Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 грудня 2020 р. Справа№242/3281/20
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Донецької обласної державної адміністрації, Департаменту охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації, Пенсійного фонду України, Селидовського об'єднаного управлінні Пенсійного фонду України Донецької області про повернення пенсійних виплат,
ОСОБА_1 (далі - позивач), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Держави Україна в особі Донецької обласної державної адміністрації (далі - 1-й відповідач), Департаменту охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації (далі - 2-й відповідач), Пенсійного фонду України (далі - 3-й відповідач), відповідно до якої просить суд:
- зобов'язати Донецьку обласну державну адміністрацію компенсувати позивачу невидану пенсію у розмірі 56496,00 грн.;
- зобов'язати Донецьку обласну державну адміністрацію компенсувати позивачу невидану пенсію у розмірі 11984,00 грн.;
- зобов'язати Департамент охорони здоров'я Донецької облдержадміністрації компенсувати позивачу невидану пенсію у розмірі 56496,00 грн.;
- зобов'язати Департамент охорони здоров'я Донецької облдержадміністрації компенсувати позивачу невидану пенсію у розмірі 11984,00 грн.;
- зобов'язати Пенсійний фонд України повернути позивачу невидану пенсію у розмірі 56496,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є інвалідом другої групи та отримувачем пенсії по інвалідності.
Позивач зазначає, що 25.12.2014 року позивач пройшов черговий огляд МСЕК у м. Донецьку та йому було видано довідку про продовження інвалідності другої групи, яка була надана відповідачу для продовження виплати пенсії по інвалідності.
Проте зазначена довідка прийнята не була як така, що видана на непідконтрольній території.
Позивач зазначає, що йому з 31.08.2014 року по 13.06.2017 року, без повідомлення причини та прийняття відповідного рішення було припинено виплату пенсії.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують вимоги Конституції України та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058).
28 жовтня 2020 року Пенсійний фонд України через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що за даними обліку в централізованій підсистемі «Призначення та виплата пенсій» Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України позивач на момент розгляду цієї справи перебуває на обліку та отримує пенсію в Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області.
Посилаючись на пункт 1 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280 та підпункт 7 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 15.01.2015 року за № 41/26486 3-й відповідач зазначив, що Пенсійний фонд України не є належним відповідачем по справі.
Щодо врахування довідки, виданої на непідконтрольній українській владі території, 3-й відповідач зазначив, що пунктом 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 визначено, що комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги. Видача особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, виписки з акту огляду комісії на руки забороняється.
Відповідно до п. 2.2 порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержану ним від МСЕК виписку з акту огляду МСЕК.
3-й відповідач вказує, що зазначені нормативно-правові акти встановлюють чіткий алгоритм дій як органів Фонду, так і Комісій, на підставі чого 3-й відповідач вважає, що відмова територіального органу Фонду щодо прийняття довідки МСЕК серії 10 ААБ № 446005 від 24.12.2014 року, виданої в м. Донецьк є правомірною.
В обґрунтування відзиву на позовну заяву 4-й відповідач, серед іншого, зазначив, що позивач пройшов огляд МСЕК на непідконтрольній українській владі території, тому довідка МСЕК № 446005 серії 10 ААБ від 25.12.2014 року не є дійсною, в зв'язку з чим Селидовським об'єднаним Пенсійного фонду України не мало можливості здійснити повноваження пенсії по інвалідності.
4-й відповідач зазначає, що позивачу було повідомлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014 року, громадянам, які оглядались медико-соціальною експертною комісією на окупованій території після 07.11.2014 року, необхідно повторно пройти огляд на підконтрольній українській владі території за спрощеною процедурою, що підтверджується розпискою позивача від 02.04.2015 року.
