Справа № 648/639/20 Головуючий в 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/1157/20 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст.384, ч.2 ст.383 КК України
іменем України
01 грудня 2020 року
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні матеріали кримінального провадження № 1202023008000202 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2020 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Баратівка Снігурівського району Миколаївської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч.1 ст.384 КК України на 2 років обмеження волі.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.
ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.383 КК України та виправдано за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення;
Вирішено питання про речові докази.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 06 січня 2020 року в період часу з 09.22 год. по 09.44 год., знаходячись за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , під час допиту як потерпілого у кримінальному провадженні, відомості про яке 06 січня 2020 року внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №1202023008000013 за ч.3 ст.185 КК України, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, передбачену ст.384 КК України, за завідомо неправдиве показання потерпілого органу досудового розслідування, завідомо знаючи про неправдивість наданих ним показань, дав показання слідчому слідчого відділу Білозерського відділення поліції Херсонського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області ОСОБА_8 про те, що в період часу з 17.00 години 04 січня 2020 року по 08.00 годину 05 січня 2020 року невідома особа, шляхом вільного доступу з його будинку, викрала холодильник «Smart», мікрохвильову піч «Smart», приймач Т-2 «Satcom», газовий балон об'ємом 50 літрів.
Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що 05 січня 2020 року близько 10.50 год., він, знаходячись за місцем свого проживання: АДРЕСА_1 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України, про завідомо неправдиве повідомлення органу досудового розслідування про вчинення злочину, діючи умисно, під час прийняття від нього зави про вчинення злочину, завідомо знаючи про неправдивість наданих ним відомостей про вчинення відносно нього тяжкого злочину, повідомив старшому оперуповноваженому сектору кримінальної поліції Білозерського відділення поліції Херсонського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області ОСОБА_9 про те, що в період часу з 17.00 години 04 січня 2020 року по 08.00 годину 05 січня 2020 року невідома особа, шляхом вільного доступу з його будинку, викрала холодильник «Smart», мікрохвильову піч «Smart», приймач Т-2 «Satcom» та підписав протокол про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення.
В апеляційній скарзі прокурор посилається на незаконність та необґрунтованість вироку щодо ОСОБА_7 у зв'язку з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження, неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування доводів указує, що вирок суду ухвалено з порушенням вимог ст.ст. 94, 370, 374 КПК України, а саме не надано належної оцінки доказам у кримінальному провадженні та не наведено категоричних суджень на предмет належності та допустимості оцінених доказів. Зазначає, що приймаючи рішення про зміну кваліфікації дій обвинуваченого з ч.2 ст.384 на ч. 1 ст.384 КК України, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність кваліфікуючої ознаки «поєднано з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину», оскільки відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_7 , надаючи пояснення слідчому про вчинення злочину, повідомив про крадіжку його майна жителем ОСОБА_10 , тобто він надав показання щодо обвинувачення певної особи у вчиненні злочину.
Не погоджуючись з висновком суду про відсутність складу злочину, передбаченого ч.2 ст.383 КК України, апелянт указує, що значення для з'ясування наявності складу вказаного злочину має ставлення особи винного до вчинення такого злочину, тобто усвідомлення особою, яка повідомляє про вчинений злочин того, що вона звертається до уповноваженого органу на здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, а тому прийняття оперуповноваженим ОСОБА_9 повідомлення про вчинення злочину не свідчить про відсутність в діях ОСОБА_7 складу вказаного злочину. Крім того апелянт наголошує, що всупереч вимог ст.352 КПК України судом першої інстанції не було приведено до присяги свідка ОСОБА_9 .
Просить скасувати вирок щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляційні вимоги прокурора, просив їх задовольнити, позицію обвинуваченого ОСОБА_7 , який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до такого висновку.
Статтею 94 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимог ст.94 КПК України.
Виходячи зі змісту вказаної норми закону, вирок є обґрунтованим, якщо він ґрунтується на матеріалах, повністю зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину достовірно випливають із матеріалів справи. Для цього у вироку мають бути проаналізовані й оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які підтверджують висновки суду.
Згідно зі ст.374 КПК України та сформованої судової практики мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. У цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього. Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто, всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо. З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішенні конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгулі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.374 КПК України.
Відповідно до вимог ст.374 КПК України у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, не допускається.
Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у співставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.
Додержуючи вимог ч.3 ст.337 КПК України, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
При цьому суд повинен навести у вироку мотиви зміни в суді пред'явленого підсудному обвинувачення. За наявності підстав для застосування закону про менш тяжкий злочин, ніж той, за яким було пред'явлено обвинувачення, суду належить обґрунтувати у вироку висновок про перекваліфікацію дій підсудного на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, не виправдовуючи підсудного за тим обвинуваченням, яке йому було пред'явлено.
Однак зазначених вимог закону судом першої інстанції в повній мірі дотримано не було.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.383, ч.2 ст.384 КК України, а саме у завідомо неправдивому повідомленні органу досудового розслідування про вчинення злочину, пов'язане з обвинуваченням особи в тяжкому злочині; у завідомо неправдивих показаннях потерпілого наданих органу, що здійснює досудове розслідування, поєднане з обвинуваченням у тяжкому злочині.
