Рішення від 02.12.2020 по справі 160/1781/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року Справа № 160/1781/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОзерянської С.І.

за участі секретаря судового засіданняПрогонної В.В.

за участі:

представника позивача представника відповідача 1 Савченко Ю.О. Власенка О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Кам'янської міської ради, Кам'янської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

13.02.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить визнати незаконним та скасувати наказ №72-к/пер від 10.01.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу надання соціальних гарантій громадянам пільгових категорій Управління соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради у зв'язку з реорганізацією управління зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу надання соціальних гарантій громадянам пільгових категорій в Департаменті соціальної політики Кам'янської міської ради з 14 січня 2020 року; стягнути з Департаменту соціальної політики Кам'янської міської ради грошові кошти за час вимушеного прогулу із розрахунку середнього заробітку.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач не погоджується з наказом №72 -к/пер від 10.01.2020 року про звільнення з займаної посади головного спеціаліста відділу надання соціальних гарантій громадянам пільгових категорій Управління соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради з 14.01.2020 року у зв'язку із реорганізацією управління зі скороченням штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки наказ на підставі якого було звільнено ОСОБА_1 і який їй було видано при звільнені не містить підпису посадової особи, якою він був винесений, що суперечить вимогам закону, що ставляться до оформлення наказів про звільнення; позивачу не було запропоновано жодної посади з моменту повідомлення про вивільнення до самого звільнення; неправильно зроблений розрахунок стажу ОСОБА_1 при вирішенні питання про звільнення, а відповідно відповідачами здійснено висновок щодо доцільності на підставі хибних даних та інформації, що не відповідає дійсності. Також, відповідно до п. 7 ст. 20 та п. 1 ст. 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» особам віднесеним до другої категорії (п.2 ст. 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, переважне право залишення на роботі при вивільненні працівника у зв'язку із змінами в організації виробництва в праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності штату працівників, а також працевлаштування. Крім того, позивач зазначає, що фактично звільнення позивача було здійснено з грубим порушенням її прав. Так, за даними особової картки ОСОБА_1 № 08 Розділ V. Дисциплінарна відповідальність не містить жодного запису, що доводить добросовісність та сумлінність позивача у виконанні посадових та службових обов'язків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Заперечуючи проти позовної заяви позивача та доводів зазначених в ній, Кам'янською міською радою 07.04.2020 року надано відзив на позов, який долучено до матеріалів справи. В обґрунтування своєї позиції зазначено, що жодного доказу щодо порушення або невизнання прав позивача саме Кам'янською міською радою, позивачем не надано. Кам'янська міська рада не приймала на роботу і не звільняла з неї позивача. Отже, Кам'янська міська рада взагалі у даній судовій справі не є належним відповідачем.

Департамент соціальної політики Кам'янської міської ради з позовною заявою не погоджується та 09.04.2020 року подав письмовий відзив на позов, який долучено до матеріалів справи. В обґрунтування своєї позиції зазначено, що при здійсненні заходів з реорганізації виконавчих органів Кам'янської міської ради, управління соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Правовим підґрунтям для реалізації заходів по реорганізації органів місцевого самоврядування стало рішення міської ради від 04.10.2019 № 1554-36/VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.01.2016 № 39-04/VII «Про структуру виконавчих органів Кам'янської міської ради VII скликання, загальну чисельність апарату міської ради та її виконавчих органів»; розпорядження Кам'янського міського голови від 10.10.2019 року № 378-р. «Про затвердження структурних підрозділів, їх чисельність та переліку посад департаменту соціальної політики Кам'янської міської ради» (у редакції розпорядження міського голови від 06.11.2019 № 444-р.) та наказ начальника управління від 11.10.2019/№15-к/тр «Про реорганізацію управління з припиненням юридичної особи та скороченням штату працівників». Відповідач зазначає, що у рішенні (п.п.1.2.3., 1.9) визначено, що процедуру вивільнення працівників Управління, посади яких скорочуються через припинення юридичної особи шляхом приєднання до управління соціальної політики Кам'янської міської ради зі скороченням штатної чисельності відповідно до ч. 1 ст. 40, ст. 49-2 Кодексу законів про працю України. Так, позивача не пізніше ніж за два місяці, а саме 28.10.2019 року під особистий підпис було персонально попереджено про наступне вивільнення. У позивача були відсутні підстави щодо використання переважного права на залишення на роботі при вивільнені працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці згідно ст.42 КЗпП. На час проведення масового вивільнення були відсутні вакансії за її освітою та кваліфікацією. На виконання ч. 3 ст. 49-2 КЗпП до Кам'янського міського центру зайнятості було надано звіт за формою № 4-ПН про заплановане масове звільнення працівників. Крім того, якщо трудовий договір з працівником припиняється на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, то в такому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі не менше середньомісячного заробітку (ст. 44 КЗпП). Для працівників «чорнобильців» Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ передбачено додаткові компенсації та пільги. Зокрема, відповідно до п.7 ст.20, ст. 21 Закону № 796 у разі вивільнення працівників, які віднесені до 2-ї категорії осіб, постраждалих в наслідок Чорнобильської катастрофи, у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, роботодавець зобов'язаний виплатити їм допомогу в розмірі трикратної щомісячної заробітної плати. При цьому, на дату звільнення працівника роботодавець нараховує та виплачує йому суму вказаної допомоги за рахунок власних коштів, які потім відшкодовуються з бюджету управління праці і соціального захисту населення. Отже, у разі звільнення у зв'язку зі скороченням штату працівника «чорнобильця» роботодавець зобов'язаний виплатити йому вихідну допомогу. Так, у підсумку позивач, відповідно до викладених норм отримала 4 виплати: одну з місцевого бюджету, та три з державного, про виплату яких не зазначено в позовній заяві. Враховуючи викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими. Управління при здійсненні управлінських функцій у відносинах з позивачем діяло на підставі та в межах повноважень і в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

