79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"24" грудня 2020 р. Справа №914/2476/19
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючий суддя: Бойко С.М.,
суддів: Матущака О.І.,
Якімець Г.Г.
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 за № 391/01-40 від 24.02.2020
на рішення Господарського суду Львівської області від 03.02.2020 суддя: Березяк Н.Є.,
повний текст рішення складено - 04.02.2020
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ
до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , м. Львів
про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 14 852,82 грн
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2019 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (надалі - МТСБУ) звернулось в Господарський суд Львівської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 14 852,82 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 22.05.2018 року о 12 год. 00 хв. у місті Львові на вул. Т. Шевченка, 313, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «КАМАЗ» реєстраційний № НОМЕР_2 , перед початком руху не впевнився в надійності розташування та кріплення запасного колеса, а також під час руху - не контролював це, щоб запобігти його падінню, внаслідок чого воно впало та пошкодило транспортний засіб Volkswagen Transporter державний № НОМЕР_3 , що рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок ДТП транспортний засіб Volkswagen Transporter державний № НОМЕР_3 отримав механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 1.5, 2.3а, 2.5д, 22.2 ПДР України відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП.
У зв'язку з відсутністю договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на автомобіль «КАМАЗ» реєстраційний № НОМЕР_2 на момент настання дорожньо - транспортної пригоди, оцінена шкода згідно зі звітом № 3065/18 автотоварознавчого дослідження спеціаліста не була відшкодована потерпілій особі. Відтак, з настанням події, передбаченої п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 14 032,82 грн. на користь власника пошкодженого транспортного засобу «Volkswagen» державний № НОМЕР_3 , що підтверджується платіжним дорученням за № 589278 від 23.01.2019, а крім того, оплатило послуги аварійного комісара по встановленню розміру збитків в сумі 820,00 грн.
Враховуючи наведене, позивач в порядку ст. 1191 ЦК України звернувся до суду із регресним позовом до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, які просить стягнути на його користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.02.2020 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 14 032,82 грн. страхового відшкодування та 1814,94 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору. В решті позовних вимог про стягнення 820,00 грн. витрат на послуги аварійного комісара відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд керувався положеннями ст. 4, п.38.2.1, п.39.1, п.40.3, п.41.1, Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст.ст.1172,1187,1191 Цивільного кодексу України та прийшов до висновку про законність і обґрунтованість належними доказами вимоги позивача про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 14 032,82.
В свою чергу, у зв'язку з тим, що позивач на день розгляду справи не надав доказів понесення витрат в сумі 820,00 грн., у зв'язку із залученням аварійного комісара, місцевий суд в цій частині відмовив в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Суд першої інстанції не врахував те, що положення п. 21.1 ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не поширюються на осіб, які звільнені від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з п. 13.1 ст. 13 цього Закону.
Також, при винесенні рішення суд не взяв до уваги рішення Конституційного Суду України за № 7-рп/2014 від 23.14.2014 у справі № 1-6/2014 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів“.
Узагальнені доводи та заперечення позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач погодився з висновками місцевого господарського суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.
Зазначає, що відповідно до положень ст.ст. 1172, 1191 ЦК України саме на Військову частину НОМЕР_1 , як власника транспортного засобу, з яким у службових відносинах перебував ОСОБА_1 , покладено обов'язок щодо відшкодування страхових виплат в порядку регресу позивачу, оскільки завдано шкоду під час виконання трудових (службових) обов'язків.
У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 30.07.2018 року в справі № 464/2956/18 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Відповідно до протоколу дорожньо - транспортної пригоди, 22.05.2018 року о 12 год. 00 хв. у місті Львові на вул. Т. Шевченка, 313, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Камаз-5511» реєстраційний № НОМЕР_2 , перед початком руху не впевнився в надійності розташування та кріплення запасного колеса, а також під час руху - не контролював це, щоб запобігти його падінню, внаслідок чого при падінні воно пошкодило транспортний засіб Volkswagen Transporter- державний № НОМЕР_3 , що рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок ДТП транспортний засіб Volkswagen Transporter - державний № НОМЕР_3 отримав механічні пошкодження.
Відповідно до довідки з поліції (форма-2) транспортний засіб належить Військовій частині НОМЕР_1 , а водій - ОСОБА_1 є військовослужбовцем в даній військовій частині, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду міста Львова від 30.07.2018 року в справі № 464/2956/18, та копією матеріалів про адміністративне правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність потерпілої особи (власника транспортного засобу Volkswagen Transporter - державний № НОМЕР_3 ) була застрахована в ПрАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» згідно полісу № АМ/0576969.
Власник пошкодженого транспортного засобу Volkswagen Transporter - державний № НОМЕР_3 - ТзОВ «Ріля Україна» 04.10.2018 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про відшкодування оціненої шкоди в результаті ДТП, що сталося 22.05.2018.
Відповідно до звіту № 3065/18 автотоварознавчого дослідження спеціаліста, виконаного оцінювачем ОСОБА_3 від 09.11.2018 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Volkswagen Transporter- державний № НОМЕР_3 становить 14 032,82 грн.
Згідно платіжного доручення №589278 від 23.01.2019 МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування на користь власника пошкодженого транспортного засобу Volkswagen Transporter - державний № НОМЕР_3 ТзОВ «Ріля Україна» у розмірі 14 032, 82 грн., згідно наказу №485 від 21.01.2019. Згідно платіжного доручення №275086 від 11.01.2019 МТСБУ здійснило виплату за послуги аварійного комісара у розмірі 820,00 грн.
