04 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/15419/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Луцький прикордонний загін, відповідач) про визнання дій протиправними щодо нарахування тa виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, a також - не за цінами встановленими Розпорядженням Адміністрації Держприкордонслужби України від 17.02.2020 №41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації»; зобов'язання нарахувати тa виплатити (з урахуванням раніше проведених виплат) грошову компенсацію за все належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплaти військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку тa захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 - без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього мaйнa до дaти підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, та за цінами предметів обмундирування визначеними станом на 01.01.2020 Розпорядженням Адміністрації Держприкордонслужби України від 17.02.2020 №41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу у зв'язку із звільненням з військової служби не у повному обсязі виплачено компенсацію за неотримане речове майно, право на яке він набув у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби. Позивач вказує, що розрахунок проведено відповідачем з порушенням пункту 5 Порядку № 178, оскільки вартість речового майна, що належить до видачі, розраховується виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Адміністрацією Держприкордонслужби станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком до вказаного Порядку № 178.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 року прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що згідно з Інструкцією про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 №1132 визначено, що нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права па отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Саме в такій редакції, якою передбачено здійснення нарахування за неотримане речове майно пропорційно часу існувала норма Інструкції під час звільнення позивача. Також вказує, що визначення розміру грошової компенсації замість належних до видачі, але не отриманих протягом проходження позивачем військової служби предметів речового майна особистого користування, здійснювалось відповідно розрахунків вартості, які затверджені розпорядженнями Адміністрації Державної прикордонної служби України: №33 від 11.02.2017 «Про проведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився»; №30 від 06.01.2018 «Про доведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився»; №21 від 30.01.2019 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майна, строк якого не закінчився», №41 від 17.02.2020 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації», що видані відповідно до п. 5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178. Просив у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив позивач, окрім доводів, аналогічних тим, які наведені у позові, зазначає також про те, що недоречними та безпідставними є посилання відповідача на розпорядження Адміністрації Держприкордонслужби України 2017, 2018 та 2019 років. Крім того, позивач звертає увагу на правові висновки сформовані в постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №815/5826/16 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні.
Відповідно до витягу з наказу начальника Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 23.07.2020 №350-ОС з підполковником ОСОБА_1 , заступником начальника відділу організації оперативно-розшукової діяльності головного оперативно-розшукового відділу, припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в запас.
Згідно з витягом з наказу начальника Луцького прикордонного загону від 31.07.2020 № 459-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.08.2020.
При цьому, 31.07.2020 позивач звернувся до відповідача з рапортом, у якому просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
Відповідно до довідки №53 про вартість речового майна, що належить до видачі, позивачу нараховано грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 49041,96 грн.
Згідно з витягу з наказу начальника 6 Прикордонного загону від 31.07.2020 № 460-ос було доручено виплатити, в тому числі і ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно під час проходження військової служби в сумі 49041,96 грн.
30.08.2020 позивач звернувся до Луцького прикордонного загону із запитом на інформацію, в якому просив надати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, та копію наказу про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Також просив надати інформацію про те, яким чином та за якими цінами (станом на які число, місяць та рік( йому було нараховано грошову компенсацію за неотримане речове майно після звільнення з військової служби, враховуючи рік і місяць виникнення права на отримання предметів речового майна.
Листом від 06.10.2020 відповідач направив позивачу вищезазначені документи, а також копії розпоряджень Адміністрації Державної прикордонної служби України №33 від 11.02.2017 «Про проведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився»; №30 від 06.01.2018 «Про доведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився»; №21 від 30.01.2019 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майна, строк якого не закінчився»; №41 від 17.02.2020 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».
При цьому, як вбачається з відзиву на позовну заяву, нарахування позивачу компенсації за недоотримане речове майно було здійснене відповідачем відповідно до цін на речове майно, які були встановлені в період набуття права на отримання відповідного майна, та зі застосуванням пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу.
Проте, позивач не погоджується з таким нарахуванням і вважає, що відповідачем порушено порядок і умови здійснення компенсації за належне, але неотримане протягом проходження військової служби речове майно, тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
22.03.2016 набув чинності Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок №178).