Вказує, що в подальшому позивач отримав на підконтрольній території довідки МСЕК встановленого зразка № 584871 від 21.06.2017 року та № 062250 від 10.06.2019 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 2.04.2020 року по справі № 242/6706/19 встановлено, що довідка МСЕК від 25.12.2014 року № 446005 серії 10ААБ видана у м. Донецьку, тобто на тимчасово непідконтрольній території, відповідно суд зазначив, що така довідка не створює правових наслідків, а відповідач не приймаючи вказану довідку до розгляду діяв в межах повноважень та у наданий законодавцем спосіб.
Пенсія позивачу за період з 01.09.2019 року по 02.04.2015 року не нараховувалась і правомірність не нарахування пенсії за вказаний період на підставі наданої позивачем довідки МСЕК від 25.12.2014 року № 446005 серії 10ААБ встановлена рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.04.2020 року № 242/6706/19.
Крім цього, 4-й відповідач вказав на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На підставі викладеного відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 242/3281/20 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначений розгляд справи на 26 жовтня 2020 року.
Ухвалою суду від 26 жовтня 2020 року було залучено до участі у справі в якості четвертого відповідача Селидовське об'єднане управлінні Пенсійного фонду України Донецької області (далі - 4-й відповідач) та відкладено розгляд справи на 16 листопада 2020 року.
03 листопада 2020 року позивач надав відповідь на відзив Пенсійного фонду України в якому підтримав свою позицію щодо задоволення позовних вимог.
16 листопада 2020 року розгляд справи було відкладено на 30 листопада 2020 року.
18 листопада 2020 року Пенсійний фонд України через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представники сторін у призначене на 14 грудня 2020 року судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду даної справи.
Представник 3-го відповідача через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на те, що сторони чи їх представники у судове засідання не з'явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як пенсіонер, що підтверджується матеріалами відповідної пенсійної справи та йому призначена пенсія по інвалідності (інвалід ІІ групи, загальне захворювання) довічно, що не заперечується відповідачем та підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 (а.с. 2).
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) №498580 серії 10 ААБ від 29.08.2013 року, яка надійшла до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області у вересні 2013 року інвалідність позивачу було встановлено по 01 вересня 2014 року (а.с. 107-108).
26 грудня 2014 року до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області надійшла довідка МСЕК серії 10 ААБ №446005 від 24.12.2014 року, яка була видана у м. Донецьк, інвалідність позивачу встановлено по 01 січня 2018 року (а.с. 111).
При цьому, зазначену довідку прийнято не було, позивачу повідомлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №595 від 07.11.2014 року, громадянам, які оглядались медико-соціальною експертною комісією на окупованій території після 07.11.2014 року, необхідно повторно пройти огляд на підконтрольній українській владі території за спрощеною процедурою, що підтверджується розпискою позивача від 02.04.2015 року.
Згідно Листа Департаменту охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації від 21.08.2017 року № 4-0915-16-1.2.6, позивачу повідомлено, що 26.03.2015 року Обласний центр медико-соціальної експертизи перереєстрований в м. Краматорськ. 02.04.2015 року Департаментом охорони здоров'я була затверджена мережа обласного центру МСЕ (а.с. 4).
Згідно розпорядження Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04.03.2015 року, на підставі електронного запиту №127/06-36/02-2 від 26.02.2015 року, пенсійну справу позивача було вислано до управління Пенсійного фонду України в м. Хмільник та Хмільницькому районні Вінницької області (а.с. 109).
На підставі довідки МСЕК №584871 від 21.06.2017 року, виданої спеціалізованою психіатричною МСЕК у м. Вінниця, інвалідність позивачу встановлено з 13 червня 2017 року по 01 липня 2019 року (а.с. 113).
Відповідно до витягу з протоколу № 24 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 19.09.2017 року, посилаючись на КМУ № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», комісія вирішила поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 13.06.2017 року (а.с. 114).
Згідно з витягом з протоколу № 28 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.11.2017 року, посилаючись на КМУ № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», комісія вирішила припинити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2017 року (а.с. 115).
Відповідно до листа Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27.02.2018 року № 3043/02, позивачу було повідомлено, що на обліку позивач не перебуває, електронну пенсійну справу та макет паперової пенсійної справи було вислано 11.03.2015 року до управління Пенсійного фонду України в м. Хмельнику Вінницької області згідно запиту від 26.02.2015 року № 127 (а.с. 8).
У травні 2018 року Хмельницьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Вінницької області супровідним листом № 65/06-28/02/1 було направлено пенсійну справу № 146019 ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (а.с. 121).
Після отримання пенсійної справи, позивача було взято на облік відповідно до витягу з підсистеми призначення та виплати пенсії від 27.06.2018 року (а.с. 122-123).
Згідно довідки МСЕК № 062250 від 10.06.2019 року, виданої міжрайонною психіатричною МСЕК у м. Слов'янськ, позивач набув безстрокового підтвердження інвалідності 2 групи загального захворювання та отримує пенсію з червня 2019 року по теперішній час (а.с. 124).
Як встановлено судом з довідки Селидовського ОУПФУ Донецької області № 2442 від 16.11.2020 року та витягу з програми ІКІС ПФУ: "Підсистема призначення та виплати пенсії" судом встановлено, що позивач знаходиться на обліку у відповідача і отримує пенсію по інвалідності та нарахування і виплата пенсії ОСОБА_1 не здійснювалась відповідачем у період 01 вересня 2014 рок по 31 травня 2017 року (а.с. 136-138, 152-153).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року по справі № 242/6706/19, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Героїв праці, б. 6, м. Селидове, ЄДРПОУ 41247274) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії (а.с. 139-141).
Вказаними рішеннями встановлено, зокрема, що «…довідка МСЕК від 25.12.2014 року № 446005 10ААБ видана у м. Донецьк, тобто на тимчасово неконтрольованій території. Відповідно суд зазначає, що така довідка не створює правових наслідків, а відповідач не приймаючи вказану довідку до розгляду діяв в межах повноважень та у наданий законодавцем спосіб».
Відповідно до ч. 7 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У той же час, згідно з ч.7 вказаної статті, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Отже, як встановлено вище, позивач перебуває на обліку Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та не отримував пенсію по інвалідності за період з вересня 2014 року по травень 2017 року у зв'язку з тим, що пенсійним органом не прийнято довідку МСЕК серії 10 ААБ №446005 від 24.12.2014 року, яка була видана у м. Донецьк.
4-й відповідач факт припинення виплат позивачу у період - з вересня 2014 року по травень 2017 року не заперечує.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що у положеннях ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно ст. 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Статтею 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством. Органи Пенсійного фонду та застрахована особа мають право в встановленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи.
Відповідно до вимог статті 35 цього Закону, у разі якщо особа не з'явилася в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому вона мала з'явитися на повторний огляд. У разі якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущено з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період інвалідом. При цьому якщо під час повторного огляду інваліда переведено на іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності. Якщо виплату пенсії інвалідові було припинено у зв'язку з відновленням здоров'я або якщо він не отримував пенсії внаслідок нез'явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі наступного визнання його інвалідом виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. Якщо минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах. Органи медико-соціальної експертизи зобов'язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду в порядку, встановленому законодавством, про результати повторного огляду осіб, яким призначена пенсія по інвалідності, та про нез'явлення цих осіб на зазначений огляд.
Так згідно статті 7 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" медико-соціальна експерти за повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько - консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів. Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 18 вказаного Положення відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я.
Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою (п. п. 18 вказаного Положення).
Згідно п. 24 вказаного Положення комісія видає особі, яку визнано інвалідом або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому інвалід перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Видача особі, яку визнано інвалідом або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, виписки з акта огляду комісії на руки забороняється.
