23 грудня 2020 року справа №380/3764/20
Львівський окружний адміністративний суд:
в складі головуючої судді - Потабенко В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Олійник Л.В.,
за участі:
представника позивача - Фостяка А.Я., згідно договору,
представника відповідача - Рак З.Б., згідно наказу,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської митниці ДФС (далі -Львівська митниця ДФС, відповідач 1), Галицької митниці Держмитслужби (далі - Галицька митниця Держмитслужби, відповідач), з такими позовними вимогами:
- визнати протиправним і скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №104-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- визнати протиправним і скасувати наказ Львівської митниці ДФС від 15.04.2020 №176-о "Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС";
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста "Рава - Руська" Львівської митниці ДФС;
- стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.04.2020 до моменту винесення рішення.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що він працював в митних органах та займав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці, з якої його було протиправно звільнено без зазначення передбачених законом підстав. Так, постановою КМ України від 02.10.2019 № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1. Згідно з вказаним додатком утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби. Окрім того, згідно додатку № 2 до вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ від 25.11.2019 № 30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС", п. 4 якого визначено трьохмісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС. 28.11.2019 до ЄДРПОУ було внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення. 21.12.2019 Львівською митницею ДФС видано наказ № 666 "Про попередження про наступне вивільнення", яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 1012.2015 року №889-УШ "Про державну службу" згідно списку. Позивач вказує, у вищезгаданому списку зазначено і його, однак, відповідного попередження про наступне вивільнення згідно з чинними на той момент законами позивачу ніхто так і не вручив. Позивач зазначає, що лише 10.03.2020 йому було вручено попередження про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України", від 02.10.2019 № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", з урахуванням особливостей визначених ч. 3 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VІП "Про державну службу" та ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України. Цим листом позивача попереджено про наступне звільнення із займаної посади 13.04.2020 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону "Про державну службу", п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Одночасно позивача повідомлено про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи. У подальшому наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 № 104-о позивача звільнено 15.04.2020 із займаної посади. Позивач вважає вказаний наказ Львівської митниці ДФС незаконним, прийнятим з порушенням норм права, оскільки видаючи наказ від 13.04.2020 № 104-о Львівська митниця ДФС застосувала законодавство України про працю, яке не могло застосовуватися у правовідносинах з нею в ході реалізації постанови КМ України від 02.10.2019 № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби" та наказу ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС". Вказує, що рішення про припинення Львівської митниці ДФС внесено до ЄДРПОУ 28.11.2019, тобто до набрання чинності Закону України від 14.01.2020 року № 440-ІХ та Закону України від 12.12.2019 року № 378-ІХ, а тому, на переконання позивача, положення цих Законів не підлягали застосуванню до відповідних правовідносин. Також позивач зазначає, що до 13.02.2020 Закон України "Про державну службу" не визначав жодних особливостей попередження про наступне вивільнення державних службовців. Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону "Про державну службу" на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом поширюється дія норм законодавства про працю, зокрема КЗпП України. Позивач переконаний, що саме тому до правовідносин щодо попередження про його вивільнення підлягав застосуванню КЗпП України (в редакції до початку лютого 2020 року). І оскільки до правовідносин щодо попередження про його вивільнення підлягав застосуванню КЗпП України, позивач стверджує, що митницею порушений порядок попередження про звільнення, визначений КЗпП України, не виконано обов'язку по пропонуванню іншої роботи, тобто по працевлаштуванню, не застосовано переважне право, не проведено консультацій з профспілковим органом, проведено звільнення в період дії карантину та законодавчих обмежень на звільнення, не враховано його особу. З урахуванням наведеного просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою від 21.05.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 05.10.2020 суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті.
03.06.2020 на адресу суду надійшов відзив Галицької митниці Держмитслужби.
03.06.2020 на адресу суду надійшов відзив Львівської митниці ДФС.
