Копія Справа № 2-1309
2010 рік
15 лютого 2010 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді - Таргоній Д.О.,
при секретарях - Князік І.Д., Рабцевич К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення збитків, втраченої вигоди та відшкодування моральної шкоди, -
В листопаді 2009 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить винести рішення, яким стягнути з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» нанесені збитки в розмірі 8 000 гривень, пеню за прострочку виконання зобов'язання, інфляційні відшкодування та 3% річних всього в розмірі 127 060, 50 гривень, моральну шкоду в розмірі 15 000 гривень.
В обгрунтування заявлених позовних вимог послався на наступні обставини.
25.06.2008 року він уклав з відповідачем депозитний договір «Заощадження» № 263531272192 строком на 1 рік на суму 100 032,46 гривень з щоквартальним нарахуванням відсотків.
07.10.2008 року він уклав з відповідачем ще один депозитний договір № 263521391575 на тих же умовах строком на 1 рік на суму 15 000 гривень.
В другій половині жовтня 2008 року йому нагально і терміново знадобились усі його кошти, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача з вимогою про розірвання депозитних договорів, однак начальником відділення ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», де він відкривав депозитні рахунки, його було проінформовано про заборону НБУ на дострокове розірвання депозитів та про неможливість повернення коштів.
З огляду на цю обставину він, позивач, звернувся до своєї знайомої ОСОБА_3 з проханням надати йому позику в сумі 120 000 грн. 26.10.2008 року він уклав з ОСОБА_3 договір позики на вказану суму строком на два місяці, розраховуючи повернути за цей строк банківські вклади та віддати позику. Однак йому це не вдалося. 31.04.2009 року він отримав листа від ОСОБА_3 з вимогою повернути борг та сплатити 8 000 гривень моральної шкоди за невчасне повернення боргу. Сплативши зазначену суму моральної шкоди, йому вдалось домовитись з позикодавцем про те, що вона почекає повернення суми боргу до кінця депозитного договору, про що була складена відповідна розписка.
Вважає, що 8000 гривень, які він сплатив ОСОБА_3 в якості відшкодування моральної шкоди, є прямими матеріальними збитками, які мають бути відшкодовані відповідачем.
17.12.2008 року він звернувся до директора КРД «Райффайзен Банк Аваль» Гевеля В.В. з листом щодо розірвання депозитних договорів та повернення коштів, на який отримав відповідь від 19.01.2009 року про відмову в достроковому поверненні вкладів через заборону НБУ на дострокове повернення депозитів.
Вважає, що такою відмовою відповідач грубо порушив його право, передбачене ст. 319 ЦК України, вільно розпоряджатись своєю власністю та вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Крім того, вбачає в діях відповідача порушення ч. 2 ст. 1060 ЦК України, згідно з якою банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.
На його думку, правовідносини, які виникли між ним та відповідачем, регулюються нормами Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим відповідач, на підставі п. 5 ст. 10 вказаного закону, зобов'язаний виплатити пеню в розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочки. Строк виконання він обраховує з 26.12.2008 року (17 грудня 2008 року - день звернення до банку з заявою про розірвання договору + 9 днів, що надаються банку для здійснення розрахунку).
Крім того, на його думку, відповідач повинен сплатити інфляційні нарахування відповідно до ст. 625 ЦК України, з січня по березень 2009 року.
Згідно зробленого ним, позивачем, розрахунку, розмір пені, а також розмір інфляції, що підлягає стягненню з відповідача, складає 127 060,50 гривень.
Вважає, що душевні страждання, приниження честі і гідності, пов'язані з ігноруванням його законних вимог про повернення депозиту, завдало значної шкоди його діловій репутації та репутації порядної людини. Завдану моральну шкоду оцінює в 15 000 гривень.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та обставини, якими вони обгрунтовуються. Уточнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, збільшивши їх на 4 739 гривень. Також заявив додаткову вимогу про стягнення з відповідача 2021, 43 гривень в якості втраченого прибутку. Пояснив суду, що згідно умов депозитних договорів, вклад від 26.05.08р. був укладений під 14,5 % річних, а вклад від 07.10.2008 року під 15,25% річних. Відповідач до кінця строку депозитів нараховував проценти саме за цими ставками. В той же час, нові вклади, які є місячними, укладені вже під 19% річних. Таким чином, відмовивши йому в розірванні договорів, банк фактично позбавив його, позивача, прибутку, який він міг би отримати, уклавши нові договори під 19% річних.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що дія Закону України «Про захист прав споживача» не розповсюджується на правовідносини, які були між позивачем та відповідачем, оскільки вони виникли на підставі банківського вкладу і грунтуються на положеннях цивільного законодавства.