Так, згідно виписки із акту огляду МСЕК Серія 10 ААБ №446005 від 24 грудня 2014 року, виданої міжрайонною психіатричною МСЕК у м. Донецьк, при повторному огляді ОСОБА_1 встановлено інвалідність другої групи з 01.09.2014 року по 01 січня 2018 року (а.с. 111).
Як установлено судом, виплату пенсії позивачу було припинено Селидовським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року, у зв'язку з тим, що пенсійним органом не прийнято довідку МСЕК серії 10 ААБ №446005 від 24.12.2014 року, яка була видана у м. Донецьк, який знаходиться на території тимчасово непідконтрольній Україні.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Частиною 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Суд зазначає, що відносно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 по справі № 344/16404/16-а.
При цьому, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи «Намібійські винятки», сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 21.02.2020 по справі № 701/1196/16-а.
Крім того, суд зазначає, що постановою КМУ від 7 листопада 2014 року № 595 встановлено, що на територіях, визначених розпорядженням КМУ від 7 листопада 2014 року № 1085-р, органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Так, місто Донецьк, Донецької області знаходиться у переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Разом з тим, інваліди, яким була призначена пенсія з інвалідності та соціальна допомога на тимчасово окупованій території до 7 листопада 2014 року занесені до електронної бази даних Пенсійного фонду України та Централізованого банку даних інвалідів органів соціального захисту населення.
Отже вони не потребують повторного проходження МСЕК за місцем фактичної реєстрації. Це стосується і громадян, які втратили медичні документи під час евакуації.
Суд наголошує, що встановлена позивачу 2 група інвалідності на підставі загального захворювання, терміном - безстроково, у довідці щодо якої виник спір, знайшла своє підтвердження у довідці виданій в місті Слов'янськ серії 12 ААБ № 062250 (а.с. 151).
Суд звертає увагу на те, що помилки електронної пенсійної справи, які були допущені на непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей, чи невнесення відомостей в електронну базу АСОПД щодо результатів огляду МСЕК, не повинні порушувати прав позивача щодо отримання пенсії.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно статті 4 Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" № 637 від 5 листопада 2014 року, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Окрім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Таким чином, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.
Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Суд зазначає про те, що всупереч вимогам постанови КМУ № 595 від 07.11.2014 року, Обласний центр медико - соціальної експертизи був перереєстрований у м. Краматорську Донецької області лише 26.03.2015 року.
Як зазначено вище, позивач, вже на підконтрольній території, підтвердив безстрокового свою інвалідність 2 групи загального захворювання (згідно довідки МСЕК № 062250 від 10.06.2019 року, виданої міжрайонною психіатричною МСЕК у м. Слов'янськ), отже підстави для невиплати пенсії позивачу за минулі періоди відсутні.
Суд не приймає посилання відповідача на те, що довідка не прийнята ще і через те, що її надано пенсіонером, а не органом МСЕК, оскільки свого обов'язку щодо направлення вказаної довідки, виданої у встановленому законодавством України порядку у грудні 2014 року до відповідного органу пенсійного фонду Обласний центр МСЕК не виконав і після перереєстрації на підконтрольній території.
Враховуючи, що відповідна МСЕК не перемістилась на підконтрольну територію станом на момент коли у відповідача сплив строк, на який йому було встановлено інвалідність та призначено пенсію та станом на момент звернення позивача за отриманням відповідної довідки (якою інвалідність встановлено на строк до 01.01.2018 року), позивачу не могло бути припинено виплату пенсії через невиконання органом влади обов'язку щодо своєчасного переміщення на підконтрольну територію чи обов'язку щодо направлення відповідної довідки до органу пенсійного фонду, тощо.
Суд не приймає посилання 4-го відповідача на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2.04.2020 року по справі № 242/6706/19, оскільки, відповідно до ч.7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що 4-м відповідачем протиправно не прийнято довідку МСЕК від серії 10 ААБ № 446005 25.12.2014 року, зокрема, стосовно групи інвалідності позивача та дати її встановлення.