Висновок про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.383 КК України, ґрунтується на даних протоколу прийняття заяви від ОСОБА_7 про викрадення його майна, який склав старший оперуповноважений сектору кримінальної поліції Білозерського відділення поліції Херсонського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Херсонській області ОСОБА_9 , та попередив заявника про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України, показаннях свідка ОСОБА_9 , якого суд визнав таким, що він не є суб'єктом, зазначеним в диспозиції ст.383 КК України, що має право здійснювати досудове слідство та дізнання.
Суд послався на те, що ОСОБА_7 здійснив повідомлення про злочин, передбачений ч.3 ст.185 КК України, не суб'єкту, зазначеному в диспозиції ст.383 КК України, тобто він не здійснив дій передбачених об'єктивною стороною даного злочину, а тому в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч.2 ст.383 КК України
На думку колегії суддів, такий висновок суду є сумнівним та передчасним, виходячи з того.
Так, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст.383 КК України, полягає у завідомо неправдивому повідомленні, тобто такому, що не відповідає дійсності, повідомлення про вчинення злочину, яке направлено суду, прокурору, слідчому або органу дізнання, і цей злочин вважається закінченим з моменту надходження до цих адресатів, незалежно від того, чи порушена кримінальна справ чи ні, на що суд не звернув уваги.
Зі змісту вироку та матеріалів справи випливає, що судом не дотримано вимог кримінального процесуального закону щодо аналізу та оцінки доказів у кримінальному провадженні.
Суд у вироку має зазначити джерело доказу, фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини, а також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 визнав себе винним та показав, що сусідка ОСОБА_11 на його прохання зателефонувала на номер «102» та повідомила про вчинення крадіжки майна з його будинку, що не відповідало дійсності, яке він сам продав та обміняв. Через деякий час прибули слідча-оперативна група працівників поліції для перевірки вказаних обставин. Він повідомив їм про викрадення його майна, які відібрали у нього заяву та попередили про кримінальну відповідальність за ст.383 КК України.
Ці показання обвинуваченого ОСОБА_7 не суперечать показанням свідка ОСОБА_9 , які судом не були поставлені під сумнів та не отримали належної оцінки у вироку в їх сукупності та взаємозв'язку.
Суд не мотивував у вироку, чому ці показання обвинуваченого та свідка він визнав неналежними та недопустимими доказами, що є незрозумілим.
Також у вироку не наведено переконливих та конкретних обґрунтувань і мотивів, з яких суд відкинув зазначені вище докази сторони обвинувачення.
Викладене свідчить про те, що суд побудував свої висновки на припущеннях, яким не дав однозначної оцінки в їх сукупності та взаємозв'язку, чим допустив порушення вимог ст.94, 370 КПК України.
Що стосується доводів прокурора, що суд безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч.2 на ч.1 ст. 384 КК України за обвинуваченням у завідомо неправдивих показаннях потерпілого наданих органу, що здійснює досудове розслідування, поєднане з обвинуваченням у тяжкому злочині, то колегія суддів звертає увагу на те, що законодавець, вживши словосполучення «поєднане з обвинуваченням», а не щодо «вчинення» мав на увазі, що для кваліфікації дій особи за ч.2 ст.384 КК України за ознакою злочину «поєднане з обвинуваченням у тяжкому злочині», вирішальним має значення не саме неправдиве повідомлення про вчинення тяжкого злочину, а мають бути вчинені дії, дані показання щодо обвинувачення у вчиненні такого злочину певної особи. Такі відомості в матеріалах справи відсутні.
Отже висновки суду, наведені у вироку, зроблені без належної перевірки всіх обставин справи і оцінки всієї сукупності доказів щодо їх належності, допустимості, достовірності і достатності, отриманих під час досудового розслідування та судового розгляду, які вказують на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та вплинули на вирішення питання про винуватість чи невинуватість обвинуваченого, правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що правильно зазначено в апеляційній скарзі прокурора.
З огляду на викладене вище, висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.384 КК України, та недоведеність його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.383 КК України, є передчасними та ґрунтується на припущеннях.
Зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, які ставлять під сумнів законність та обґрунтованість вироку щодо ОСОБА_7 в повному обсязі.
Згідно із ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Враховуючи те, що допущені судом першої інстанції порушення вимог ст.94, 370, 374 КПК України є істотними, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що є безумовною підставою для скасування вироку щодо ОСОБА_7 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції згідно зі ст.415 КПК України, як про це ставить питання прокурор в апеляційній скарзі, що виключає можливість ухвалення нового вироку апеляційним судом.
При новому розгляді суду першої інстанції необхідно усунути зазначені порушення закону, повно та всебічно дослідити обставини, зазначені в цій ухвалі, які мають істотне значення для висновків суду, ретельно перевірити докази та дати їм належну оцінку з урахуванням позиції сторін з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності та достатності, із зазначенням мотивів, з яких суд приймає до уваги одні докази та відкидає інші, і в залежності від установлених обставин, ухвалити законне, обґрунтоване та належним чином умотивоване судове рішення.
Виходячи з наведеного, апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити частково.
Керуючись ч.2 ст.376, ст. 404, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.
Вирок Білозерського районного суду Херсонської області від 20 серпня 2020 року щодо ОСОБА_7 - скасувати та призначити новий розгляд у тому ж суді першої інстанції в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий: (підпис) ОСОБА_2
Судді: (підпис) ОСОБА_3
(підпис) ОСОБА_4