04 січня 2021 року справа №380/8399/20
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Наталії Іванівни розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлоцький, будинок,6; код ЄДРПОУ 00034022) з вимогою:
визнати протиправним п.39 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.12.2019 № 177 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, капітану у відставці ОСОБА_1 ;
зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020, а саме - 506 750 грн.
Ухвалою суду від 12.10.2020 вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали суду позивач усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
16.11.2020 за вх. № 60401 на адресу суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.
16.11.2020 за вх. № 60359 позивач подав клопотання про залучення до адміністративної справи у статусі третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог - Львівський обласний військовий комісаріат.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 залучено у статусі третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог - Львівський обласний військовий комісаріат.
Третя особа пояснень з приводу заявленого позову не надала.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 19.10.2016 органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. У подальшому, 30.10.2019 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. Позивач вважає, що з 30.10.2019 він набув право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності. Однак відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні такої допомоги, посилаючись на те, що групу інвалідності встановлено позивачу понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задоволити повністю.
11.11.2020 за вх.№7947ел (16.11.2010 за вх..№60401 поштою) від представника відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Вказав, що 19.10.2016 під час первинного огляду органами МСЕК позивачу встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. В подальшому, під час повторного огляду органами МСЕК, а саме 30.10.2019, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності. У зв'язку із цим, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, однак Міністерством оборони України відмовлено в такому, з підстав, що групу інвалідності первинну встановлено позивачу понад дворічний термін для встановлення ступеня втрати працездатності. Так як в силу вимог п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ та п. 8 Порядку № 975 право на отримання одноразової грошової допомоги виникає у випадку, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності. Отже, законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступення втрати працездатності, але право на отримання такої допомоги обмежується дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Водночас позивачу інвалідність третьої групи встановлена 30.10.2019, тобто більше двох років з часу встановлення йому ступеня втрати працездатності. З урахуванням викладеного вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Розглянувши матеріали позовної заяви та відзиву на адміністративний позов суд встановив таке.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю третьої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.10.2019.
11.05.2015 ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, що
підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
Згідно довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 19.10.2016 встановлено, що ОСОБА_1 втратив 25 % працездатності згідно свідоцтва про хворобу №386/3 від 08.06.2016 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини від 21.03.2016 на підставі акту огляду МСЕК №1719.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_4 від 11.07.2018 за №951 капітан медичної служби ОСОБА_1 08.06.2018 одержав вибухову травму від 08.06.2018 - закрита черепно-мозгова травма, струс головного мозку, акубаротравма.
Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ за №322375 30.10.2019 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини про що видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, у якій вказано дату чергового переогляду - 15.10.2021.
07.11.2019 позивач отримав посвідчення серії серії НОМЕР_5 із зазначенням інвалідності - 3 групи.
У зв'язку з встановленням ОСОБА_1 IIІ групи інвалідності, у відповідності до вимог Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, він звернувся до Львівського обласного військового комісаріату із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, надавши копії документів для направлення до Міністерства оборони України.
За результатами розгляду поданих позивачем документів, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, яке оформлене протоколом № 13 від 13.12.2019, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що згідно з пунктом четвертим статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 , у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Заявнику, у свою чергу, групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
Крім того, зазначено, що у зв'язку з встановленням позивачу 25 % втрати працездатності йому виплачено допомогу у сумі 25375,00грн.
Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 5 ст.17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-XII (надалі по тексту - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до ст.41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно з п.п.1 п. 1 ст.3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Пунктом 1 ст.16 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Тобто, вищевказаний Закон пов'язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності та у разі встановлення ступеня втрати працездатності.
Згідно з п.п. 4, 5 п.2 ст.16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.
Відповідно до п.3 зазначеної вище статті військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
У силу вимог п.1 ст.16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (п.п. 4 п. 2 ст.16 цього Закону).
Згідно з п.4 ст.16-3 Закону №2011-ХІІ якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення п. 4 ст. 16-3 вказаного Закону застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
У подальшому, п.4 ст.16-3 вказаного Закону доповнено абзацом другим відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 1774-VIII від 06.12.2016 , при цьому п.1 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” встановлено, що цей Закон набирає чинності з 01.01.2017.