Як визначено п.2 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Відповідно до п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 установлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до п.5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Формою довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178, визначено включення до неї, зокрема, даних щодо: найменування речового майна, року і місяця виникнення права на отримання предметів речового майна, кількості предметів, вартість за одиницю, суми грошової компенсації.
У зв'язку з чим, суд зазначає, що при звільненні військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується, шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а грошова компенсація підлягає нарахуванню відповідно до виду й кількості неотриманого речового майна та його вартості станом на поточний рік.
При цьому, судом враховано, що наведені вище нормативно-правові акти не містять можливості застосування інших умов при нарахуванні такої компенсації, як-от визначивши вартість речового майна пропорційно до часу його використання, врахувавши вартість одиниці речового майна станом не на 1 січня поточного року тощо.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, судом установлено, що проведене нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно позивача не відповідає порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, відповідачем було застосовано пропорцію часу, що минув з дня виникнення в позивача права на отримання речового майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Окрім того, вартість одиниць речового майна не відповідає цінам, які визначені розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 №41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації» станом на 1 січня поточного року (тобто року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації).
Відтак, указані дії відповідача суд оцінює як такі, що не відповідають нормативному регулюванню даних правовідносин і не узгоджуються з вимогами чинного законодавства України в сфері соціального захисту військовослужбовців.
Відповідач у відзиві зазначає, що згідно з Інструкцією про порядок речового забезпечення військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 №1132 (далі - Інструкція №1132) визначено, що нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права па отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. Також зазначає, що нарахування компенсації по цінам за роками видачі речового майна здійснювалося з урахуванням розпоряджень Адміністрації Держприкордонслужби від 11.02.2017 №33, від 06.02.2018 №30, від 30.01.2019 №21, від 17.02.2020 №41.
Однак суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на таке.
Відповідно до пункту 10 Інструкції №1132 речове майно особистого користування військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, видається в їхню власність. За неотримане згідно із встановленими нормами речового забезпечення речове майно їм виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Нарахування грошової компенсації військовослужбовцям під час їхнього звільнення з військової служби в запас, відставку або загибелі (смерті), за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно здійснюється пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.
При цьому, норми Інструкції №1132 не слід оцінювати як доповнюючі або конкретизуючі, оскільки, вони фактично звужують право особи на грошову компенсацію та зменшують розмір відповідних виплат.
Таким чином, при нарахуванні та виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове слід керуватися відповідним належним актом вищої юридичної сили постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178. Норми ж Інструкції підлягають використанню лише в частинах, які не суперечать такому акту.
Суд наголошує на тому, що відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що саме Порядком №178, встановлено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони саме станом на 1 січня поточного року, відтак дії відповідача щодо нарахування та виплати при звільненні позивача компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами встановленими розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 №41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації» є протиправними.
При цьому, суд вважає, що твердження відповідача про те, що позивач виявив власне бажання отримати грошову компенсацію у відповідності до наказу МВС №1132, крім того, з таким наказом ознайомлений і заперечень та зауважень до нього не мав, не свідчать про відсутність у прикордонного загону обов'язку, як суб'єкта владних повноважень, дотримуватись вимог Закону №2011-ХІІ та Порядку №178. Крім того, такі доводи відповідача не свідчать про обґрунтованість вирішення спірного питання на підставі підзаконних актів, які суттєво звужують обсяг прав позивача як військовослужбовця.
Також при вирішенні даного спору суд враховує правову позицію викладену у п. 54 Постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у якій зазначено, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату і аналогічні висновки міститься в постанові Верховного Суду від 23.08.2019 по справі №2040/7697/18 та в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 по справі №809/1488/16.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. аnd Others v. Bulgaria») від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, «Олександр Волков проти України» від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France») від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1681,60 грн., сплачений згідно з квитанцією від 22.10.2020.
Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати при звільненні ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, а також не за цінами, встановленими розпорядженням Адміністрації прикордонної служби України від 17.02.2020 №41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , з урахуванням раніше проведених виплат, грошову компенсацію за все належне, але неотримане протягом проходження військової служби речове майно, відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби, та за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на 01.01.2020 розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.02.2020 №41 «Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 60 коп.)
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Відповідач: Луцький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661).
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич