховані постачальнику на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання та з посиланням у призначенні платежу на постанову КМУ № 256, відповідач не міг самостійно впливати на порядок оплати послуг з постачання природного газу, що надавались йому позивачем на підставі договору, укладеного з позивачем.

З огляду на те, що відповідачем здійснювалася оплата за поставлений природний газ з дотриманням порядку, визначеного постановами Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 та від 18.06.2014 р. № 217, а строки та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначаються саме нормами наведених постанов Кабінету Міністрів України, відповідачем, на його переконання, не було порушено зобов'язання перед позивачем, що виключає можливість застосування до нього відповідальності у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання та стягнення 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.12.2020 р. було відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 24 грудня 2020 р.

У судовому засіданні 24.12.2020 р. представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала.

У судовому засіданні 24.12.2020 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

22.10.2018 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (на даний час - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник) та Комунальним підприємством Володарської селищної ради "Володарка" (споживач) було укладено договір № 2774/18-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2018 р. по 26.10.2018 р. природний газ орієнтовним обсягом до 26 тис.куб.м.

У відповідності з п. 3.7 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1000 куб. м природного газу за цим договором становить 5930,40 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 8.2 договору, у разі невиконання п. 6.1 цього договору споживач зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 10.3 договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі - щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2018 р. до 26.10.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).

27.10.2018 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та КП Володарської селищної ради "Володарка" було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., відповідно до п. 3 якої було викладено п. 12.1 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 р. до 31.10.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».

05.11.2018 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та КП Володарської селищної ради "Володарка" було укладено додаткову угоду № 2 до договору № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., відповідно до п. 5 якої було викладено п. 12.1 договору в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017 р. до 30.11.2018 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення».

07.12.2018 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та КП Володарської селищної ради "Володарка" було укладено додаткову угоду № 3 до договору № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., відповідно до п. 1.1 якої постачальник зобов'язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 2.1 додаткової угоди № 3 постачальник передає споживачу з 01.10.2018 р. по 30.04.2019 р. природний газ орієнтовним обсягом до 452,740 тис.куб.м.

Відповідно до п. 3.13 додаткової угоди № 3, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1 договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 договору.

При цьому, розмір збитків визначається таким чином: пп. 3.13.1) якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період; пп. 3.13.2) якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф-Vп) х Ц х К, де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу; Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 договору; Ц - ціна природного газу за цим договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.

Пунктом 5.7 додаткової угоди № 3 передбачено, що відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов пункту 3.13 цього договору, здійснюється наступним чином: постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 договору, розраховує збитки відповідно до пп. 3.13.1 або пп. 3.13.2 п. 3.13 договору; постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії. У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 6.2 додаткової угоди № 3 споживач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13 договору.

У відповідності з пп. 4 п. 6.3 додаткової угоди № 3 постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення споживачем умов п. 2.1 договору, у разі якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.

Відповідно до п. 11.2 договору (в редакції додаткової угоди від 07.12.2018 р. № 3), пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз. 2) підп. 3.9.2 п. 3.9, 3.13, 5.7, абз. 5 підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п. 6.2, підп. 4) п. 6.3, абз. третій підп. 2) п. 6.4 цього договору застосовуються з дня, зазначеного в повідомленні постачальника, яке направляється не електронну адресу споживача, зазначену в п. 12 договору та розміщується на офіційному сайті постачальника.

18.03.2018 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та КП Володарської селищної ради "Володарка" було укладено додаткову угоду № 4 до договору № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р., до п. 1 якої пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз. 2) підп. 3.9.2 п. 3.9, 3.13, 5.7 абзац 5 підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п. 6.2, підп. 4) п. 6.3, абз. 3 підп. 2 п. 6.4 цього договору застосовуються сторонами з 01.03.2019 р.

Пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз. 1) підп. 3.9.2 п. 3.9, абзац 4 підп. 5) 6.2, абз. 2 підп. 2, п. 6.4 цього договору з 01.03.2019 р. втрачають чинність (п. 2 додаткової угоди № 4).

На виконання умов договору № 2774/18-ТЕ-17 від 22.10.2018 р. НАК «Нафтогаз України» було поставлено КП Володарської селищної ради "Володарка" природний газ на загальну суму 2610056,45 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, у тому числі - від 31.10.2018 р. на суму 131299,06 грн., від 30.11.2018 р. на суму 451201,50 грн., від 31.12.2018 р. на суму 538037,22 грн., від 31.01.2019 р. на суму 603031,19 грн., від 28.02.2019 р. на суму 452383,75 грн., від 31.03.2019 р. на суму 434103,73 грн., підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Зазначена обставина учасниками справи не заперечується.