У відзивах відповідачі просять у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби. На підставі цього, 10.03.2020 позивачу було скеровано попередження про наступне вивільнення із займаної посади, з яким він того ж дня ознайомився під підпис. Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 № 104-о ОСОБА_1 був звільнений з 15.04.2020 із посади державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. У відзивах відповідачі зазначають, що слід розмежовувати правовідносини щодо припинення юридичної особи та правовідносини, пов'язані із припиненням державної служби, адже такі врегульовані різними нормативно-правовими актами та починаються в різні моменти. Також у відзивах йдеться про те, що початком настання правовідносин, пов'язаних із припиненням державної служби, є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. З огляду на те, що попередження про наступне вивільнення позивач отримав 10.03.2020 відтак, застосуванню підлягає Закон України «Про державну службу» в редакції, чинній на момент такого вручення,тобто в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-ІХ. Відповідачі також вважають, що твердження позивача про необхідність застосування до правовідносин, пов'язаних з вивільненням працівників, положень ст.49-2 КЗпП України в редакції, чинній станом на 28.11.2019 (на дату початку реорганізації Львівської митниці ДФС) та якою передбачено двомісячний строк для попередження про наступне вивільнення, а також обов'язок роботодавця пропонувати іншу роботу (посаду) з врахуванням переважного права на залишення на роботі, є безпідставними, оскільки правовідносини, пов'язані з припиненням державної служби виникли з моменту вручення позивачу попередження про наступне вивільнення, а відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, передбачено 30-денний строк для попередження про вивільнення. Крім того, є правом, ане обов'язком суб'єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі. Відповідачі наголошують, що наказом Львівської митниці ДФС від 07.02.2020 № 03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», наказ № 666 від 21.12.2019 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов'язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ (№ 666 від 21.12.2019) було скасовано як такий, що не реалізований. Щодо твердження позивача про його звільнення з порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №256 (підчас запровадженого карантину), то така, на думку відповідачів, носить рекомендаційний характер, в частині заборони звільнення працівників з підстав, установлених п.п. 3, 4 і 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Таким чином, відповідачі вважають, що відсутні підстави для скасування наказу про звільнення позивача з посади, відтак, не застосовуються і правові наслідки скасування такого наказу у вигляді поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача 2, Галицької митниці Держмитслужби в судовому засіданні позовні вимоги заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просила суд у задоволені позову відмовити повністю.
Представник Львівської митниці ДФС в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.
Заслухавши представників позивача, відповідача Галицької митниці, розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 працював у митних органах України з 1996 року. З 11.11.2014 відповідно до записів у трудовій книжці обіймав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
Згідно з наказом ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато процедуру реорганізації Львівської митниці ДФС, а саме: утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС та встановлено трьохмісячний строк проведення реорганізації митниць ДФС з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
24.04.2020 наказом ДФС України внесено зміни до п 4 наказу від 25.11.2019 № 30-рг, зокрема, слова «три місяці» замінено на «шість місяців».
28.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.
14.11.2019 проведена державна реєстрація юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год. 08.12.2019.
21.12.2019 керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС прийнято наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» згідно зі списком, в який був включений і ОСОБА_1 . Вручення попереджень про наступне вивільнення працівників доручено члену Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Дацій Т.М.
07.02.2020 року наказом Львівської митниці ДФС № 03 "Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 "Про попередження про наступне вивільнення" наказ № 666 від 21.12.2019 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов'язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено.
Тобто, наказ № 666 від 21.12.2019 року був скасований як такий, що не реалізований.
10.03.2020 наказом Львівської митниці ДФС № 07 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов'язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-Vlll «Про державну службу», у п. 122 додатку до якого зазначено ОСОБА_1 .
Із попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_1 власноручно ознайомився 10.03.2020 року.
Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №104-о ОСОБА_1 з 15.04.2020 із посади державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного посту «Мостиська» Львівської митниці ДФС відповідно до п 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу», п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Підставою звільнення вказано попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020.
Наказом Львівської митниці ДФС від 15.04.2020 №176-о "Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС", внесено зміни до наказу Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №104-о"Про звільнення ОСОБА_1 " в частині дати звільнення, а саме зазначено, що датою звільнення вважати перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності.
В подальшому, у наказі Львівської митниці ДФС від 27.04.2020 № 256-о "Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 " зазначено, що датою звільнення ОСОБА_1 є 27.04.2020.
ОСОБА_2 , вважаючи накази про звільнення та про проведення остаточного розрахунку протиправними, звернувся до суду з позовом про їх скасування, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Щодо аргументів відповідача про те, що факт реорганізації Львівської митниці ДФС став єдиною і безумовною підставою для звільнення позивача з посади.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.
