22 грудня 2020 року Справа № 160/12417/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бондар М.В.
при секретарі судового засідання Ткаченко Ю.А.
за участі:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Шустової А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якій позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку у сумі 24 275,22 грн.;
- зобов'язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку, що складає 24 275,22 грн.
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1129,08 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
В обгрунтування позовну зазначено, що відповідно до наказу прокуратури Дніпропетровської області від 17.08.2020 року №1010к позивача було звільнено на підставі підпункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Проте під час розрахунку не було здійснено виплату вихідну допомоги при звільненні, яка передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вказує, що така виплата не передбачена Законом України "Про прокуратуру", проте якщо нормами спеціального закону не врегульовано таке питання, в даних правовідносинах підлягають застосуванню норми КЗпП України. Враховуючи невиконання відповідачем обов'язку з виплати вихідної допомоги при звільненні, наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Ухвалою суду від 12.10.2020 року прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання 04.11.2020 року.
04.11.2020 року оголошено перерву у підготовчому засіданні до 24.11.2020 року.
04.11.2020 року представником відповідача надано до суду відзив на позов, в якому Дніпропетровська обласна прокуратура просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що правові підстави для виплати позивачу вихідної допомоги відсутні, оскільки така виплата не передбачена Законом України "Про прокуратуру" у разі звільнення прокурора на підставі підпункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Вказує, що за наслідками проходження позивачем атестації кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження атестації, та наказом прокурора Дніпропетровської області від 17.08.2020 року №1010 к позивача звільнено з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Дніпропетровської області та з органів прокуратури. Проте такі рішення оскаржуються позивачем у судовому порядку. Посилається на те, що норми Закону України "Про прокуратуру" є пріоритетними перед нормами КЗпП України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку, якщо нормами спеціального закону не врегульовано спірних правовідносин або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.
04.11.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в позовній заяві та зазначив, що оскільки позивача звільнено на підставі підпункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.
10.11.2020 року позивачем подана до суду заява про уточнення позовних вимог (про зменшення позовних вимог).
24.11.2020 року судом закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні.
У судовому засіданні позивач вимоги позову підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у письмовому відзиві.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що з 23.03.2003 року по 31.08.2020 року ОСОБА_1 обіймав посади в органах прокуратури.
Наказом прокуратури Дніпропетровської області №1010к від 17.08.2020 року, керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України "Про прокуратуру", підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора відділу ювенальної юстиції прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі підпункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 31 серпня 2020 року.
21.10.2020 року позивачем здійснено запит до Дніпропетровської обласної прокуратури про причини ненарахування та невиплати вихідної допомоги.
Листом від 30.10.2020 року №27-85 вих.-20 Дніпропетровською обласною прокуратурою надано відповідь, в якій зазначено, що згідно з пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" виплата вихідної допомоги відповідно до зазначеного закону звільненим прокурорам не передбачена.
У зв'язку з невиплатою вихідної допомоги, яка передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України та не проведення внаслідок цього з позивачем остаточного розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За частиною шостою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені спеціальним Законом № 1697-VII.
За приписами підпункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений на підставі підпункту 9 частини 1 статті 51 Закону № 1697-VII.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм виплати заробітної плати прокурорів, порядку такої виплати, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри заробітної плати прокурорів, не врегульовує відносини, що пов'язані з виплатою вихідної допомоги при звільненні у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Тому згідно зі статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
Статтею 1 КЗпП України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Так, приписами статті 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Пунктом першим статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
В даному випадку позивача було звільнена саме внаслідок ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, що визначено у наказі про звільнення №1010к від 17.08.2020 року.
Суд зауважує, що однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Отже, за викладених обставини судом встановлено допущення відповідачем протиправної бездіяльності, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За змістом положень статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі №810/451/17.
Позивачем та представником відповідача у судовому засіданні не заперечувалось, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведено в день звільнення, проте без виплати вихідної допомоги при звільненні. Також, між сторонами відсутній спір про розмір належної до сплати позивачу вихідної допомоги при звільненні.
Наданою суду довідкою Дніпропетровської обласної прокуратури №21-146 вих. 20 від 28.10.2020 року підтверджено, що середня заробітна плата ОСОБА_1 становить 24275,22 грн., а середньоденна заробітна плата - 1129,08 грн.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача про зобов'язання Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку, що складає 24 275,22 грн. та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1129,08 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також, при вирішенні цього спору, суд, відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи вищенаведені правові норми та встановлене судовим рішенням право позивача на виплату вихідної допомоги при звільненні у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку про обґрунтованості вимог ОСОБА_1 та задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №0.0.1855748467.1 від 01.10.2020 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (адреса: 49044, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку у сумі 24 275,22 грн.
Зобов'язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку, що складає 24 275,22 грн.
Стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.09.2020 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1129,08 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення в повному обсязі складено 05 січня 2021 року (у зв'язку з перебуванням судді у відпустці).
Суддя М.В. Бондар