Справа № 130/668/20
Провадження № 22-ц/801/2032/2020
Категорія: 82
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.
Доповідач:Копаничук С. Г.
17 грудня 2020 рокуСправа № 130/668/20м. Вінниця
17.12.2020 року Вінницьким апеляційним судом у відкритому судовому засіданні розглянуто цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності та захист прав споживача за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02.09.2020 року.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 17.12.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Стосовно рішення апеляційного суду від 17.12.2020 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції на підставі ст.35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом ОСОБА_1 просила серед іншого зобов'язати ОСОБА_2 подати спростування інформації образливого характеру у такий самий спосіб, яким було здійснено її поширення.
Вважаю, що дана позовна вимога підлягала до часткового задоволення, оскільки вислів «Увага, шахрайка!!!» із розміщенням під текстом фото позивачки не є оціночним судженням, а отже підлягав спростуванню.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
У пунктах 1, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" (далі - Постанова) судам роз'яснено, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі "Нова газета" та Бородянський проти Росії", що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.
Відповідно до Кримінального кодексу України визначено поняття крадіжки та шахрайства, в контексті яких випливає, що особи, які вчинили дані кримінально карані діяння є крадіями / шахраями.
Відповідно до Конституції України «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відносно ОСОБА_1 відсутні обвинувальні вироки суду, які б могли свідчити про її неправомірну поведінку та вчинення будь-яких злочинів. Так само відсутні і будь-які відкриті кримінальні провадження відносно позивачки, їй не оголошено про підозру та/або не вручено будь-яких обвинувальних актів.
Статтею 190 КК України визначено поняття шахрайства - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Шахраєм є особа яка вчинила злочин передбачений ст. 190 КК України. Факт шахрайства ОСОБА_1 не може бути доведений відповідачем, оскільки відносно неї відсутні вироки суду та розпочаті кримінальні провадження за ст. 190 КК України.
Відтак, поширення відповідачем інформації щодо позивачки до отримання результатів перевірки цієї інформації компетентним органом у спосіб, який мав місце у даній справі мають обвинувальний нахил і сприймається, як звинувачення позивача у вчиненні злочинів (кримінальних правопорушень), не може вважатися оціночними судженнями на підставі ст. 30 Закону України «Про інформацію».
Таку інформацію можливо перевірити на предмет її відповідності дійсності, здійснити перевірку істинності фактів і спростувати.
Отже вважаю, що зазначену інформацію суд мав визначити, як недостовірну, та задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Способами захисту цивільних прав та інтересів у відповідності до ч. 2 ст. 16 ЦК України, серед іншого, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо.
Враховую те, що оприлюднена відповідачкою щодо позивача інформація не відповідає дійсності, тобто, є недостовірною; створює у широкого кола осіб (кому вказана інформація стала відомою) викривлене уявлення про дії ОСОБА_1 , сприймається як звинувачення останньої у вчиненні кримінальних правопорушень/злочинів, що, безперечно, порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
Згідно ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Вирішуючи питання про вибір способу захисту особистого немайнового права необхідно керуватись роз'ясненнями, викладеними у п. 3, 25 Постанови, в яких, серед іншого зазначено наступне: вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві; разом з тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація, а її наслідком має бути досягнення максимальної ефективності, за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
Так, кожна особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (ч.2 ст.275 ЦК України).
В той же час, ст.277 ЦК України передбачає спеціальний спосіб захисту особистих немайнових прав: спростування недостовірної інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
В абзаці 1 п. 24 Постанови вказано про те, що задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. якщо суд ухвалює рішення про право на спростування поширеної недостовірної інформація, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднене.
Позивач обрала спростування недостовірної інформації як один із способів захисту свого порушеного права.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги про зобов'язання спростувати поширену інформацію у такий самий спосіб, який вона була поширена, шляхом опублікування спростування протягом 2 місяців з дня набрання рішенням суду законної сили, шляхом розміщення на сторінці в соціальній мережі Фейсбук частково підлягали задоволенню.
Та обставина, що спірний текст був самостійно згодом видалений відповідачкою не відновлює право позивачки.
Відповідно встановивши факт порушення прав позивача, вважаю, що і вимога про стягнення моральної шкоди підлягала частковому задоволенню.
З огляду на викладене вважаю, що суд першої інстанції неповно дослідив і оцінив обставини по справі та ухвалив рішення без додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.3 ст. 19 ЦПК України залишаюсь при своїй окремій думці, яку в письмовій формі приєдную до справи.
Суддя Л. О. Голота