30.12.2020 Справа №607/22815/20
Провадження 1-кс/607/9446/2020
Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю слідчого СВ ТВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_3 розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі клопотання слідчого СВ ТВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_3 , погодженого прокурором Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_4 про накладення арешту на майно, -
В провадженні СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області перебуває кримінальне провадження №12020210010002457 від 26 грудня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України.
Слідчий СВ ТВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_3 , за погодженням прокурора Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_4 , в рамках кримінального провадження №12020210010002457 від 26 грудня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України, звернувся до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з клопотанням про накладення арешту на автомобіль марки «BMWX5», держаний номерний знак « НОМЕР_1 », номер кузова НОМЕР_2 .
У судовому засіданні слідчий СВ ТВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_3 клопотання підтримав та просив задовольнити.
Власник майна ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилась, повідомлялась належним чином, про причини неявки суду не повідомила.
Відповідно до ч.1 ст. 172 КПК України неприбуття власника майна у судове засідання не є перешкодою для розгляду клопотання.
Враховуючи вимоги ст. ст. 28 та 172 КПК України, приймаючи до уваги розумні строки кримінального провадження, слідчий суддя вважає за можливе проводити розгляд клопотання за відсутності осіб, які не з'явились.
Вивчивши клопотання та додані до нього копії документів, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Як вбачається з клопотання, 25 грудня 2020 року на адресу СВ Тернопільського ВП надійшло повідомлення від громадянина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що вказаного дня, близько 20:00 год., невідома особа незаконно заволоділа його транспортним засобом, марки «BMW X5», держаний номерний знак НОМЕР_1 , чим завдала останньому матеріальну шкоду на суму близько 20 000 доларів США.
Під час проведення оперативно-розшукових заходів, місце знаходження транспортного засобу марки «BMW X5», держаний номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 стало відоме.
Вказаний транспортний засіб вилучено та поміщено на спецмайданчик в с. Байківці, Тернопільського району, Тернопільської області.
Транспортний засіб марки «BMW X5», держаний номерний НОМЕР_3 номер кузова НОМЕР_4 об'єктом кримінального правопорушення.
Вказаний автомобіль, постановою слідчого визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Під час огляду місця події встановлено, що користувачем транспортного засобу марки «BMW X5», держаний номерний знак НОМЕР_1 був ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а юридичним власником відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу є ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Окрім того, вказаний автомобіль, може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, з метою збереження речових доказів які необхідні для проведення усіх необхідних експертиз, інших слідчих дій, для дослідження усіх обставин справи, а також те, що незастосування арешту даного майна шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування може призвести до приховування, пошкодження, зникнення даного майна або знищення слідової інформації на ньому, а тому слідчий просить клопотання задовольнити.
Частиною 2 ст. 9 КПК України встановлено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Положення ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як випливає з ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Отже, законом передбачено вичерпний перелік підстав для арешту майна та обов'язок органу досудового розслідування довести, що такий захід забезпечення кримінального провадження є доцільним у конкретному випадку і забезпечує досягнення мети арешту майна.
Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Частино 3 ст. 168 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол, копія якого надається особі, у якої вилучено майно, або її представнику.
Як вбачається з поданого клопотання транспортний засіб марки «BMW X5», держаний номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 було вилучено та поміщено на спецмайданчик в с. Байківці, Тернопільського району, Тернопільської області, однак в матеріалах клопотання відсутній протокол вилучення вищевказаного транспортного засобу.
Згідно з вимогами ст. 169 КПК України, тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.
Слідчий суддя приходить до переконання, що матеріалами клопотання не доведено необхідності та наявності законних підстав для накладення арешту на транспортний засіб марки «BMW X5», держаний номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 .
Зокрема, слідчим клопотанні не доведено що майно на яке останній просить накласти арешт відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України.
У клопотанні слідчий стверджує, що транспортний засіб марки «BMW X5», держаний номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 постановою слідчого визнано речовим доказом, однак до клопотання не долучено постанову про визнання даного майна речовим доказом у кримінальному провадженні, а також не доведено існування ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
З реєстраційної картки транспортного засобу вбачається, що транспортний засіб марки «BMW X5», держаний номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 зареєстрований за ОСОБА_5 з 23 червня 2020 року.
Крім того, згідно протоколу допиту потерпілого ОСОБА_5 від 30 грудня 2020 року, вбачаєтьсящо транспортний засіб марки «BMW X5», держаний номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 знаходиться в неї, так як вона є його законним власником та оскільки в неї його ніхто не викрадав вона просить зняти автомобіль з розшуку та закритикримінальне провадження, щоб вона могла вільно користуватись своїм майном.
Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України.
Статтею 1 додаткового (першого) протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична, або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом, або загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно зі ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Однак, в порушення вимог ч.3 ст.132 КПК України слідчим у клопотанні не наведено фактів та не зазначено доказів, які б вказували на наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.289 КК України.
Проаналізувавши клопотання та долучені до нього докази, слідчий суддя приходить до переконання, що вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а в даному випадку транспортного засобу марки «BMW X5», держаний номерний знак НОМЕР_1 номер кузова НОМЕР_2 , є необґрунтованим, невиправданим та його необхідність не доведена органом досудового розслідування, а тому у задоволенні клопотання слідчого слід відмовити.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 98, 167, 168, 169, 170, 172, 173, 174 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання слідчого СВ ТВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_3 , погодженого прокурором Тернопільської місцевої прокуратури ОСОБА_4 про накладення арешту на майно - відмовити.
Копію ухвали надіслати слідчому СВ ТВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_3 .
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка не була присутньою при оголошенні ухвали протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Слідчий суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1