31 грудня 2020 року справа №380/4451/20
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 380/4451/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , на день виключення із списків частини (01.08.2019) індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2018 року;
- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 30.03.2020 року по 15.05.2020 року у сумі 32512,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду у адміністративній справі №380/364/20 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (01.08.2019) грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2019 по 22.10.2019 у сумі 57957 грн 60 коп.
Вказані виплати були проведені 30.03.2020 року, згідно виписки по картковому рахунку позивача.
Позивач зазначає, що відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період часу з липня 2015 року по листопад 2018 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.04.2020 року у адміністративній справі за № 380/2303/20 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2018 року та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2018 року включно.
15.05.2020 року, Мостиським прикордонним загоном на картковий рахунок позивача перераховано заборгованість із виплати заборгованість індексації грошового компенсації в сумі 43419 грн.88 коп.
Позивач вважає період з 30.03.2019 року по день фактичного розрахунку 15.05.2020 року є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 43115,39 грн.
Так, п. 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до особистих карток грошового забезпечення за червень та липень 2019 роки, позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення, за червень 2019 (21468,77 грн.), за липень 2019 року (21646,62 грн.), що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати суму 43115,39 грн.
Для обчислення середнього заробітку з 30.03.2020 року до дня фактичного остаточного розрахунку - виплати заборгованості індексації грошового забезпечення (15.05.2020) необхідно застосовувати показник 706.80 грн. в день (43115,39 грн./ 61 дні).
Таким чином, відповідач зобов'язаний виплати середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з 30.03.2020 року по день фактичної виплати 15.05.2020 року терміном 46 днів, що становить грн. (706.80 грн. * 46 = 32512 грн. 80 коп. )
Представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надали суду додаткові докази та пояснення, просив позов задоволити повністю.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві, що індексація грошового забезпечення це механізм підвищення грошових доходів населення, а не складова частини грошового забезпечення, причому виплачується за певних умов.
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу, не своєчасний розрахунок при звільненні, не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду щодо стягнення індексації грошового забезпечення через 7 місяців після звільнення, на виконання рішення суду йому була виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 43419,88 грн. причому на день звільнення спору не існувало.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, надав суду додаткові докази та пояснення, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді 24.06.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Ухвалою суду від 31.08.2020 року вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Судом встановлені наступні обставини:
Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №312-ос від 15.07.2019 позивача, майора ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 01.08.2019 року № 208, виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Мостиського прикордонного загону.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у адміністративній справі №380/364/20 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (01.08.2019) грошової компенсації за неотримане речове майно та стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.08.2019 по 22.10.2019 у сумі 57957 грн 60 коп.
Вказані виплати були проведені 30.03.2020 року, згідно виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 .
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 380/2303/20 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2018 року та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2018 року включно.
15.05.2020 року, Мостиським прикордонним загоном на картковий рахунок позивача перераховано заборгованість із виплати заборгованість індексації грошового компенсації в сумі 43419 грн.88 коп.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачеві не виплачено у день його виключення із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ тлумачить поняття «якість закону» так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. аnd Others v. Bulgaria») від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, «Олександр Волков проти України» від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France») від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).
Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин.
Як свідчить зміст рішення у справі «Меньшакова проти України», позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.
Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08 липня 1997 року та 25 травня 1998 року, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі «Waiteand Kennedy v. Germany», заява № 26083/94, п. 54).
Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (висновок Великої Палати Верховного Суду у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19).
З урахуванням таких висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у вказаній Постанові від 13 травня 2020 року Справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19, суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після судового рішення про присудження виплати індексації заробітної плати.
Остаточний розрахунок 15.05.2020 з позивачем проведений на підставі рішення суду від 23.04.2020 у справі 380/2303/20.
Оскільки остаточний розрахунок із ОСОБА_1 у зв'язку із звільненням проведено виплату індексації грошового забезпечення 15.05.2020 року при виплаті останньому середнього заробітку на підставі рішення суду у адміністративній справі № 380/364/20 30.03.2020 року то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 30.03.2020 по 15.05.2020 за затримку терміном 46 днів.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про доходи, виданої військовою частиною НОМЕР_2 НГУ, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становив 24722,08 грн. (12542,61 грн. у травні 2019 року та 12179,47 грн. у червні 2019 року).
Отже для обчислення середнього заробітку із 30.03.2020 до дня фактичного розрахунку - виплати 15.05.2020 року індексації грошового забезпечення слід застосовувати показник 706,80 грн. в день (43115,39 грн/61 дні).
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено 15.05.2020 при виплаті позивачу середнього заробітку на підставі рішення суду у адміністративній справі № 380/364/20 30.03.2020 року то за такого розрахунку середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 30.03.2020 по 15.05.2020 із розрахунку 706,80 грн. в день за затримку терміном 46 дні у сумі буде становити 32512,80 грн. (706,80 грн. * 46 дні).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача зазначені у відзиві на позовну заяву.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 , на день виключення із списків частини (01.08.2019) індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по листопад 2018 року, така задоволенню не підлягає, оскільки рішенням Львівського окружного адміністративного суду у адміністративній справі № 380/2303/20 вже встановлено протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина 1494) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України за період з липня 2015 року по листопад 2018 року.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 74 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного територіального управління Державної прикордонної служби України (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Я.Мудрого, буд. 113) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - задоволити частково.
Стягнути з Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) Західного територіального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 30.03.2020 по 15.05.2020 в сумі 32512,80 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина 1494) Західного територіального управління Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ 14321699) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) 840,80 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі31.12.2020 року.
Суддя Гавдик З.В.