вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
28.12.2020м. ДніпроСправа № 904/5058/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі:
судді Колісника І.І.
за участю секретаря судового засідання Лежньова О.Р.;
та представників:
від позивача: Костюченко М.С. - адвокат;
від відповідача: не з'явився;
третя особа - Мосіна М.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Енергопростір", м. Кам'янське, Дніпропетровська область
до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, с. Новоолександрівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Східний офіс Держаудитслужби, м. Дніпро
про визнання недійсною угоди № 3 від 18.06.2020 про розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020, визнання дійсним договору підряду № 50-П від 22.04.2020
Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Енергопростір" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - відповідач, відповідач-1) та Східного офісу Держаудитслужби (далі - відповідач-2), в якому просить:
1. Визнати недійсною угоду № 3 від 18.06.2020 про розірвання договору підряду №50-П від 22.04.2020, яку укладено між Виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Енергопростір".
2. Визнати дійсним договір підряду № 50-П, який укладено 22.04.2020 між Виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Енергопростір".
3. Визнати недійсним висновок відповідача-2 з рекомендацією щодо розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідачів.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що за результатами розгляду тендерних пропозицій з процедури відкритих торгів згідно предмета закупівлі за кодом ДК 021:2015-45450000-6 між позивачем та відповідачем-1 укладено договір підряду № 50-П від 22.04.2020, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе обов'язок виконати роботи з будівництва центру безпеки в селі Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області. Також між сторонами були укладені додаткові угоди про внесення змін до пункту 3.2 та до розділу 17 зазначеного договору підряду.
У подальшому позивач довідався від відповідача-1, що на електронному майданчику закупівлі відповідачем-2 було розміщено висновок з рекомендацією про розірвання договору підряду. На засіданні тендерного комітету, яке оформлено протоколом № 22 від 07.05.2020, було розглянуто висновок відповідача-2, за результатами якого підстав для розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020 не встановлено.
Однак, згодом позивач дізнався, що відповідач-1 все ж таки оголосив проведення нової закупівлі за тим самим предметом та за кодом ДК 021:2015-45450000-6, а саме будівництво центру безпеки в селі Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області, номер закупівлі UA-2020-07-16-000868-а. При цьому відповідачем-1 розміщено на електронному майданчику відскановану копію додаткової угоди № 3 від 18.06.2020 про розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020. Проте, як зазначає позивач, він не укладав та не підписував цієї угоди. Позивач стверджує, що підпис на фотокопії додаткової угоди не належить директору позивача, а відтиск печатки на цій угоді відрізняється від дійсного відтиску печатки товариства.
З огляду на викладене, позивач зауважує на відсутності волевиявлення директора позивача на укладання оспорюваної угоди про розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020 та зазначає, що ця обставина буде підтверджена ним висновком почеркознавчої експертизи.
Правовими підставами позову позивач зазначає, серед іншого, статті 203, 215 Цивільного кодексу України.
У відзиві на позов, що надійшов до суду 23.10.2020 відповідач-2 указав на те, що позовна заява не містить викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до нього.
Також відповідач-2 зазначає, що за результатами проведеного моніторингу процедури закупівлі № UA-2020-02-24-000743-b ним було затверджено та оприлюднено висновок № 250 від 28.04.2020 про результати моніторингу закупівлі з виявленими порушеннями законодавства про закупівлю.
Відповідач-2 просить провадження у справі в частині заявлених до нього позовних вимог про визнання недійсним висновку № 250 від 28.04.2020 закрити у зв'язку з непідвідомчістю цього спору господарському суду. В обґрунтування своїх заперечень посилається на наявність публічно-правового спору, тоді як відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України не допускається об'єднання в одне провадження кілька вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
17.11.2020 відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на їх безпідставність.
У відзиві відповідач-1 указує на те згідно з висновком Східного офісу Держаудитслужби про результати моніторингу закупівлі № 250 від 28.04.2020 були встановлені порушення законодавства у сфері публічних закупівель та зобов'язано відповідача-1 здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень. У зв'язку з цим відповідач-1 повідомив позивача про необхідність розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020. 18.06.2020 до приймальні відповідача-1 з'явилася від імені позивача невідома особа, якій було вручено для підписання проект додаткової угоди № 3 від 18.06.2020 у двох екземплярах. Через деякий час ця особа повернулася з оформленим з боку позивача проектом додаткової угоди. У свою чергу відповідач-1 підписав зазначений проект додаткової угоди та оприлюднив його на офіційному веб-порталі державних закупівель.
18.11.2020 позивач подав до суду заяву про відмову від позову до Східного офісу Держаудитслужби та про залучення його до участі у справі третьою особою.