КП Володарської селищної ради "Володарка" було оплачено поставлений НАК «Нафтогаз України» газ у повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку позивача за загальний період з 01.10.2018 р. до 29.02.2020 р.

Проте, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно. Окрім того, відповідачем було порушено умови договору щодо фактичних обсягів споживання природного газу, внаслідок чого позивачу завдано збитки, які заявлено позивачем до стягнення. Також, у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ, позивач просить про стягнення пені та 3% річних, нарахованих за періоди прострочення оплат.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений газ згідно договору № 2774/18-ТЕ-17 постачання природного газу від 22.10.2018 р. станом на момент подання позову до суду було погашено повністю, однак з порушенням строків виконання зобов'язання.

Наведена обставина відповідачем не заперечується.

З приводу заявлених позивачем до стягнення збитків за недобір газу суд відзначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до п. 2.1 договору (у редакції додаткової угоди № 3 від 07.12.2018 р.) постачальник передає споживачу з 01.10.2018 р. по 30.04.2019 р. (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 452,740 тис.куб.м, в тому числі: жовтень 2018 - 22,140 тис.куб.м, листопад 2018 - 60,300 тис.куб.м, грудень 2018 - 85,300 тис. куб.м, січень 2019 - 92,500 тис.куб.м, лютий 2019 - 79,800 тис.куб.м, березень 2019 - 82,000 тис.куб.м, квітень 2019 - 30,700 тис.куб.м.

Актом приймання-передачі від 31.10.2018 р. сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 22,140 тис.куб.м на загальну суму 131299,06 грн.

Актом приймання-передачі від 30.11.2018 р. сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 60,300 тис.куб.м на загальну суму 451201,50 грн.

Актом приймання-передачі від 31.12.2018 р. сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 71,905 тис.куб.м на загальну суму 538037,22 грн.

Актом приймання-передачі від 31.01.2019 р. сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 80,591 тис.куб.м на загальну суму 603031,19 грн.

Актом приймання-передачі від 28.02.2019 р. сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 60,458 тис.куб.м на загальну суму 452383,75 грн.

Актом приймання-передачі від 31.03.2019 р. сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 58,015 тис.куб.м на загальну суму 434103,73 грн.

Таким чином, відповідач в березні 2019 року фактично спожив природний газ в обсязі, меншому на 23,98500 тис.куб.м, а у квітні 2019 р. взагалі не споживав природний газ в обсязі 30,700 тис.куб.м., який було узгоджено сторонами відповідно до п. 2.1 договору в редакції додаткової угоди від 07.12.2018 р.

Як встановлено в п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 р. № 2496 відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках: 1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період; 2) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф - Vп) х Ц х K, де: Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу; Vп - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період; Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу; K - коефіцієнт, який визначається у договорі постачання та не може перевищувати 0,5. При цьому, якщо перевищення об'єму (обсягу) природного газу стало наслідком відмови в доступі до об'єкта споживача, у результаті чого постачальник не здійснив пломбування запірних пристроїв на газових приладах споживача, або Оператор ГРМ/ГТС не здійснив обмеження (припинення) розподілу/транспортування природного газу споживачу, або коли споживач не обмежив (припинив) споживання природного газу на письмову вимогу постачальника, коефіцієнт може бути збільшений постачальником до 1; 3) у разі відмови в доступі до об'єкта споживача, в результаті чого представник постачальника не здійснив звіряння фактичних об'ємів (обсягів) споживання природного газу, що завдало постачальнику шкоди, споживач відшкодовує її за власної згоди або на підставі рішення суду.

Згідно з п. 3 Розділу VI Правил постачання природного газу за результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія, який оформлюється з урахуванням таких вимог: 1) форма акта-претензії є довільною; 2) при порушенні, зазначеному в підпункті 3 пункту 1 цього розділу, акт-претензія складається представниками постачальника після пред'явлення ними відповідних посвідчень у присутності уповноваженого представника споживача (власника або наймача) і скріплюється їхніми підписами. У разі відмови споживача від підписання акта-претензії про це зазначається в акті-претензії. Акт-претензія щодо відмови споживача у доступі до території об'єкта споживача вважається дійсним, якщо його підписали представник постачальника та одна незаінтересована особа за умови посвідчення їх осіб або три представники постачальника. У разі відмови споживача від підписання акта-претензії про це робиться відмітка в обох примірниках цього акта, і другий його примірник надсилається споживачеві реєстрованим поштовим відправленням.

Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов'язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування.

У випадку нереагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.

16.05.2019 р. позивачем на адресу відповідача було направлено акт-претензію № 26-1395-19, змінену в частині розрахунку суми збитків у бік зменшення листом від 18.11.2019 р. № 26-3596-19, якою позивач вимагав від відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та п. 5.7 договору та п. 1 розділу VI Правил в розмірі 5487,37 грн. за різницю між замовленим в березні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019 року природного газу за договором.

Акт-претензія від 16.05.2019 р. № 26-1395-19 був отриманий відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100108992551; лист від 18.11.2019 р. № 26-3596-19 також був отриманий відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100109899199, проте, станом на момент звернення із цим позовом до суду, збитки позивача в добровільному порядку відповідачем не відшкодовані.

19.06.2019 р. позивачем на адресу відповідача було направлено акт-претензію № 26-2372-19, змінену в частині розрахунку суми збитків у бік зменшення листом від 18.11.2019 р. № 26-3598-19, якою позивач вимагав від відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13 та п. 5.7 договору та п. 1 розділу VI Правил в розмірі 6765,61 грн. за різницю між замовленим в квітні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019 року природного газу за договором.

Акт-претензія від 19.06.2019 р. № 26-2372-19 був отриманий відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100171228713; лист від 18.11.2019 р. № 26-3598-19 також був отриманий відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0100109899199, проте, станом на момент звернення із цим позовом до суду, збитки позивача в добровільному порядку відповідачем не відшкодовані.

Таким чином, загальний розмір збитків, завданих позивачу неналежним виконанням відповідачем п. 2.1 договору, розрахований на підставі п.п. 3.13, 5.7 договору та п. 1 розділу VI Правил, за березень та квітень 2019 р. складає 12252,98 грн.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 1 укладеної сторонами додаткової угоди від 07.12.2018 р. пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп. 3.9.2 п. 3.9, 3.13, 5.7, абзац п'ятий підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п. 6.2, підп. 4) п. 6.3, абзац третій підп. 2 п. 6.4 цього договору застосовуються сторонами з 01 березня 2019 року.

Відповідно до п. 5.7 договору (в редакції вказаної додаткової угоди) відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 договору, здійснюється наступним чином: постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 договору, розраховує збитки відповідно до п. 3.13.1 або 3.13.2 п. 3.13 договору; постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків; споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.

У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з п. 6.2 договору (в редакції додаткової угоди) споживач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13 договору.

Відповідно до пп. 4 п. 6.3 договору (в редакції додаткової угоди) постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення споживачем умов п. 2.1 договору, у разі якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.

Судом встановлено, що позивачем нараховано відповідачу збитки на підставі п. 3.13 та п. 5.7 договору та п. 1 розділу VI Правил на суму 12252,98 грн., завдані внаслідок фактичного споживання природного газу в обсязі меншому, ніж замовлено, в березні та квітні 2019 року.

Щодо заперечень відповідача стосовно заявлених до стягнення позивачем збитків, суд вважає за необхідне відзначити таке.

Відповідно до п. 5 Розділу І зазначених вище Правил постачання природного газу споживач - юридична або фізична особа - підприємець, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб або використання в якості сировини, а не для перепродажу.

Пунктом 1 розділу VI та пунктом 10 розділу II Правил постачання природного газу (які кореспондуються з п. 3.13 договору) встановлений обов'язок споживача контролювати власне газоспоживання для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу та обов'язок споживача відшкодовувати постачальнику збитки, які останній поніс внаслідок споживання природного газу споживачем поза договірними величинами.

Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу" та ст. 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", 07.10.2019 р. було прийнято постанову № 2081 "Про внесення змін до Правил постачання природного газу", якою до розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 р. № 2496, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06.11.2015 р. № 1382/27827, внесено зміни. Зокрема, абзац перший пункту 1 після слів та знака "споживачем, що не є побутовим" доповнено словами: "(крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України "Про ринок природного газу")".