Також, на момент подання позивачем заяви про дострокове розірвання депозитних договорів банк діяв в умовах обов'язку виконання Постанови Національного Банку України № 413 від 04.12.2008 року «Про окремі питання діяльності банків». Обов'язок виконання банком вказаної постанови викладено у ст. 56 Закону України «Про Національний банк України». Таким чином, банк не може нести відповідальність за несвоєчасне виконання заяв позивача щодо дострокового розірвання депозитних договорів у зв'язку з відсутністю його вини.
Крім того, зазначив, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 р. зі змінами, розмір пені обчислюється від суми платежу, але пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, пеня та штрафні санкції визначаються виключно договором або законом.
В даному випадку, відповідно до Правил здійснення депозитних операцій фізичних осіб в «Райффайзен Банк Аваль», які є невід'ємною частиною договору і підписані позивачем, за несвоєчасне повернення вкладу встановлено пеню в розмірі 0,05% за кожен день прострочки, однак ця норма стосується п. 6 договору (виплата відсотків по закінченню терміну договору), а не дострокового повернення вкладу.
Вважає також необгрунтованими вимоги позивача в частині стягнення інфляційних відшкодувань, оскільки банківський вклад або відсотки по вкладу не входять до переліку грошових доходів громадян, які підлягають індексації, визначеного згідно ч. 1 ст.2 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення».
До того ж, на його думку, вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, збитків в сумі 8000 гривень та неотриманої вигоди є безпідставними і такими, що не грунтуються на вимогах чинного законодавства.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши докази по справі, суд встановив наступне.
25.06.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був укладений договір банківського вкладу «Заощадження» № 263531272192 (з пролонгацією), згідно з яким відповідач зобов'язується прийняти від позивача кошти строком на 366 днів зі сплатою відсотків по вкладу, залежно від суми, зарахованої на вклад, на умовах тарифів банку. (а.с.10)
Згідно договору № НОМЕР_1 від 25.06.2008 р. банк відкрив на ім'я ОСОБА_1 поточний рахунок «Для виплат» № НОМЕР_1. В той же день позивач зарахував на депозитний рахунок кошти в сумі 100 032, 46 гривень. (а.с. 13)
07.10.2008 року сторони уклали аналогічний договір «Заощадження» № 263521391575, на строк 366 днів зі сплатою відсотків по вкладу, залежно від суми, зарахованої на вклад, на умовах тарифів банку. (а.с. 9) Того ж дня банк відкрив на ім'я позивача депозитний рахунок № 262051706699, а позивач зарахував на нього кошти в сумі 15 000 гривень. (а.с. 12)
Як вбачається з матеріалів справи (а.с.14), 17.12.2008 року позивач звернувся до відповідача з заявою про розірвання депозитних договорів та повернення вкладів і відсотків.
Листом від 09.01.2009 року відповідач відмовив позивачу в достроковому розірванні договорів та поверненні коштів, посилаючись на Постанову Правління Національного банку України № 413 від 04.12.2008 року «Про окремі питання діяльності банків».
26.06.2009 року позивач ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача з заявою про дострокове розірвання депозитного договору № 263531272192 від 25.06.2008 року та закриття депозитного рахунку. (а.с. 46)
Як встановлено в судовому засіданні з пояснень представника відповідача, що також підтверджено і самим позивачем, по закінченню строків депозитних договорів ОСОБА_1 не зняв всі кошти з вкладів, а переуклав договори та залишив значну частину коштів на вкладах на один місяць (з пролонгацією). (а.с. 51-53).
Всі відсотки за депозитним договорами від 25.06.2008 року та 07.10.2008 року в повному обсязі були сплачені позивачу.
Визначаючи правову природу правовідносин між сторонами по справі, суд виходить з положень чинного законодавства про договір банківського вкладі, зокрема Параграфу 3 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладнику таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до п. 11 депозитних договорів, укладених між сторонами, окрім цього договору у відповідності до ст. 7, 1068 ЦК України, сторони керуються умовами, викладеними в «Правилах здійснення депозитних операцій фізичних осіб», затверджених постановою Правління банку№ П-85/4 від 07.08.2006 року. При цьому вкладник, підписуючи договір, свідчить про те, що він повністю ознайомлений та згоден зі змістом Правил.
Абзацом 1 п. 12 Правил здійснення депозитних операцій фізичних осіб визначено, що у випадку затримки повернення суми за вкладом та суми відсотків з вини банку в строк, визначений п. 6 цих Правил, банк виплачує вкладнику пеню у розмірі 0,05% від неповерненої суми по вкладному рахунку за кожен день затримки виплати. (а.с. 50)
Пунктом 6 зазначених Правил передбачено строк вкладу, а саме: строк вкладу визначається Договором вкладу.
При цьому, Правилами здійснення депозитних операцій фізичних осіб не передбачено стягнення пені у разі затримки виплати вкалду при достроковому розірванні договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку, суд вважає необгрунтованими вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат з відповідача, оскільки умови депозитних договорів, що укладені між сторонами, відповідачем виконані вчасно та в повному обсязі.
Висуваючи позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 3% за кожен день прострочки, позивач в якості обгрунтування посилається на п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Однак, суд вважає необгрунтованими посилання позивача на положення вказаного Закону, оскільки відносини між сторонами виникли на підставі договору банківського вкладу і грунтуються на положеннях цивільного законодавства.
В судовому засіданні також встановлено, що 26.10.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, з умовами якого ОСОБА_3 надала ОСОБА_1 грошову позику в сумі 120 000 гривень строком на 2 місяці. (а.с. 16) Отримання вказаних коштів підтверджується розпискою ОСОБА_1 (а.с. 17)
З копії розписки від 25.05.2009 року та відповідно до пояснень свідка ОСОБА_3, допитаної в судовому засіданні, встановлено, що у зв'язку з неповерненням ОСОБА_1 коштів, отриманих за договром позики від 26.10.2008 року, ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 8 000 гривень. (а.с. 19)
Сплачену таким чином моральну шкоду на користь ОСОБА_3 позивач вважає матеріальними збитками, понесеними з вини відповідача, оскількі він, позивач, розраховував вчасно повернути борг за договором позики, отримавши кошти, шляхом достроковго розірвання депозитних договорів. В обгрунтування даної вимоги позивач в своїй позовній заяві посилається на ст. 901, 906 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 906 ЦК України передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором.
Однак, суд вважає безпідставними посилання відповідача на вказані норми, оскільки до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесено вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку.
Крім того, позивачем не доведено зв'язку між неможливістю достроково розірвати кредитний договір та виконанням своїх зобов'язань за кредитним договором.
Суд також вважає вимоги позивача в частині стягнення недоотриманого прибутку в сумі 2021,43 гривні немотивованими та такими, що не грунтуються на вимогах чинного законодавства.
Так, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 516 від 03.12.2003 року, процентні ставки за вкладними (депозитними) операціями встановлюються банками самостійно. Національний банк України встановлює індикативні розміри процентних ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.
Позивач не навів суду переконливих доказів на підтвердженння того, що при достроковому розірванні депозитних договорів він міг би їх переукласти в тому ж банку під інший відсоток, а саме 19% річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В обгрунтування вимог щодо відшкодування моральної шкоди позивач посилається на те, що через ігнорування відповідачем його вимог щодо дострокового розірвання депозитних договорів, він не зміг вчасно виконати свої боргові зобов'язання, став недобросовісним боржником, що завдало йому душевних страждань, принижувало його честь і гідність та завдало значну шкоду його діловій репутації та репутації порядної людини. Завдану йому моральну шкоду оцінює в 15 000 гривень.
Оцінюючи доводи позивача, суд приходить до висновку, що оскільки правовідносини між сторонами не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди судом не можуть бути застосовані норми ст. 22 вказаного Закону, на яку посилається позивач.
Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також
інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
На підтвердження факту заподіяння моральної шкоди позивач просив допитати в якості свідка ОСОБА_3
Свідок в судовому засіданні зазначила, зокрема, що раніше вона підтримувала з ОСОБА_1 ділові стосунки, як з професійним юристом, довіряла йому підготовку юридичних договорів, отримувала юридичні консультаціїї щодо ведення бізнесу. Однак, після несвоєчасного повернення позивачем боргу, стосунки між ними погіршилися і на даний час вона не має бажання звертатись до нього за юридичною допомогою.
Оцінюючи докази позивача, надані в обгрунтування завданої йому моральної шкоди, судом встановлено відсутність причинного зв'язку між душевними стражданнями та іншими немайновими втратами, які отримав позивач в результаті неможливості вчасно повернути борг за договором позики та відмовою відповідача від дострокового розірвання депозитних договорів.
ОСОБА_1 звертався до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» з заявою про дострокове розірвання депозитних договорів один раз - 17.12.2008 року, а отримавши відмову з посиланням на тимчасовий мораторій на дострокове повернення депозитів, введений відповідно до Постанови Правління НБУ № 413 від 04.12.2008 р., інших заяв не подавав, до суду із позовами не звертався, а по закінченні строку депозитних договорів отримав в повному обсязі відсотки та можливість забрати вклади у повному обсязі.
З огляду на викладане, оцінюючи в сукупності досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 23, 1058, 1060, 1167 ЦК України, п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 10, 15, 60, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, -
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - повністю.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається протягом 10 днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-ти денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Суддя: (підпис)
Копія вірна,
суддя: Таргоній Д.О.