Так, абз.2 п. 4 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Суд зазначає, що положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (або нижчого ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) та розміром одноразової грошової допомоги, яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (або більшого відсотка втрати працездатності).
При цьому, суд наголошує, що обидві норми п. 4 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ (абзац 1 та 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності (ступеня втрати працездатності). Разом із тим, причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
Правовідносини щодо первинного встановлення втрати працездатності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, а тому п.4 ст.16-3 Закону № 2011-XII застосовується до позивача.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.08.2019 у справі № 806/2187/18, від 20.02.2020 у справі № 806/714/18, від 04.03.2020 у справі №240/5688/18, від 04.03.2020 у справі № 240/5765/18 та від 12.03.2020 у справі №280/148/19.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з п.9 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 (далі - Порядок № 975).
Відповідно до п.1 вказаного Порядку військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу”.
Пунктом 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з п.п.1 п.6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується Одноразова грошова допомога призначається і виплачується: 1) військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи; 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи; 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 18.05.2017 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України”, пункт 8 Порядку № 975 доповнено абзацом такого змісту: “У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється”.
Таким чином, законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачу за наслідками первинного огляду з 12.10-19.10.2016 встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках, у зв'язку із чим виплачена грошова допомога у розмірі 25375,00 грн. Таким чином, позивач скористався своїм правом на отримання одноразової допомоги у випадку встановлення військовослужбовцю часткової втрати працездатності, передбаченим ст.16 Закону № 2011-ХІІ.
Суд звертає увагу, що на час первинного встановлення втрати працездатності позивачу (19.10.2016) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.
Відповідно до п.4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Отже, з часу первинного встановлення ступеню втрати працездатності (19.10.2016 року) до дня встановлення третьої групи інвалідності (30.10.2019) минуло понад два роки, що, у свою чергу, не дає позивачу права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у Постанові від 15.07.2020 (справа № 240/10153/19 адміністративне провадження № К/9901/13038/20) зазначив, що обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
У вказаній Постанові судова палата вважає за необхідне відступити від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), 21.06.2018 (справа № 760/11440/17), 30.09.2019 (справа № 825/1380/18) та інших, де його застосовано, та дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII:
1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після). Застосовуючи цей висновок до обставин справи, Верховний Суд у вказаній постанові звернув увагу на те, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено 2 групу інвалідності, відбувся 17.05.2019, а первинно інвалідність 3 групи встановлено 19.06.2015. Оскільки між цими подіями минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Враховуючи наведені обставини, рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання комісії, прийнято у порядку, у спосіб та у межах наданих законом повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 та 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Більше того, суд вважає необгрунтованими посилання позивача на постанови Верховного Суду у справах №295/3091/17, від 21.06.2018 у справі №760/11440/17, від 30.09.2019 у справі №825/1380, від 26.03.2020 № 240/10786/19 оскільки спір у даній справі не є тотожним спорам, по яких Верховним Судом приймалися відповідні постанови.
Так, у справі №295/3091/17 взято до уваги, що проведено первинний огляд та визначено інвалідність позивачам до 01.01.2014.
У справі №820/4143/18 суд виходив із того, що між первинним встановленням групи інвалідності і датою прийняття рішення компетентним органом про встановлення особі вищої групи інвалідності не пройшло двох років.
В той же час, суд в даній справі застосовує останню правову позицію Верховного Суду, яка викладена у судових рішеннях з аналогічних спорів, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 (постанова від 30.01.2019), від 15.07.2020 (справа № 240/10153/19 адміністративне провадження № К/9901/13038/20).
Зважаючи на те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат, то суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такий ним не сплачувався у даній справі, а отже, враховуючи приписи ст.139 КАС України, судовий збір не підлягає відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м.Київ, Повітрофлотський проспект, буд.6, код ЄДРПОУ 00034022), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судовий збір не належить стягувати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сподарик Н.І.