Тобто, споживачам, що використовують газ в межах спеціальних обов'язків, нарахування збитків не здійснюється з дня набрання чинності постановою № 2081 від 07.10.2019 р., тобто з 12.10.2019 р. Однак, у даному випадку позивачем нараховано відповідачу збитки від вартості невикористаного обсягу газу за березень та квітень 2019 року.

Зважаючи на вищевикладене та те, що фактичний обсяг використаного споживачем природного газу в березні та квітні 2019 року (58,015 тис.куб.м. та 0 тис.куб.м.) менший від замовленого (березень 2019 р. - 82 тис.куб.м.; квітень 2019 р. - 30,700 тис.куб.м.), і що різниця між ними складає більше 5% від замовленого обсягу газу, а також, що позивачем були дотримані вимоги п. 5.7 договору (в редакції додаткової угоди) в частині надсилання відповідачу актів-претензій щодо відшкодування збитків та їх розрахунків, позовна вимога про стягнення з відповідача 12252,98 грн. збитків підлягає задоволенню.

Поряд з цим, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача 31767,55 грн. пені та 8122,21 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати отриманого природного газу за договором № 2774/18-ТЕ-17 постачання природного газу від 22.10.2018 р.

Заперечуючи проти наведених вимог, відповідач стверджує, що в його діях відсутня вина в несвоєчасному проведенні розрахунків за отриманий природний газ та що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань, оскільки кошти за поставлений природний газ сплачувалися з дотриманням порядку, визначеного постановами Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 та від 18.06.2014 р. № 217, а строки та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ визначаються саме нормами наведених постанов Кабінету Міністрів України. Отже, відповідачем, на його переконання, не було порушено зобов'язання перед позивачем, що виключає можливість застосування до нього відповідальності у вигляді пені та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання.

Слід зазначити, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. № 256 Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету визначає, зокрема, відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі - послуг з транспортування, розподілу та постачання).

Відповідно до абзаців 1, 3, 21, 24, 28 п. 8-1 Порядку кошти на оплату пільг і субсидій, зокрема, за природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб'єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням, з урахуванням вимог цього пункту.

Суб'єктами господарювання, які мають ліцензію на розподіл природного газу, кошти, отримані згідно з абзацами другим, сьомим, дев'ятим та чотирнадцятим цього пункту, спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі - АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України").

Для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах Казначейства.

Всі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають "постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.

Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання.

Пунктом 5 Порядку визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).

Зазначене свідчить про те, що лише у разі звернення постачальника відповідних послуг до головного розпорядника коштів, останні готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад. Таким чином, виділення коштів на погашення пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу залежить від дій самого відповідача.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій, допомоги та компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Пунктом 8 Порядку № 256 визначено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу, послуг теплопостачання і т.д.

Наведене свідчить, що Порядок № 256 регулює розрахунки між головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів та постачальниками послуг (відповідача) в частині виділення пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу, і лише після отримання таких коштів, відповідач перераховує їх на рахунки продавця без участі останнього у погодженні їх сум.

При цьому, із Порядку не вбачається умов щодо зміни порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами договору, а встановлюється виключно порядок визначення сум щодо пільг та субсидій населенню на оплату природного газу та послуг теплопостачання, що можуть бути відшкодовані з державного бюджету, та порядок їх зарахування на рахунки постачальника цих послуг.

Таким чином, положення постанови Кабінету Міністрів України № 256 регламентують виключно порядок розпорядження коштами з цільовим призначенням, що надходять на рахунки газопостачальних та газорозподільних компаній як реалізація державних соціальних гарантій певним категоріям громадян, і не передбачають обов'язку зміни умов договірних зобов'язань сторін.

Отже, виділення коштів з державного бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу, послуг теплопостачання можливе за умови власного волевиявлення надавача послуг (відповідача) щодо використання бюджетних коштів на погашення заборгованості за договором та не звільняє відповідача від відповідальності перед позивачем у вигляді стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат.

Водночас, слід зазначити, що частиною першою статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - це рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Положеннями частини третьої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" визначено обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.

На виконання вимог статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 18.06.2014 р. № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок № 217).

Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.

В силу приписів частин четвертої, п'ятої статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" Порядок № 217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме - передбачає обов'язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку № 217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов'язками (пункти 8, 9, 14 Порядку № 217).

Отже, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Аналіз приписів статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 р. на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком № 217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 р. у справі № 903/918/19.

З урахуванням зазначеного, вказаний Порядок № 217 не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.

У силу вимог ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалось вище, пунктом 7.2 укладеної сторонами додаткової угоди від 07.12.2018 р. передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати, споживач зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені було визначено позивачем в сумі 31767,55 грн., нарахованій на заборгованість відповідача, з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі - за період з 26.02.2019 р. до 25.03.2019 р. в сумі 2347,40 грн., з 26.03.2019 р. до 25.04.2019 р. в сумі 149,97 грн., з 26.04.2019 р. до 14.10.2019 р. в сумі 29270,18 грн., і він є арифметично вірним.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 8122,21 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що їх розмір було визначено позивачем у сумі 8122,21 грн., нарахованій на заборгованість відповідача з урахуванням часткових оплат щодо кожного акту приймання-передачі природного газу окремо, у тому числі - з 27.11.2018 р. до 28.11.2018 р. в сумі 16,60 грн., з 26.01.2019 р. до 27.02.2019 р. в сумі 391,33 грн., з 26.02.2019 р. до 27.03.2019 р. в сумі 1041,19 грн., з 26.03.2019 р. до 25.04.2019 р. в сумі 851,81 грн., з 26.04.2019 р. до 14.10.2019 р. в сумі 5821,28 грн., і він є арифметично вірним та обґрунтованим.

Отже, за результатами перевірки розрахунків пені та 3% річних, що надані позивачем, суд встановив, що вони є арифметично вірними. Крім того, відповідачем вірність розрахунків не заперечено, власного контррозрахунку не надано.

Натомість, відповідач у поданому клопотанні просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем пені та 3% річних на 90%, посилаючись на наступні обставини.

Комунальне підприємство Володарської селищної ради «Володарка» є комунальним підприємством територіальної громади селища Володарка, основним напрямком діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню та комунальним закладам: лікарням, садочкам, дитячим закладам, школам.

У зв'язку з поставкою теплової енергії за регульованими тарифами, які не є економічно обгрунтованими, на підприємстві існувала та існує різниця в тарифах (різниця між повною собівартістю виробленої одиниці теплової енергії та встановленого тарифу на теплову енергію), яка щороку повинна відшкодовуватись місцевим бюджетом. Таке відшкодування не проводиться вчасно, обсяг заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію накопичується і зростає, і за 2015-2017 рік становить 1394055,00 грн. Зазначена сума підтверджена аудиторським висновком від 25.05.2017 р., та є невідшкодованою з бюджету станом на 08.09.2020 р.

Таким чином, за твердженням відповідача, порушення строків оплати за договором виникло у зв'язку з частковою оплатою контрагентами послуг з теплопостачання за тарифами, які не відповідають їх фактичній вартості, та у зв'язку з несвоєчасним отриманням відшкодування з бюджету різниці в цих тарифах, а також через відсутність можливості у підприємства вплинути на цей процес.

Також відповідач зазначав, що у виконавчій службі Володарського району відкриті виконавчі провадження про стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних, інфляційних втрат на суму близько 3000000,00 грн.

При винесенні рішення відповідач також просив врахувати важливість збереження його господарської діяльності як комунального підприємства, що забезпечує мешканців селища Володарка Київської області, навчальні заклади, дитячі садки, інших споживачів послугами теплопостачання. Також відповідач вказував на відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов спірного договору; на відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, а також на те, що основна заборгованість була перерахована ще до подання позову до суду, прострочення оплати носило нетривалий характер, та що плата за спожитий природний газ залежала від оплати за теплову енергію населенням.

З огляду на вищевикладене, КП Володарської селищної ради "Володарка" просить зменшити пеню та 3% річних на 90%.

Водночас, позивач, заперечуючи проти наведеного клопотання, просив суд при розгляді питання про зменшення розміру пені та 3% річних врахувати наступне.

Станом на 01.01.2020 р. торгова дебіторська заборгованість (а основним видом діяльності підприємства позивача є продаж газу) перед позивачем з боку споживачів становила 49,533 млрд. грн. та має тенденцію до зростання (роздруківка з офіційного сайту НАК «Нафтогаз України» долучена до матеріалів справи).