Ухвалою суду від 26.11.2020 провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним висновку Східного офісу Держаудитслужби з рекомендацією щодо розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020 було закрито. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Східний офіс Держаудитслужби.
18.11.2020 представник позивача подав клопотання про витребування доказів від Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради, а саме - оригіналу угоди № 3 від 18.06.2020 про розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020 та клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для вирішення наступного питання: Чи виконаний підпис у додатковій угоді № 3 від 18.06.2020 про розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020 у графі "Директор ОСОБА_1" ОСОБА_1 чи іншою особою?
Ухвалою суду від 26.11.2020 задоволено клопотання позивача про витребування від Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області оригіналу угоди № 3 від 18.06.2020 про розірвання договору підряду №50-П від 22.04.2020 та зобов'язано виконавчий комітет надати суду оригінал зазначеної угоди.
08.12.2020 відповідач подав до суду письмові пояснення, в яких повідомив, що оригінали договору підряду № 50-П від 22.04.2020 та додаткових угод до нього були втрачені та їх місцезнаходження відповідачу-1 невідоме.
У зв'язку з тим, що на вимогу суду відповідачем не було надано оригінала додаткової угоди № 3 від 18.06.2020, представник позивача у підготовчому засіданні 15.12.2020 просив залишити клопотання про призначення судової експертизи без розгляду, про що подав письмове клопотання. Разом з тим просив надати йому можливість надати суду висновок експерта за результатами почеркознавчої експертизи на замовлення позивача після закриття підготовчого провадження.
Провадження у справі було відкрито ухвалою суду від 05.10.2020 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 29.10.2020, після чого засідання відкладалося до 26.11.2020, 15.12.2020 у межах підготовчого провадження, продовженого до 03.01.2021.
Ухвалою суду від 15.12.2020 підготовче провадження у справі було закрито, розгляд справи по суті призначений на 28.12.2020.
21.12.2020 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його повноважного представника.
28.12.2020 позивачем до суду подано клопотання про долучення до справи висновку експерта № 3069 від 28.12.2020 за результатами проведення почеркознавчої експертизи. При цьому, з огляду на обставини справи, позивач просить визнати поважними причини неподання зазначеного висновку у визначений законом строк.
За змістом частин четвертої та восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Приймаючи до уваги нормативні положення статті 80 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи процесуальну поведінку сторін щодо доказування обставин, покладених в основу позовних вимог та заперечень, а також вчинені ними для цього дії, суд вважає за можливе прийняти до розгляду поданий позивачем висновок експерта.
За результатами судового засідання 28.12.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, господарський суд
Протоколом засідання тендерного комітету № 13 від 17.03.2020 Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області за результатами проведення електронного аукціону процедури відкритих торгів згідно предмета закупівлі: код ДК 021:2015-45450000-6: Інші завершальні будівельні роботи, а саме: на закупівлю робіт з будівництва об'єкта «Будівництво «Центру безпеки» в селі Новоолександрівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область» визначено переможцем учасника торгів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Енергопростір" (далі - позивач) та прийнято рішення про намір укласти договір про закупівлю з переможцем (а.с. 32 - 34).
Між позивачем (далі - підрядник) та відповідачем (далі - замовник) укладено договір підряду № 50-П від 22.04.2020 (далі - спірний договір) (а.с. 10 - 24).
За змістом пункту 1.1 спірного договору замовник доручає, а підрядник у межах договірної ціни приймає на себе обов'язки виконати роботи: «Будівництво «Центру безпеки» в селі Новоолександрівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область».
Ціна спірного договору становить 3 859 998,99 грн, у тому числі ПДВ 20% - 643 333,17 грн (пункт 2.2 спірного договору).
Спірний договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2020 (пункт 13.1 спірного договору).
Сторони погодили додатками № 1 та № 2 до спірного договору договірну ціну, календарний графік виконання робіт та календарний графік фінансування робіт на 2020 рік (а.с. 25 - 27).
Додатковими угодами № 1 від 23.04.2020 та № 2 від 20.05.2020 сторони внесли зміни до пункту 3.2 та до розділу 17 спірного договору (а.с. 28, 29).
За додатковою угодою № 3 від 18.06.2020 сторони розірвали спірний договір (а.с. 30, 31).
Пред'являючи позов про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 18.06.2020, позивач стверджує, що спірна додаткова угода містить підпис не директора товариства. Саме ця обставина покладена в основу позовних вимог, проти чого відповідач заперечує, що і є причиною виникнення спору.
Предметом доказування є обставини, пов'язані з волевиявленням позивача на укладення ним з відповідачем додаткової угоди № 3 від 18.06.2020 про розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020 та наявністю правових підстав для визнання дійсним договору підряду № 50-П від 22.04.2020.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 Цивільного кодексу України, так і у статтях 229 - 233 Цивільного кодексу України (недійсність правочину під впливом обману, насильства, тяжкої обставини, у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною) йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 Цивільного кодексу України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі, що розглядається, позивач стверджує, що ця додаткова угода не підписувалася ним, належним доказом чого могла бути судова почеркознавча експертиза. Однак, відповідач не надав суду оригіналу витребуваної за клопотанням позивача додаткової угоди № 3 від 18.06.2020.
За змістом частини десятої статті 81 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ.
Оцінка наведеного відповідачем у письмових поясненнях обґрунтування неможливості надати оригінал спірної додаткової угоди разом із змістом його заперечень проти позову дозволяє суду погодитися з позивачем, що ним ця додаткова угода не підписувалася.
Крім того, згідно з висновком Київської незалежної судово-експертної установи за результатами проведення почеркознавчої експертизи № 3069 від 28.12.2020 підпис від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Енергопростір" ОСОБА_1 , зображення якого міститься в рядку «Директор ОСОБА_1» електрофотокопії додаткової угоди № 3 від 18.06.2020 до договору підряду № 50-П від 18.06.2020, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Отже, оскільки спірну додаткову угоду позивач не підписував, відповідно й істотних умов цієї додаткової угоди не погоджував, то правочин (додаткова угода № 3 від 18.06.2020) є таким, що не вчинений за обставин відсутності волевиявлення позивача.
Враховуючи викладене, додаткова угода № 3 від 18.06.2020 до договору підряду №50-П від 22.04.2020 є неукладеною, а неукладений правочин визнати недійсним неможливо.
За таких обставин правові підстави для задоволення позову в частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 18.06.2020 про розірвання договору підряду №50-П від 22.04.2020 відсутні.
Щодо позовних вимог про визнання дійсним договору підряду № 50-П від 22.04.2020 суд зазначає таке.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
За змістом частини другої статті 218 Цивільного кодексу України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
Вимогу про визнання дійсним договору підряду № 50-П від 22.04.2020 позивач не обгрунтувує ані визначеними законом обставинами, ані підставами. Із суті позову вбачається, що ця вимога направлена на встановлення факту за обставин відсутності його волі на укладення ним спірної додаткової угоди.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дозволяє дійти висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.
Викладене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18 (п.п. 7.9 - 7.12, 7.14, 7.15).
Відтак, встановлення факту дійсності договору підряду № 50-П від 22.04.2020 можливе, але в межах вирішення спору та з урахуванням належного способу захисту порушеного права чи оспорюваного інтересу.
За відсутності інших позовних вимог, крім вимоги про визнанням недійсним додаткової угоди № 3 від 18.06.2020, яка є безпідставною, вимога про визнання дійсним договору підряду №50-П від 22.04.2020 не визначає спору між сторонами, а відтак не може бути способом захисту не визначеного права чи інтересу.
Між тим, як вбачається із загальнодоступної інформації, розміщеної на веб-сайті «prozorro.gov.ua», після оприлюднення спірної додаткової угоди № 3 від 18.06.2020 між відповідачем та іншим замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Іст Таерс» 10.09.2020 укладено договір підряду № 10/09, предметом якого є спірна закупівля за кодом ДК 021:2015-45450000-6, виконання робіт: «Будівництво центру безпеки в селі Новоолександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області».
Дійсність зазначеного договору підряду № 10/09 від 10.09.2020 позивач не оспорює.
Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип диспозитивності господарського судочинства, який включає в себе самостійне обрання позивачем способу захисту права (інтересу). Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.10.2019 у справі №904/51/19, роль суду зведена до організації господарського процесу, сприяння реалізації прав учасників процесу та контролю за виконанням ними законодавчо визначених обов'язків, і суд не повноважний визначати спосіб захисту без відповідного звернення зацікавленої особи, оскільки суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тому, з огляду на положення наведеної процесуальної норми, справа розглядається відповідно до заявлених позивачем позовних вимог, одна з яких - визнання дійсним договору.
За обставин справи ця позовна вимога не є належним способом захисту його прав та інтересів, а тому задоволенню не підлягає.
Судовий збір у сумі 4204,00 грн покладається на позивача відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Енергопростір" до Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Східний офіс Держаудитслужби про визнання недійсною угоди № 3 від 18.06.2020 про розірвання договору підряду № 50-П від 22.04.2020, визнання дійсним договору підряду № 50-П від 22.04.2020.
Судові витрати зі сплати судового збору у сумі 4 204,00 грн покласти на позивача.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України, з урахуванням підпункту 17.5 підпункту 17 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" цього Кодексу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 11.01.2021.
Суддя І.І. Колісник