Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"29" грудня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1188/19
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Маріщенко Л.О.
секретар судового засідання: Малярчук Р.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Хоптюк В.С. виписка з ЄДРПОУ від 15.11.2015
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Новоград-Волинської КЕЧ району
до Новоград-Волинської міської ради Житомирської області
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України
про визнання недійсним пункту 3 рішення 27 сесії 4 скликання Новоград-Волинської міської ради №479 від 15.12.2005
Новоград-Волинська квартирно-експлуатаційна частина району звернулась до господарського суду з позовом до Новоград-Волинської міської ради про визнання недійсним пункту 3 рішення 27 сесії 4 скликання Новоград-Волинської міської ради №479 від 15.12.2005 "Про внесення зміни в державну статистичну звітність та зняття з обліку Новоград-Волинської КЕЧ, як землекористувача, земельну ділянку військового містечка №4 (за виключенням території складу КЕЧ та житлового фонду) площею 57,00га, зарахувати її до земель запасу та громадської забудови", як такий, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Ухвалою господарського суду від 02.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.
Ухвалою господарського суду від 19.12.2019 відкладено підготовче судове засідання.
23.12.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначив, що на підставі рішення Новоград-Волинської міської ради від 15.12.2005 № 479 "Про дотримання вимог земельного законодавства Новоград-Волинською КЕЧ на земельну ділянку військового містечка № 4 (за виключенням території складу КЕЧ та житлового фонду)" внесено зміни в державну статистичну звітність та знято з обліку Новоград-Волинської КЕЧ, як землекористувача, земельну ділянку військового містечка № 4 ( за виключенням території складу КЕЧ та житлового фонду), площею 57,00 га та зараховано до земель запасу житлової та громадської забудови. В подальшому земельну ділянку було поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано громадянами й відчужено ними за договорами купівлі-продажу що підтверджує довідка начальника відділу земельних відносин управління містобудування, архітектури міської ради від 19.12.2019 № 1625.
За таких умов за суб'єктним складом, визначеним ст. 4 ГПК України відповідач вважає, що даний спір не підвідомчий господарському суду та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Таким чином відповідач просить відмовити у задоволені позовних вимог та закрити провадження у справі у зв'язку з тим що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
08.01.2020 відповідачем подана суду заява про застосування строку позовної давності в якій вказує на те, що 03.02.2010 військовий прокурор Житомирського гарнізону звертався до Житомирського окружного адміністративного суду в інтересах держави, Міністерства оборони України в особі Новоград-Волинської КЕЧ району до Новоград-Волинської міської ради про визнання незаконним рішення Новоград-Волинської міської ради від 15.12.2005 № 479. За результатами розгляду Житомирським окружним адміністративним судом позовної заяви прийнято ухвалу про закриття провадження по справі оскільки спір не підсудний зазначеному суму і відноситься до юрисдикції місцевого загального суду. 12.05.2015 Новоград-Волинська КЕЧ району звернулася до Новоград-Волинського міськрайонного суду із позовом до Новоград-Волинської міської ради в порядку цивільного судочинства, в якому просила визнати незаконними пункти 3,4,5 рішення 27-ї сесії 4 скликання Новоград-Волинської міської ради Житомирської області від 15.12.2005 № 479, як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства. 07.12.2015 ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду провадження у вказаній справі закрито.
Новоград-Волинська КЕЧ району вважає, що було порушено оборонні інтереси держави - Міністерства оборони України в особі Новоград-Волинської КЕЧ району проте Новоград-Волинська КЕЧ району не скористалася правом на звернення до суду з вимогами про скасування такого у строки визначені законом.
З моменту прийняття рішення Новоград-Волинської міської ради від 15.12.2005 пройшло більше 14 років тому відповідач просить застосувати строк позовної давності та відмовити в позові.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Житомирської області від 14.01.2020 року за №27/2020 на підставі того, що у період з 26.12.2019 року по 05.05.2020 року суддя Прядко О.В., у провадженні якої перебувала справа №906/1188/19, перебуватиме у відпустці, тому з врахуванням вимоги ст. 32 ГПК України, керуючись п.2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України в редакції від 15.09.2016 року та п.5.1. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених зборами суддів від 20.04.2016р. (із змінами), здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 906/1188/19.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 14.01.2020 року справу 906/1188/19 передано для розгляду судді Маріщенко Л.О.
Ухвалою суду від 20.01.2020 прийнято справу №906/1188/19 до провадження судді Маріщенко Л.О. на стадії підготовчого провадження. Призначено підготовче засідання.
20.01.2020 відповідачем суду подане клопотання про приєднання належно завірених документів до матеріалів справи, а саме:
- рішення Новоград-Волинської міської ради від 15.12.2005 № 479 "Про дотримання вимог земельного законодавства Новоград-Волинською КЕЧ на земельну ділянку військового містечка № 4 ( за виключенням території складу КЕЧ та житлового фонду)";
- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства та обстеження частини земельної ділянки військового містечка № 4 (за виключенням території складу КЕЧ та житлового фонду);
- викопіювання з плану міста Новоград-Волинського військового містечка №4;
- акт обстеження водопровідно-каналізаційних мереж на території військового містечка №4;
- розпорядження міського голови від 07.12.2005 № 349 (0) "Про створення комісії для обстеження земельної ділянки в/м №4 (колишня в/ч А-1896, в/ч А-1963, в/ч А-3556);
- рішення Новоград-Волинської міської ради від 15.12.1999 "Про згоду на прийняття земель, що належать Міністерству оборони України і не використовуються за цільовим призначенням, до фонду земель Новоград-Волинської міської ради";
- акт обстеження земельної ділянки від 22.01.2004;
- лист начальника Новоград-Волинської КЕЧ району підполковника Юсипця Ю.Г. від 29.11.2005;
- лист начальника управління містобудування, архітектури та земельних відносин Новоград-Волинської міської ради від 13.01.2020 №10.
Ухвалою суду від 18.02.2020 залучено до участі у справі № 906/1188/19 Міністерство оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району та продовжено строк підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 24.03.2020 строк розгляду підготовчого провадження продовжено.
25.08.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи: копії акту прийому передачі військового майна ( у тому числі земельної ділянки) до сфери управління Новоград - волинської районної державної адміністрації Житомирської області.
Ухвалою суду від 25.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, направив на електронну адресу суду клопотання від 28.12.2020 № 1172 про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника на лікарняному.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Так, згідно із ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість з'явлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явились в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічна позиція викладена Верховним судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18.
У своєму клопотанні відповідач просить відкласти розгляд справи у зв'язку з перебуванням представника на лікарняному. Однак, враховуючи, що розгляд справи по суті вже відкладався , а також те, що у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання.
Представник третьої особи в судове засідання також не з'явився, направив до суду заяву від 28.12.2020 № 1475, в якій позовні вимоги підтримує та просить розглянути справу за відсутності представника Міністерства оборони України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд
Як вбачається з позовної заяви Міністерство Оборони України є адміністративний орган державного управління Збройних Сил України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони.
Відповідно до ст. 15 наведеного Закону Збройні Сили України утримуються виключно за рахунок коштів державного бюджету, а отже шкода, яка спричиняється Міністерству оборони України, є безпосередня шкода інтересам держави.
Новоград-Волинська КЕЧ району - є структурним підрозділом Міністерства оборони, майно якої є загальнодержавною власністю та фінансування якої здійснюється за рахунок бюджетних коштів.
Відповідно до ст. З Закону України "Про Збройні Сили України" Новоград-Волинська квартирно-експлуатаційна частина являється органом влади на місцях в системі Збройних Сил України, на який покладено відомчий контроль за використанням за цільовим призначенням земель, наданих в користування Збройних Сил України, а також їх облік.
15 грудня 2005 року відповідачем на 27 сесії 4 скликання Новоград-Волинської міської ради Житомирської області прийнято рішення №479 "Про дотримання вимог земельного законодавства Новоград-Волинською КЕЧ на земельну ділянку військового містечка №4 ( за виключенням території складу КЕЧ та житлового фонду)".
У пункті 3 вищевказаного рішення передбачено внести зміни в державну статистичну звітність та зняти з обліку Новоград-Волинської КЕЧ, як землекористувача, земельну ділянку військового містечка №4 ( за виключенням території складу КЕЧ та житлового фонду) площею 57,00 га. зарахувати її до земель запасу та громадської забудови.
Однак, позивач не погоджується з вищезазначеним пунктом рішення Новоград-Волинської міської ради Житомирської області №479 "Про дотримання вимог земельного законодавства Новоград-Волинською КЕЧ на земельну ділянку військового містечка №4 ( за виключенням території складу КЕЧ та житлового фонду)", оскільки вважає, що він не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та просить суд визнати його недійсним.
Дослідивши матеріали справи, суд встановлено наступне.
Так, рішеннями Виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради депутатів працюючих № 2 від 9 січня 1952 року та №38 від 29 грудня 1953 року підтверджено право користування будинками та земельними ділянками військовими частинами Новоград- Волинського гарнізону.
Актом від 11.05.1993 року інвентаризації земель Міністерства оборони України на території військового містечка № 4 встановлено. що згідно розпорядження виконавчого комітету Ради народних депутатів від 15.02.1993р. № 34 проведена інвентаризація земель військового містечка № 4 МО України в межах міста Новоград-Волинського та встановлено, що на час проведення інвентаризації в користуванні в/м № 4 знаходиться землі площею 96,25 га. З цієї площі знаходиться в користуванні :
в/ч 52835 - 5,9 га; в/ч 75403 - 37,3 га; в/ч 87358 - 26,1 га; в/ч 6789 - 4,8 га; КЕЧ району - 22,1 га. Всі землі знаходяться в постійному користуванні.
Згідно акту уточнення меж від 02.06.2003 року, підписаного начальником міського відділу земельних ресурсів та начальником Новоград-Волинської КЕЧ району, територія військового містечка №4 становить 77,94 га. в натурі складається з двох окремих земельних ділянок загальною площею 73,04 га.
Частиною першою статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. За приписами статті 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Згідно із частиною першою статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною другою вказаної статті ЗК України визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.
Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами першою та другою якої (станом на час прийняття спірного рішення Міськради) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.
Відповідне регулювання міститься також у статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» (у відповідній редакції), за змістом якої землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, визнаються землями оборони. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України (стаття 2 цього Закону).
Порядок використання земель оборони та особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом (частини четверта та п'ята статті 77 ЗК України).
Спеціальні положення ЗК України та законодавства, яке регулює правовий режим земель оборони передбачають належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб'єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Разом з тим, згідно зі статтею 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. За приписами статті 77 ЗК України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Відповідно до абзацу 3 частини п'ятої статті 20 ЗК України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».
Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
За статтею 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Відповідно до статті 317 ЦК України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна. Статтею 319 ЦК України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.
Також, відповідно до приписів частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міноборони є уповноваженим державою органом управління військовим майном, в тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Частиною першою статті 10 Закону України «Про оборону України» передбачено, що Міноборони як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України (стаття 4 вказаного Закону).
Водночас статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. За приписами пунктів «а» та «в» статті 12 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
В матеріалах справи відсутні жодні рішення щодо передачі спірної земельної ділянки з державної до комунальної власності.
Таким чином, на час прийняття Новоград-Волинської міської ради Житомирської області прийнято спірного рішення №479 від 15.12.2005 рок, земельна ділянка військового містечка №4 мала статус земель оборони та перебувала у державній власності.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: б) землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Отже, для отримання Новоград-Волинською міською радою Житомирської області можливості розпоряджатися земельною ділянкою військового містечка №4 у м. Новоград-Волинському, останній необхідно було отримати відповідне рішення про передачу вказаної земельної ділянки з державної до комунальної власності, чого зроблено не було.
Згідно ст, 141, 142 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема добровільна відмова землекористувача від права користування земельною ділянкою, що здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою приймалося.
Відповідно до п.п.44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого Наказом Міністра оборони України 22.12.1997р. № 483 за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 ЗК України.
Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.
Окрім того оскаржуваним пунктом рішення фактично змінено цільове призначення земельної ділянки.
Відповідно до ст.ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Згідно п.3 рішення Новоград-Волинської міської ради Житомирської області №479 від 15,12.2005р, земельну ділянку військового містечка №4 м. Новоград-Волинського, площею 57,00 га зараховано до земель житлової і громадської забудови, що є окремою категорією земель за цільовим призначенням згідно ст. 19 ЗК України.
Згідно ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для, зокрема, визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.
Частиною 2 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено , що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, з прийняттям Новоград-Волинською міською радою Житомирської області 15 грудня 2005 року на 27 сесії 4 скликання п.3 рішення №479 «Про дотримання вимог земельного законодавства Новоград-Волинською КЕЧ на земельну ділянку військового містечка №4 ( за виключенням території складу КЕЧ та житлового фонду), було порушено оборонні інтереси держави - Міністерства оборони України в особі Новоград-Волинської КЕЧ району яка забезпечує в межах своєї компетенції життєдіяльності військових формувань ЗС України.
Відтак, Міськрада безпідставно вчинила розпорядчі дії щодо спірної земельної ділянки, яка належить до земель оборони, прийнявши відповідне рішення в порушення права державної власності.
08.01.2020 відповідачем подана суду заява про застосування строку позовної давності в якій вказує на те, що 03.02.2010 військовий прокурор Житомирського гарнізону звертався до Житомирського окружного адміністративного суду в інтересах держави, Міністерства оборони України в особі Новоград-Волинської КЕЧ району до Новоград-Волинської міської ради про визнання незаконним рішення Новоград-Волинської міської ради від 15.12.2005 № 479. За результатами розгляду Житомирським окружним адміністративним судом позовної заяви прийнято ухвалу про закриття провадження по справі оскільки спір не підсудний зазначеному суму і відноситься до юрисдикції місцевого загального суду. 12.05.2015 Новоград-Волинська КЕЧ району звернулася до Новоград-Волинського міськрайонного суду із позовом до Новоград-Волинської міської ради в порядку цивільного судочинства, в якому просила визнати незаконними пункти 3,4,5 рішення 27-ї сесії 4 скликання Новоград-Волинської міської ради Житомирської області від 15.12.2005 № 479, як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства. 07.12.2015 ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду провадження у вказаній справі закрито.
Ураховуючи викладене, відповідач просить застосувати строк позовної давності та відмовити в позові.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Наведена позиція узгоджується також з постановою Верховного Суду України судової палати у цивільних та господарських справах від 16.09.2015 у справі № 6-68цс15.
До позовних вимог відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України встановлено позовну давність тривалістю у 3 роки.
Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В силу положень статті 261 ЦК України, позивач повинен довести той факт, що він не знав або не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Позивач ніяких причин пропуску позовної давності не наводить.
Оспорюване рішення відповідачем було прийнято 15.12.2005.
Як встановлено судом, 03.02.2010 військовий прокурор Житомирського гарнізону звертався до Житомирського окружного адміністративного суду в інтересах держави, Міністерства оборони України в особі Новоград-Волинської КЕЧ району до Новоград-Волинської міської ради про визнання незаконним рішення Новоград-Волинської міської ради від 15.12.2005 № 479. За результатами розгляду Житомирським окружним адміністративним судом позовної заяви прийнято ухвалу про закриття провадження по справі оскільки спір не підсудний зазначеному суму і відноситься до юрисдикції місцевого загального суду. 12.05.2015 Новоград-Волинська КЕЧ району звернулася до Новоград-Волинського міськрайонного суду із позовом до Новоград-Волинської міської ради в порядку цивільного судочинства, в якому просила визнати незаконними пункти 3,4,5 рішення 27-ї сесії 4 скликання Новоград-Волинської міської ради Житомирської області від 15.12.2005 № 479, як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства. 07.12.2015 ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду провадження у вказаній справі закрито.
З наведеного суд констатує, що принаймні починаючи з 03.02.2010 Новоград-Волинській КЕЧ району, як позивачу у адміністративній справі було відомо про прийняття відповідачем оспорюваного рішення.
В подальшому, після звернення 12.05.2015 Новоград-Волинської КЕЧ району до Новоград-Волинського міськрайонного суду із позовом до Новоград-Волинської міської ради в порядку цивільного судочинства, в якому просила визнати незаконними пункти 3,4,5 рішення 27-ї сесії 4 скликання Новоград-Волинської міської ради Житомирської області від 15.12.2005 № 479, як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства та винесення ухвали 07.12.2015 Новоград-Волинським міськрайонним судом провадження у вказаній справі закрито оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Однак, позовну вимогу про визнання недійсним п. 3 спірного рішення до господарського суду, позивачем заявлено лише 11.11.2019, тобто з пропуском встановлено статтею 257 ЦК України трьохрічного строку.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що позивачу безумовно було відомо про порушення відповідачем його прав, та можливість їхнього поновлення, шляхом звернення до господарського суду.
Поряд із цим, суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу. Але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на нього покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Однак, у даній справі позивач жодних причин пропуску строку позовної давності не навів. З огляду на це, суд до спірних правовідносин застосовує наслідки спливу строку позовної давності та, з цих підстав, відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст. ст.73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому суд зважає на висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 11.01.21
Суддя Маріщенко Л.О.
Віддрукувати:
1- в справу
2- 3 сторонам ( рек. з пов.)
4- третій особі Міністерство оборони України ( м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 6) рек.з пов.