Станом на 31.03.2020 р., відповідно до консолідованого звіту позивача, розмір короткострокових позик складає 41,335 млрд. грн., довгострокових - 7,142 млрд. грн., всього - 48,477 млрд.грн. (дана інформація є публічно-доступною, повний текст звітності розміщено на офіційному сайті НАК «Нафтогаз України» http://www.naftogaz.eom/www/3/nakweb.nsf/0/A2AAC31DBEFlA880C2257F7F005473E67OpenDocument&Expand=5&).

Наведені дані свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств-контрагентів НАК «Нафтогаз України» та про нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювальних сезонів 2017/2018, 2018/2019 та 2019/2020 років.

Позивач наголошував, що НАК «Нафтогаз України» забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ та, як наслідок, відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України. При цьому, НАК «Нафтогаз України» виконує покладені на нього урядом спеціальні обов'язки в повній мірі, незважаючи на збитки внаслідок виконання таких обов'язків та накопичення боргів за газ значною частиною цих контрагентів.

Таким чином, несвоєчасність здійснення оплати за газ контрагентами прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу, закачування природного газу у підземні сховища для забезпечення наступного опалювального періоду.

При цьому, позивач наголошував на тому, що збитковість підприємства-контрагента, відсутність у нього прибутку, відсутність коштів або те, що компанія фінансується за рахунок державного бюджету (замовлень), не є винятковими обставинами для зменшення розміру неустойки або уникнення відповідальності за порушення зобов'язання.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та 3% річних задоволенню не підлягає з огляду на таке.

До матеріалів справи відповідачем не надано жодного документу, який би міг свідчити про наявність підстав зменшення штрафних санкцій, зокрема, будь-яких документів на підтвердження скрутного матеріального становища відповідача та неможливості здійснення ним вчасної оплати за отриманий від позивача природний газ.

Матеріали справи також не містять будь-яких доказів на підтвердження будь-яких намагань відповідача виконати зобов'язання за договором вчасно.

Суд відзначає, що Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.

Поряд з цим, передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми та інфляційних втрат здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України).

При цьому, обсяг такої відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 р. по справі № 902/417/18, в якій зазначено також, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні в зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (наведена правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі № 904/4083/18).

За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд констатує, що наведені відповідачем доводи не свідчать про винятковість зазначених останнім обставин та про вжиття відповідачем будь-яких заходів для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов'язання з оплати вартості природного газу, поставленого позивачем.

При цьому, надані відповідачем до матеріалів справи протокол № 5 засідання територіальної комісії з узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах від 21.06.2017 р. та аудиторське заключення (звіт незалежного аудитора) про підтвердження відшкодування з бюджету різниці в тарифах на послуги з теплопостачання КП Володарської селищної ради «Володарка» станом на 01.01.2016 р. від 25.05.2017 р., судом оцінюються критично, оскільки вказані протокол № 5 від 21.06.2017 р. та аудиторське заключення від 25.05.2017 р. стосуються заборгованості, яка була наявна в КП Володарської селищної ради «Володарка» станом на 01.01.2016 р., у той час як позов у даній справі виник на підставі порушення договірних зобов'язань за договором № 2774/18-ТЕ-17 постачання природного газу від 22.10.2018 р.

Разом з тим, суд відзначає, що порушення відповідачем умов договору № 2774/18-ТЕ-17 постачання природного газу від 22.10.2018 р. щодо оплати отриманого природного газу носило систематичний характер.

Також судом враховано, що АТ "НАК "Нафтогаз України" є стратегічним підприємством державного сектора економіки, а несвоєчасність оплати контрагентів може перешкоджати виконанню покладених на нього державою обов'язків.

Враховуючи вищевикладене, та той факт, що позивачем нараховано позивачу пеню та 3% річних за несвоєчасне погашення ним сум заборгованості, при цьому заявлені позивачем суми пені та 3% річних не є значними чи надмірно великими, виходячи із загальної суми вартості поставленого природного газу за договором, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру пені та 3% річних, у зв'язку вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 31767,55 грн. пені та 8122,21 грн. 3% річних підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства Володарської селищної ради "Володарка" (09300, Київська обл., Володарський р-н, смт. Володарка, пров. Перемоги, буд. 3, код 35450817) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 31767 (тридцять одну тисячу сімсот шістдесят сім) грн. 55 коп. пені, 8122 (вісім тисяч сто двадцять дві) грн. 21 коп. 3% річних, 12252 (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят дві) грн. 98 коп. збитків, 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 11.01.2021 р.

Суддя В.М. Бабкіна