07.10.2020 року позивачем надано відповідь на відзив Департаменту соціальної політики КМР, в якій підтримано позицію викладену в позовній заяві.

В судовому засіданні 02.12.2020 року представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні 02.12.2020 року представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні повністю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Так, ОСОБА_1 , 1982 року народження, є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 від 16.11.2011 року наявного в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 - особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням Серії НОМЕР_2 від 08.01.2018 року (категорія 2).

Позивач обіймала посаду головного спеціаліста відділу надання соціальних гарантій громадянам пільгових категорій управління соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району міської ради.

Відповідно інформації наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради як юридична особа є припиненим.

04.10.2019 року Кам'янською міською радою прийнято рішення №1554-36//VII «Про внесення змін до рішення міської ради від 29.01.2016 № 39-04/VII «Про структуру виконавчих органів Кам'янської міської ради VII скликання, загальну чисельність апарату міської ради та її виконавчих органів».

Підпунктом 1.1.3 пункту 1.1 зазначеного рішення встановлено припинити юридичні особи - виконавчі органи Кам'янської міської ради шляхом їх повної ліквідації, зокрема Адміністрацію Дніпровського району Кам'янської міської ради.

В пункті 1.2. вказаного рішення зазначено, реорганізувати виконавчі органи Кам'янської міської ради з припиненням юридичної осіб, зокрема, відповідно п.п. 1.2.3. Управління соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради шляхом приєднання до управління соціальної політики Кам'янської міської ради зі скороченням штатної чисельності.

Зазначеним рішенням було затверджено загальну чисельність апарату Кам'янської міської ради та її виконавчих органів у кількості 551,5 штатних одиниць.

На виконання Рішення №1554-36//VII від 04.10.2019 року, Управлінням соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради складено наказ «Про реорганізацію управління з припиненням юридичної особи та скороченням штату працівників» від 11.10.2019 №15-к/тр.

Згідно вказаного наказу, відділу загально-правової та кадрової роботи у зв'язку із реорганізацією управління та припиненням юридичної особи шляхом приєднання до управління соціальної політики Кам'янської міської ради зі скороченням штатної чисельності з 15.01.2020 року наказано: ознайомити в термін до 31.10.2019 року з даним наказом працівників, зазначених у додатку цього наказу, під особистий підпис; вручити в термін до 14.11.2019 року письмове попередження про наступне вивільнення відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України працівникам зазначеним у додатку цього наказу; повідомити в термін до 14.11.2019 року Кам'янський міський центр зайнятості населення про заплановане масове вивільнення працівників управління.

28.10.2019 року позивача ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення під підпис.

10.01.2020 року наказом Управління соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району Кам'янської міської ради №72-к/пер «Про звільнення ОСОБА_1 », позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу надання соціальних гарантій громадянам пільгових категорій управління соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району міської ради, з 14.01.2020 року у зв'язку з реорганізацією управління зі скороченням штату працівників, п. 1 ст.40 КЗпП України.

Не погоджуючись з прийнятим наказом про звільнення, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано нормами Конституції України та Кодексу законів про працю України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч.1). При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч.2). Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, виходячи зі змісту наведених норм, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які цей працівник може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17.

Згідно ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Матеріалами справи підтверджено, що 28.10.2019 року позивача було ознайомлено з попередженням про його можливе звільнення у зв'язку із скороченням штату, з наказом від 10.01.2020№ 72-к/пер «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача теж ознайомлено під підпис.

Суд не приймає до уваги доводи позивача, щодо невідповідності наказу вимогам закону, у зв'язку із відсутністю на ньому підпису посадової особи, оскільки відповідно до п. 50 та п. 68 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ від 17.01.2018 № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності», у разі надсилання документа у паперовій формі одночасно кільком установам підписується тільки оригінал, а на копіях ставиться відбиток печатки, на якій зазначено найменування установи або її структурного підрозділу (без зображення герба).

Щодо тверджень позивача стосовно того, що їй не було запропоновано жодної посади з моменту повідомлення про вивільнення до самого звільнення, суд зазначає, що під час здійсненої реорганізації виконавчих органів Кам'янської міської ради відбулося: припинення 9 юридичних осіб виконавчих органів Кам'янської міської ради (3 до повної ліквідації) зі скороченням штатної чисельності, на підставі чого відбулося масове звільнення, під час якого скорочувались і вакантні посади.

За результатами втіленої реорганізації в структурі виконавчих органів Кам'янської міської ради скорочено загальну чисельність посадових осіб з 720 до 551, 5 одиниць, тобто на 168, 5 одиниць.

В управлінні соціального захисту населення адміністрації Дніпровського району міської ради скорочувалась кількість посад з 66 до 38. На час реорганізації була наявна одна тимчасова посада основного працівника, що перебував у декретній відпустці, посада юрист-консульта, на яку позивач не підходив у зв'язку із невідповідністю необхідним кваліфікаційним вимогам.

За рішенням управління соціального захисту населення адміністрацій Дніпровського, Заводського, Південного районів реорганізовано з припиненням юридичних осіб шляхом приєднання до управління соціальної політики Кам'янської міської ради зі скороченням штатної чисельності.

В управліннях соціального захисту населення адміністрації Заводського, Південного районів також скорочувалась кількість посад з 63 до 38. На час реорганізації вакантних посад в управліннях не було. В управлінні соціальної політики Кам'янської ради на час реорганізації вакантних посад також не було.

З матеріалів справи вбачається, що за час реорганізації виконавчих органів Кам'янської міської ради по системі соціального захисту відбулося скорочення посадових осіб з 204 до 161 одиниці.

За встановлених обставин, враховуючи відсутність в управлінні соціальної політики КМР на час реорганізації вакантних посад, суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутності у нього обов'язку пропонування позивачу іншої роботи.

При цьому судом було встановлено, що на день звільнення позивача були вакантні посади начальника організаційної та кадрової роботи департаменту, начальника юридичного відділу, головного спеціаліста юридичного відділу, головного спеціаліста обліково-фінансового управління, які не пропонувались позивача у зв'язку з невідповідністю кваліфікаційним вимогам.

Що стосується тверджень позивача про наявність переважного права на залишення на роботі, суд зазначає наступне.

Відповідно пункту 7 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.

Згідно частини 1 статті 21 цього Закону, особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги, як пільги, передбачені пунктами1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20.

Позивач має статус особи віднесеної до категорії 2 та відповідно має переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.

Відповідно до вимог статті 42 Кодексу законів про працю України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Аналіз вимог даної статті дає підстави стверджувати, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. І лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації вирішується питання щодо наявності обставин, які свідчать про наявність переваг в залишенні на роботі.

В даному випадку, відповідачем при звільненні позивача з займаної посади з'ясовувалась кваліфікація та продуктивність праці працівників, а рішення про подання пропозиції щодо кандидатури позивача на скорочення, як такої, що має меншу кваліфікацію і продуктивність праці було прийнято комісією враховуючи всі дані осіб.

Отже, враховуючи відсутність факту рівних умов продуктивності праці та кваліфікації, відповідач правомірно не надав перевагу ОСОБА_1 на залишенні на роботі.

Суд також зазначає, що відповідачем, на виконання ч. 3 ст. 49-2 Кодексу законів про Працю України та п 1.3 Наказу «Про реорганізацію управління з припиненням юридичної особи та скороченням штату працівників» подано до Кам'янського міського центру зайнятості звітність «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці» за формою № 4-ПН, копія якої міститься в матеріалах справи з відміткою про прийняття.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнято наказ від 10.01.2019 № 72-к/пер «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача звільнено у зв'язку з реорганізацією управління зі скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України, з дотриманням вимог чинного законодавства, не порушуючи прав ОСОБА_1 .. Тому позовна вимога щодо визнання незаконним та скасування наказу №72-к/пер від 10.01.2020 року, не підлягає задоволенню.

Оскільки позовні вимоги щодо поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача грошових коштів за час вимушеного прогулу є похідними вимогами від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу №72-к/пер від 10.01.2020 року, та зважаючи на те, що вказаний наказ про звільнення ОСОБА_1 прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства, суд зазначає, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За вказаних обставин суд зазначає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень, на якого законом покладено тягар доведення обґрунтованості своїх дій, у разі його судового оскарження, надано належні докази щодо здійснення своїх повноважень.

З урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Кам'янської міської ради, Кам'янської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 11 грудня 2020 року.

Суддя С.І. Озерянська

Попередній документ
93999865
Наступний документ
93999867
Інформація про рішення:
№ рішення: 93999866
№ справи: 160/1781/20
Дата рішення: 02.12.2020
Дата публікації: 11.01.2021
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Призначено склад суду (11.02.2021)
Дата надходження: 11.02.2021
Предмет позову: визнання незаконним та скасування наказу
Розклад засідань:
08.04.2020 13:00 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
06.05.2020 13:00 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
02.09.2020 08:00 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
16.09.2020 10:00 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
07.10.2020 09:30 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
21.10.2020 14:00 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
28.10.2020 08:30 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
11.11.2020 10:00 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
02.12.2020 10:00 Дніпропетровський окружний адміністративний суд
06.05.2021 13:40 Третій апеляційний адміністративний суд
03.06.2021 10:40 Третій апеляційний адміністративний суд
22.06.2021 13:40 Третій апеляційний адміністративний суд
20.07.2021 13:40 Третій апеляційний адміністративний суд