Справа № 682/2064/20
Провадження № 2/682/851/2020
30 грудня 2020 року м. Славута
Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у складі :
головуючої судді Зеленської В.І,
з участю секретарки судових засідань Козир О.П.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, треті особи: приватний нотаріус Славутського міського нотаріального округу Артемова Н.А., приватний нотаріус Славутського міського нотаріального округу Шкапій В.Я.,
06.10.2020 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 26.03.2019 р між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Шкапій В.Я., та договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 09.05.2019 р між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Шкапій В.Я.
З позовної заяви вбачається, що квартира АДРЕСА_1 рішенням суду визнана спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Не припиняючи режиму спільної сумісної власності подружжя, суд визначив ідеальні частки кожного із співвласників без виділення конкретних часток кожному зі співвласників в натурі. Проте, з метою утруднення виконання рішення суду відповідач ОСОБА_4 здійснив відчуження спільного майна - квартири АДРЕСА_1 , подарувавши її 26.03.2019 р своєму батьку - відповідачу ОСОБА_3 без згоди позивачки. Відповідач ОСОБА_3 , в свою чергу, усвідомлюючи, що квартира АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , 09.05.2019 р подарував її своєму братові ОСОБА_2 без наміру створення правових наслідків, а лише з метою уникнення виконання рішення суду. Тому в позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати недійсними договори дарування квартири АДРЕСА_1 від 26.03.2019 р між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та від 09.05.2019 р між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Маринюк С.О. в судове засідання не з'явилися, а в письмовій заяві до суду просять розглянути справу за їх відсутності.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відзиви на позов не подали; належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи судом, однак в судове засідання не з'явились, а в письмових заявах просять розглянути справу за їх відсутності.
Треті особи - приватний нотаріус Славутського міського нотаріального округу Артемова Н.А., приватний нотаріус Славутського міського нотаріального округу Шкапій В.Я. належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи судом, подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.
Дослідивши позовну заяву та письмові докази, суд встановив.
26 березня 2019 р між ОСОБА_4 та його батьком - ОСОБА_3 укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Шкапій В.Я. та зареєстрований в реєстрі за № 629 (а.с. 110).
Підставою для нотаріального посвічення договору дарування квартири від 26.03.2019 р було Свідоцтво про право власності на об'єкт нерухомого майна від 27.11.2012 р, видане ОСОБА_4 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 112); витяг про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на цю квартиру від 29.12.2012 р (а.с. 113); постанова Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2018 р про скасування рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2018 р та про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майнак, усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення (а.с. 114-116); довідка, видана ОСББ "Ізяславський" про те, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб немає (а.с.117); нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 від 26.03.2019 р про те, що у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах на момент фінансування будівництва квартири він не перебував, а квартира належить йому особисто на праві приватної власності та придбана без участі інших осіб до реєстрації шлюбу (а.с. 118).
26 березня 2019 року право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.5-6).
09 травня 2019 року відповідач ОСОБА_3 подарував щойно отриману у власність квартиру АДРЕСА_1 рідному брату - ОСОБА_2 , що стверджується договором дарування квартири від 09 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Артемовою Н.А (а.с.133).
Однак, рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2018 р було встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з січня 2012 р по 09.06.2012 р ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; визнано квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; усунені ОСОБА_1 та малолітньому сину ОСОБА_5 перешкоди в користуванні квартирою шляхом примусового їх вселення (а.с.12-19).
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2018 р скасоване рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2018 р та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майнак, усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення (а.с. 114-116).
Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2020 р постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2018 р скасовано, а рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2018 р залишене в силі (а.с. 21-28).
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Славутський міськрайонний суд Хмельницької області у рішенні від 20 червня 2018 р встановив, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 , незалежно від того, що воно було оформлене на ім'я відповідача ОСОБА_4 .
За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства. Недотримання такої умови зумовлює визнання правочину недійсним у відповідності до ст. 215 цього ж Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18).
Позивач ОСОБА_1 при укладенні оспорюваних договорів не надавала своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, як того вимагає частина третя статті 65 СК України.
Судом встановлено, що предметом договорів дарування від 26.03.2019 р та від 09.05.2019 р є об'єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 , а не його частина.
Відповідно до ст. 65 СК України та ст. 369 ЦК України відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову).
Спір щодо права спільної сумісної власності на квартиру між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на час укладення оспорюваних договорів перебував на розгляді суду касаційної інстанції. Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям ОСОБА_3 у шлюбі, відсутні. Частки подружжя визначені не були, оскільки рішення суду першої інстанції від 20.06.2018 р на той час було скасоване постановою апеляційної інстанції від 06.11.2018 р.
В такому разі співвласник ОСОБА_4 не мав права самостійно розпорядитися спільним сумісним майном і своєю часткою у праві спільної сумісної власності, яка не була виділена .
Якщо об'єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об'єкт, відтак передати у власність можна лише об'єкт в цілому. Договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому.
Такий правовий висновок викладений у постанові Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі N 430/1281/14-ц (провадження N 61-43510сво18).
Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були співвласниками спірної квартири, правовий режим права власності - це право спільної власності, що стверджується постановою Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 05.08.2020 р у справі № 682/2493/16-ц (провадження № 61-48605св18), а отже, при відчуженні такого майна потрібна взаємна згода подружжя.
Оскільки встановлено, що згоди позивачки не було, оспорювані договори дарування квартири АДРЕСА_1 слід визнати недійсними в цілому з підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України, так як вони укладені з порушенням вимог закону, без отримання згоди позивача, яка є співвласником цього майна, і розмір ідеальних часток сторін на час укладення договорів визначений не був.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Статтею 236 ЦК України встановлено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними, підставними та обгрунтованими, а договори дарування квартири, укладені 26 березня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та 09 травня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 слід визнати недійсними.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду та судового збору за подання до суду заяви про забезпечення позову всього в сумі 1261,20 грн підлягають стягненню з відповідачів в користь позивачки по 420 грн 40 коп з кожного.
Керуючись ст. ст. 4-13, 17, 18, 141, 263, 265, 273 ЦПК України, ст.ст. 81, 203, 205, 215, 369 ЦК України, ст. ст. 70, 65 СК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 26.03.2019 р між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Шкапій В.Я.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 09.05.2019 р між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Славутського міського нотаріального округу Артемовою Н.А.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 по 420 грн 40 коп судових витрат з кожного .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду через Славутський міськрайонний суд.
Головуючий суддя Зеленська В. І.