Отже, МТСБУ виконало покладений на нього Законом обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Позивач звернувся до відповідач з листом - претензією від 22.01.2019 №3.1-05/2088 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою. У вказаній претензії вказує про те, що витрати МТСБУ мають бути компенсовані Військовою частиною НОМЕР_1 у повному обсязі, у зв'язку з тим, що саме Військова частина НОМЕР_1 є особою, відповідальною за шкоду завдану потерпілому.
Враховуючи те, що Військова частина НОМЕР_1 в добровільному порядку не компенсувала МТСБУ витрати щодо страхового відшкодування, позивач звернувся до суду із даним позовом про відшкодування в порядку регресу 14 852, 82 грн., з яких: 14 032,82 грн. страхове відшкодування та 820,00 грн. за послуги аварійного комісара.
При винесенні постанови, колегією суддів враховано наступне.
У позивача, як у нового кредитора у зобов'язанні, виникло право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди, і заявлені ним відповідні вимоги до відповідача щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою відшкодування МТСБУ є обґрунтованими.
Зокрема, загальні норми Цивільного кодексу України, що регулюють правовідносини страхування (Глава 67), не передбачають можливості, підстав та умов виникнення у страховика права зворотної вимоги (регресу), але спеціальний Закон від 01.07.2004 р. № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який відповідно до ст. 999 ЦК України регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у ст. 38 передбачає право позивача на звернення з регресним позовом до визначеного кола суб'єктів і за наявності передбачених цією статтею умов.
Відповідно до ст.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.
Відповідно до п.39.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно п.41.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Пункт 40.3. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначає, що МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.
Згідно із підпунктом 38.2.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Стаття 1172 ЦК України визначає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Апеляційний суд зазначає, що оскільки ОСОБА_1 на момент здійснення ДТП перебував у трудових відносинах із Військовою частиною НОМЕР_1 , саме у Військової частини НОМЕР_1 виникає обов'язок матеріальної відповідальності за завдану водієм ОСОБА_1 шкоду.
За таких обставин відповідно до норми ч. 1 ст. 1172, ст. 1191 ЦК України саме на Військову частину НОМЕР_1 , як власника транспортного засобу, з яким у службових відносинах перебував ОСОБА_1 , покладено обов'язок щодо відшкодування страхових виплат в порядку регресу позивачеві, оскільки завдано шкоду під час виконання трудових (службових) обов'язків.
Апеляційний суд зазначає, що у Законі України „Про страхування“ встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (пункт 9 частини першої статті 7). Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм матеріальних та моральних збитків, у тому числі за рахунок Моторного бюро, у випадках, передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Одним із завдань Моторного бюро є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; у разі заподіяння шкоди особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього закону, Моторне бюро відшкодовує її за рахунок коштів фонду захисту потерпілих (підпункт 39.2.1 пункту 39.2 статті 39, підпункт „г“ пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Отже, у встановлених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випадках Моторне бюро виступає гарантом відшкодування шкоди потерпілим від дорожньо-транспортних пригод за рахунок коштів відповідних фондів.
У Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено особливості його застосування у випадках заподіяння шкоди внаслідок дорожньо-транспортних пригод, винуватцями яких є окремі категорії громадян, та обов'язкові умови, за наявності яких певні категорії фізичних осіб вважаються такими, чия цивільно-правова відповідальність застрахована, а Моторне бюро, відповідно, зобов'язане відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну потерпілих.
Для учасників бойових дій та інвалідів війни, що визначені законом, інвалідів I групи умовою їх страхування є особисте керування належними їм транспортними засобами, а для інвалідів I групи - також і керування належними їм транспортними засобами іншою особою в їх присутності. Отже, особи, наведені у пункті 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, а потерпілі особи мають право на відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені у цьому пункті особи, за рахунок коштів Моторного бюро із фонду захисту потерпілих.
Громадяни України, які є учасниками війни, інвалідами II групи, особами, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеними до I або II категорії, а також пенсіонерами, мають право на зменшення розміру страхового платежу на 50 відсотків у разі дотримання ними обов'язкових умов - особистого керування транспортним засобом з визначеним робочим об'ємом двигуна без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу та належності їм забезпеченого транспортного засобу на праві власності (пункт 13.2 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Аналіз положень статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказує на те, що однією з обов'язкових умов відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є особи, зазначені в її пункті 13.2, є керування транспортним засобом, який належить особам на праві власності, тоді як для осіб, наведених у пункті 13.1 вказаної статті, такою умовою є керування транспортним засобом, який належить учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам I групи не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі.
Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам I групи, є такі наземні транспортні засоби, якими вони володіють не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди тощо).
Тобто законодавець надавши відповідну пільгу, яка є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу, визначив, що якщо особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільнена від обов'язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди виступає Моторне (транспортне) страхове бюро України.
З врахуванням наведеного спростовуются доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що положення п. 21.1 ст. 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не поширюються на осіб, які звільнені від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з п. 13.1 ст. 13 цього Закону та не взяв до уваги рішення Конституційного Суду України за № 7-рп/2014 від 23.14.2014 у справі № 1-6/2014 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів“.
З огляду на викладене колегія суддів вважає обгрунтованими висновки місцевого господарського суду щодо задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 14 032,82 грн. завданої шкоди, в тому числі враховуючи і те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачу в добровільному порядку 14 032,82 грн. завданої шкоди.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на наведене, аргументи, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.
Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 03.02.2020 - без змін.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала предявлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про залишення за апелянтом судового збору в розмірі 2881,50 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за № 61 від 12.03.2020 та квитанцією за № 59 від 12.03.2020
Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 за № 391/01-40 від 24.02.2020 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Львівської області від 03.02.2020 в справі №914/2476/19 залишити без змін.
Судовий збір в розмірі 2881,50 грн. залишити за апелянтом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий-суддя: Бойко С.М.
Судді: Матущак О.І.
Якімець Г.Г.