Таким чином, суд зазначає, що позивач мав право на нарахування та виплату пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у спріний період - з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Донецької обласної державної адміністрації компенсувати позивачу невидану пенсію у розмірі 56496,00 грн., зобов'язання Донецької обласної державної адміністрації компенсувати позивачу невидану пенсію у розмірі 11984,00 грн., зобов'язання Департамент охорони здоров'я Донецької облдержадміністрації компенсувати позивачу невидану пенсію у розмірі 56496,00 грн., зобов'язання Департамент охорони здоров'я Донецької облдержадміністрації компенсувати позивачу невидану пенсію у розмірі 11984,00 грн. та зобов'язання Пенсійний фонд України повернути позивачу невидану пенсію у розмірі 56496,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Також, суд зазначає, що адміністративний суд під час прийняття рішень у справі перевіряє правомірність рішень, дій чи наявність допущеної бездіяльності суб'єктами владних повноважень.
Виходячи з аналізу наведених норм КАС України, особа, яка звертається до адміністративного суду з позовом має довести наявність порушення оскаржуваним рішенням, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень саме її прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин, які потребують судового захисту.
Суд зазначає, що держава здійснює свої функції через її органи, що мають відповідні владні повноваження.
Відповідно до ч.4 ст. 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Пункт 7 ч.1 ст. 4 КАС України визначає, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Позивачем не доведено суду порушення його прав щодо нарахування та виплати пенсії за спірний період 1-им, 2-им чи 3-ім відповідачами.
У спірних правовідносинах судом встановлено, що з огляду на Положення про Пенсійний фонд України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280 та підпункт 7 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 15.01.2015 року за № 41/26486, належним відповідачем, тобто державним органом, що має функції з нарахування та виплати пенсії позивачу та, як встановлено вище, протиправно не виплачує позивачу заборгованість з пенсії, є саме 4-й відповідач.
Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до 1-го, 2-го та 3-го відповідачів, які не мають відношення до виплати та нарахування пенсії позивачу .
Щодо розміру пенсійних виплат.
Позивачем не доведено розміру заявлених до стягнення з відповідачів пенсійних виплат.
Позивач вказує, що розмір його пенсії складає 1712 грн., проте таку пенсію позивач отримував починаючи з липня 2020 року (згідно з довідкою 4-го відповідача від 06.08.20 р., а.с. 19), а не у спірний період (з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року).
Між позивачем та 4-им відповідачем відсутній спір саме про розміри недоотриманої позивачем пенсії, оскільки її 4-им відповідачем у спірний період, протиправно, взагалі не було нараховано чи виплачено позивачу.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи викладене, застосувавши положення ч. 2 ст. 9 КАС України суд, з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача, дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльності 4-го відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року та зобов'язання 4-го відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з пенсії за період з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року.
Крім цього, суд не приймає посилань 3-го відповідача на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Так, у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17 на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 122 КАС України, у системному зв'язку з положенням ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Верховний Суд дійшов висновку, про те, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком та незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Такий висновок ґрунтується на тому, що право особи на отримання пенсії є безумовним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань у соціальній сфері.
Не існує строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 806/1952/18 та 29 листопада 2019 року у справа № 608/957/16-а.
Крім цього, приписами п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, дане рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії на користь позивача за один місяць.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», судові витрати ним понесені не були та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись Конституцією України, Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», «Про реабілітацію інвалідів в Україні», «Про судовий збір», Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації, Департаменту охорони здоров'я Донецької облдержадміністрації, Пенсійного фонду України, Селидовського об'єднаного управлінні Пенсійного фонду України Донецької області про повернення пенсійних виплат - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року.
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Героїв праці, буд. 6, м. Селидове, Донецька область, 85400, код ЄДРПОУ 41247274) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_4 ) заборгованість з пенсії за період з 01 вересня 2014 року по 31 травня 2017 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
У частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Повне судове рішення складене 25 грудня 2020 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційну скаргу на дане рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч