Справа № 560/6840/20
іменем України
04 січня 2021 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду , Державної судової адміністрації України про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хмельницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України в якому просить стягнути з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 72739 (сімдесят дві тисячі сімсот тридцять дев'ять) грн 13 коп. компенсації за порушення строку виплати щомісячного грошового утримання в розмірі 58926 грн 71 коп. за період з листопада 2014 року по вересень 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у зв'язку із невчасною виплатою належних йому нарахованих сум довічного грошового утримання судді має право на грошову компенсацію, у зв'язку порушенням строків виплати.
Ухвалою суду від 03.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Від Хмельницького апеляційного суду надійшов відзив, у якому відповідач зазначив, що Хмельницький апеляційний суд не є розпорядником коштів за програмою програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", оскільки відповідно до паспорту вказаної бюджетної програми, затвердженого наказами ДСА України та Міністерства фінансів України, відповідальним за виконання бюджетної програми 0501150 є апарат ДСА України.
Вказує, що задовольняючи позов у справі №560/4105/18 Хмельницький окружний адміністративний суд стягнув з ДСА України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 87349,27 грн. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд врахував, що згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, судів (крім Верховного Суду) здійснює ДСА України. ДСА України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом та, серед іншого, готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів.
Від представника Державної судової адміністрації України на адресу суду відзиву не надходило.
Суд, дослідивши позовну заяву, відзив на позов, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази по справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються вимоги дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що позивач з 12.02.2003 по 16.09.2016 працював на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області.
Позивача 16.09.2016 звільнено у відставку з Апеляційного суду Хмельницької області на підставі постанови Верховної Ради України від 08.09.2016.
На підставі статті 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-ХІІ, пункту 1 Указу Президента України віл 10.07.1995 №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та наказу голови апеляційного суду від 22.06.2009 №24/04-03/ з 27.11.2005 ОСОБА_1 виплачувалося щомісячне грошове утримання, яке нараховувалося у процентному відношенні від місячної заробітної плати..
На підставі розрахунку, зробленого Апеляційним судом Хмельницької області в жовтні 2014 року, та відповідно до довідки Апеляційного суду Хмельницької області від 02.12.2014 розмір заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 по 31.12.2011 включно становив 58926,71 грн, а розмір компенсації за порушення строків його виплати станом на жовтень 2014 року - 28422,56 грн всього: 87349,27 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.05.2020 у справі №560/4105/18 стягнуто з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 87349,27 грн (вісімдесят сім тисяч триста сорок дев'ять гривень 27 коп).
Отже розмір заборгованості з щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 по 31.12.2011 станом на жовтень 2014 року в сумі 58926.71 грн, а також розмір компенсації за порушення строків його виплати станом на жовтень 2014 року в сумі 28422,56 грн. та право на їх виплату встановлені рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 18.05.2020 у справі №560/4105/18, що набрало законної сили, а тому, відповідно до приписів ч.4 ст.78 КАС України, ці обставини не підлягають доказуванню.
Вказане вище рішення було виконано Державною казначейською службою України 05 жовтня 2020 року, що підтверджується копію виписки по рахунку АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 09.10.2020.
Позивач вважає, що має право на компенсацію в розмірі 72739,13 грн за порушення строку виплати щомісячного грошового утримання в розмірі 58926,71 грн за період з листопада 2014 року по вересень 2020 року включно.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Згідно статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 7 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Отже, зі змісту статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" встановлено, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Вказані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
При цьому необхідно зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідно до частини другої статті 142 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2453-VI) функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частини третьої цієї статті видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому щодо місцевих та апеляційних судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Відповідно до статті 143 Закону № 2453-VI суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Чинний на сьогодні Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) також передбачає, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, судів (крім Верховного Суду) здійснює Державна судова адміністрація України (частина третя статті 148). Водночас передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта статті 148).
Суд звертає увагу позивача, що функції головного розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на забезпечення діяльності судів, виконує Державна судова адміністрація України.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 19 вересня 2018 року у справі №822/620/15 (адміністративне провадження №К/9901/12627/18).
Крім того, аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16, Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №560/1725/19.
Суд звертає увагу позивача, що розмір компенсації за період з листопада 2014 року по вересень 2020 року включно становить 52975,12 грн, а не як помилково вважає позивач 72739,13 грн.
Зокрема (58926,71 грн х 1,9 - індекс інфляції за листопад 2014 року/100 = 1119 грн. 60 коп.) + (58926,71 грн х 3,0 - індекс інфляції за грудень 2014 року/100 = 1767 грн. 80 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 43.3 - індекс інфляції за 2015 рік/100 = 25515 грн. 27 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 12.4 - індекс інфляції за 2016 рік/100 = 7306 грн. 91 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 13.7 - індекс інфляції за 2017 рік/100= 8072 грн. 96 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 9.8 - індекс інфляції за 2018 рік/100 = 5774 грн. 82 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 4.1 індекс інфляції за 2019 рік/100 - 2416 грн. 00 коп.) + (58926 грн. 71 коп. х 1,7 індекс інфляції за 2020 рік/100 - 1001 грн. 76 коп.)
Згідно до висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, моментом припинення такого правопорушення є день фактичного розрахунку.
Відповідно до висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення таких складових заробітної плати (у моєму випадку щомісячного грошового утримання) як індексації та компенсації без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були вони нараховані роботодавцем..
Суд зазначає, що компенсація в розмірі 52975,12 грн за порушення строку виплати щомісячного грошового утримання в розмірі 58926,71 грн за період з листопада 2014 року по вересень 2020 року включно позивачеві не виплачені.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Бейелер проти Італії" від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За певних обставин "легітимне очікування" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.
Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).
В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його рішень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністартивний позов ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 52975 (п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять) грн 12 коп. компенсації за порушення строку виплати щомісячного грошового утримання в розмірі 58926 грн 71 коп. за період з листопада 2014 року по вересень 2020 року.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )
Відповідач:Хмельницький апеляційний суд (Майдан Незалежності, 1,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , ідентифікаційний код - 42255375) Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5,Мсп601,Центральна Частина Києва, Київ,01601 , ідентифікаційний код - 26255795)
Головуючий суддя О.П. Шевчук