Згідно з наказом ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато процедуру реорганізації Львівської митниці ДФС, а саме: утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС та встановлено трьохмісячний строк проведення реорганізації митниць ДФС з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
28.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.
Тобто, строк, протягом якого належало провести реорганізацію митниць ДФС спливав 28.02.2020.
Як видно з матеріалів справи, 24.04.2020 наказом ДФС України внесено зміни, зокрема, до п. 4, наказу ДФС України від 25.11.2019 № 30-рг, в якому слова «три місяці» замінено на «шість місяців».
Таким чином, оскільки в період з 01.03.2020 по 24.03.2020 строк проведення реорганізації Львівської митниці ДФС не був продовжений, подальше вчинення дій щодо реорганізації Львівської митниці ДФС відбувалося з порушенням строку та за відсутності правової підстави.
Тобто, наказ № 7 Львівської митниці ДФС "Про попередження про наступне вивільнення" від 10.03.2020 року та повідомлення про наступне вивільнення прийняті не в межах дії наказу ДФС України № 30-рг "Про реорганізацію митниць ДФС".
Крім того, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
Постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20.10.2011 (зі змінами і доповненнями) затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074).
Цей Порядок визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Відповідно до п. п. 4, 5 та 6 Порядку № 1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.
Пунктом 12 Порядку № 1074 передбачено, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
На момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання відповідно до пункту 13 Порядку №1074, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20.10.2011.
Згідно з штатним розписом Галицької митниці Держмитслужби на 2019 рік, затвердженим головою Державної митної служби України 29.11.2019, штатна кількість працівників становила 1150 осіб з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 5480870 грн..
Штатний розпис Львівської митниці ДФС на 2019 рік, з урахуванням внесених змін, станом на 11.11.2019 становив 948 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 4446466 грн.
Таким чином, загальна штатна чисельність працівників Львівської митниці ДФС (948) на момент її реорганізації шляхом приєднання до Галицької митниці, була меншою на 202 штатних одиниць від затвердженого штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби (1150 штатних одиниць).
При цьому, станом на 28.12.2019 у Галицькій митниці Держмитслужби вакантними були 316 посад, станом на 10.03.2020 269 посад, а станом на 15.04.2020 125 посад.
Отже, в результаті реорганізації Львівської митниці ДФС не відбулось скорочення штатної чисельності працівників. Більше того, у штатному розписі Галицької митниці Держмитслужби було збільшено кількість штатних одиниць.
Отже, на думку суду, сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.
Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об'єктивні підстави для звільнення державних службовців, однак не лише одностороннє волевиявлення суб'єкта призначення.
Водночас, відповідач не навів жодного аргументу, що сам факт реорганізації став єдиною і безумовною підставою для звільнення позивача з посади.
Європейський суд з прав людини у справі "Полях та інші проти України" від 17.02.2020 року (рішення набуло статусу остаточного 24.02.2020) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
Аналогічно, у цій адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця, йому не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця.
Відповідачем не надано чіткої аргументації, в чому полягала необхідність звільнення позивача у зв'язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", якщо скорочення чисельності посад державних службовців не було заплановано.
Суд наголошує, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями, а тому слід враховувати, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип поділу влади.
Звідси, твердження відповідача про те, що факт реорганізації Львівської митниці ДФС став єдиною і безумовною підставою для звільнення позивача з посади є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо аргументів відповідача про правове регулювання припинення державної служби позивача виключно спеціальним законом, а також щодо надіслання позивачу попередження про наступне вивільнення.
Правове регулювання загального порядку припинення трудового договору з працівником з ініціативи власника у разі проведення реорганізації юридичної особи здійснюється відповідно до п.1 ч. 1, ч. 2 та ч. 4 ст. 40 КЗпП України (в редакції, чинній на час існування спірних відносин між сторонами).
Так, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у п. п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну службу" ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну службу" цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше ним не передбачено.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Станом на момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС Закон України «Про державну службу» не передбачав особливостей процедури звільнення державних службовців у зв'язку з реорганізацією державного органу.
На момент початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС діяли загальні норми щодо порядку припинення трудового договору з ініціативи власника у зв'язку з реорганізацією підприємства, установи, організації, що були визначені КЗпП України.
Частиною 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зокрема, реорганізації підприємства, установи чи організації допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що станом на дату початку процедури реорганізації Львівської митниці ДФС законодавством був визначений обов'язок Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС попередити працівників про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення.
Чого, однак, зроблено не було.
Тому, в цій частині аргументи відповідача є необґрунтованими.
Суд встановив, що наказ № 666 від 21.12.2019 «Про попередження про наступне вивільнення» не був реалізований, попередження про наступне звільнення працівникам Львівської митниці ДФС не надсилалися.
Аргументи представника відповідача 2 щодо поважності причин невиконання наказу №666 від 21.12.2019 «Про попередження про наступне вивільнення» у зв'язку з перебуванням з 23.12.2019 в стані тимчасової непрацездатності Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Лозинського О.Р., в.о. начальника Львівської митниці ДФС, та перебуванням у відпустці відповідального за виконання цього наказу члена комісії ДФС Дацій Т.М. є безпідставними з огляду на таке.
07.02.2020 року в.о. начальником митниці, Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Р. Антоняком видано наказ № 3 "Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 "Про попередження про наступне вивільнення" з підстав відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці на якого покладено обовязок вжиття заходів, передбачених наказом № 666, зміною складу комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до Кодексу законів про працю, як такий, що нереалізований.
Суд вважає за необхідне наголосити, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності ( рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ( рішення у справі "Лелас проти Хорватії").
Потреба виправити колишню "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в коло правовідносин, на які покладалася особа щодо легітимності добросовісних дій державного органу ( рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").
Іншими словами, свідоме уникнення виконання обов'язків державного органу не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").
Суд бере до уваги також п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України", в якому Європейській суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Разом з тим, скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 "Про попередження про наступне вивільнення" наказом Львівської митниці ДФС № 3 "Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 "Про попередження про наступне вивільнення" не сприяло дотриманню суб'єктом владних повноважень принципу "належного урядування" та порушувало принципи "правової визначеності та правового очікування", що, на думку суду, є неприпустимим.
Сторони не заперечують, що в результаті зазначених вище дій відповідальних осіб, позивач не був попереджений про наступне вивільнення та йому не було запропоновано вакантні посади для переведення до новоствореного митного органу.
Водночас, 02.02.2020р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 № 378-IX, яким внесено зміни до КЗпП України та викладено його у новій редакції.
Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 492КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
При цьому, Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020р. №440-ІХ внесені аналогічні зміни до Закону України "Про державну службу", який набрав чинності 13.02.2020.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Однак, суд повторно наголошує, що положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України "Про державну службу" на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, реорганізацію установи, то суд приходить до висновку про те, що в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.
З урахуванням того, що Закон України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020р. №440-ІХ набрав чинності 13.02.2020, а позивач був попереджений про наступне вивільнення 10.03.2020, суд зазначає, що відповідачем 1 не дотримано 30денного строку для попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення.
Щодо змісту оскаржуваного наказу про звільнення.
ОСОБА_1 звільнений з державної служби в митних органах України наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 № 104-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Як зазначено в оскаржуваному наказі, ОСОБА_1 звільнений із посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста "Рава-Руська" Львівської митниці ДФС відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу", п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Суд зазначає, що наказ про звільнення повинен обов'язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.
Виключний перелік підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначений, як це вже було зазначено вище, ст. 87 Закону України "Про державну службу".
Так, зокрема, в п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" вказані підстави звільнення, а саме "скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу".
Виходячи з юридичної конструкції п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", граматичного та лексичного аналізу тексту наведеної вище норми, суд доходить висновку, що вжитий законодавцем розділовий знак "кома" виділяє окремі підстави звільнення державного службовця із займаної ним посади, адже кома на письмі вживається в межах речення для відокремлення слів, словосполучень і частин складного речення.
Водночас, як вбачається з оскаржуваного наказу, останній прийнято на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", але без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з покликанням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеним законом (- скорочення чисельності або штату державних службовців; - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; - реорганізація державного органу").
Відтак, оскаржуваний наказ про звільнення винесений без конкретизації причин та підстав звільнення, а лише містить формальний перелік пунктів передбачених ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", які по своїй юридичні природі є різними, а тому, на переконання суду, потребують чіткого правового визначення, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення позивача призводить до порушення принципу "правової визначеності", адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підстав звільнення.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.04.2019 у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Отже, посилання відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" без зазначення конкретної підстави для звільнення, а лише з покликанням на норму закону, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Слід зазначити, що в оскаржуваному наказі відповідач як на підставу звільнення покликається на попередження про наступне вивільнення, з яким позивач ознайомився 10.03.2020 року.
В попередженні відповідач 1 зазначає, що таке звільнення буде проводитися у зв'язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС відповідно до постанов КМУ від 18.12.2019 року № 1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби", від 02.10.2019 року № 858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", з урахуванням особливостей, визначених ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VII "Про державну службу" та ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України) та повідомляють про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи.
Аналізуючи дане попередження, суд відзначає, що станом на його винесення вакантними у Галицькій митниці Держмитслужби були 269 посади, а відтак інформація зазначена у попередженні про наступне вивільнення про відсутність рівнозначної посади або іншої роботи спростовується штатним розписом Галицької митниці та службовими записками Галицької митниці, долученими до матеріалів справи.
Таким чином, оскаржуваний наказ прийнято з порушенням ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Щодо врахування підчас прийняття оскаржуваного наказу усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до ст.41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Таким чином, дискреційні дії (рішення) керівника державного органу щодо пропозиції державному службовцю вакантної посади, не можуть відбуватися поза законом та без правового обґрунтування.
Прийняття керівником рішення про надання пропозиції державному службовцю про переведення на іншу посаду має відбуватися відповідно певних критеріїв, як-от рівень професійної підготовки та компетентність державного службовця.
Відповідно до службової записки Управління кадрового забезпечення та розвитку персоналу Галицької митниці Держмитслужби №118/7.4-12/37 від 12.06.2020, за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року включно до Галицької митниці Держмитслужби призначено в порядку переведення з Львівської митниці ДФС та інших державних органів 933 працівника.
Водночас відповідачами не надано доказів проведення перевірок рівня компетенції та професійних навиків щодо переведених осіб.
Таким чином, відповідач не обґрунтував своїх дій щодо переведення одних працівників і звільнення інших, в тому числі і ОСОБА_1 , що, на думку суду, є проявами дискримінації.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням всього викладеного вище, суд дійшов висновку, що оскаржуваний позивачем наказ в.о. начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка від 13.04.2020 року № 104-о "Про звільнення ОСОБА_1 " є таким, що прийнятий не у відповідності до закону, безпідставно, не у спосіб, визначений законом, без урахування всіх обставин, що мають значення для справи, відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.
Аналогічного висновку суд дійшов щодо наказу Львівської митниці ДФС від 27.04.2020 №256-о "Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 ", відповідно до якого датою звільнення ОСОБА_1 є 27.04.2020, з урахуванням норм ч. 2 ст. 10 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.
З огляду на те, що позивача було звільнено з Львівської митниці ДФС 27.04.2020, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста «Рава-Руська» Львівської митниці ДФС з 27.04.2020 року.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.
Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд встановив, що середньомісячна заробітна плата позивача складає 8755,21 грн., середньоденна 427,08 грн. З урахуванням того, що час вимушеного прогулу позивача становив 165 робочих днів (з 28.04.2020, тобто з дня, наступного за днем звільнення, по день, що передує поновленню на посаді, - 22.12.2020 включно), відтак, на його користь з Львівської митниці ДФС підлягає стягненню середній заробіток на суму 70468,20 грн.
Відповідно до п.2 та п.3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в сумі 8755,21 грн. слід допустити до негайного виконання.
Відповідно до ст.139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», такий розподілу не підлягає.
Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 73-77, 139, 244-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС №104-о від 13.04.2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС №256-о від 27.04.2020 року "Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 ".
Поновити ОСОБА_1 на роботі в Львівській митниці ДФС на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Рава-Руська" Львівської митниці ДФС з 28.04.2020 року.
Стягнути з Львівської митниці ДФС (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 39420875) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) 70468 (сімдесят тисяч чотириста шістдесят вісім) гривень 20 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 8755 (вісім тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) гривень 21 коп. допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 04.01.2021.
Суддя Потабенко В.А.