про відмову в забезпеченні адміністративного позову
м. Вінниця
04 січня 2021 р. Справа № 120/5164/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Тетяни Михайлівни, розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача Рибак Л.М. про забезпечення позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 30 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи відповідно до ст.262 КАС України в порядку письмового провадження.
Ухвалою суду від 15 грудня 2020 року вирішено здійснювати розгляд справи з повідомленням сторін у судовому засіданні та витребувано у відповідача додаткові докази.
30.12.2020 року представником позивача подано заяву про вжиття заходів забезпечення даного позову шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області не вчиняти будь-які дії щодо надання у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельних ділянок для ведення садівництва, кадастрові номери: 0520680200:01:004:1943 (площею 0.0727 га), 0520680200:01:004:1944 (площею 0.09 га), 0520680200:01:004:1945 (площею 0.09 га), із земель сільськогосподарського призначення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, що розташовані за межею населеного пункту.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, заявник зазначає, що на момент подання позивачем клопотання від 21.01.2020 року зазначена у клопотанні та викопіюванні ним земельна ділянка була єдиним цілим та чітко візуалізувалась у поданому викопіюванні. Натомість, за період судового розгляду справи щодо оскарження наказу відповідача та повторного розгляду відповідачем клопотання дана земельна ділянка поділена на 3 (три) частини, кожній із яких вже присвоєно кадастровий номер.
Згідно інформації з ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку, вказана земельна ділянка Позивачем у клопотанні від 21.01.2020 року та доданому викопіюванні є у своїх межах не однією земельною ділянкою (станом на дату звернення), а вже поділена на три частини з присвоєнням кадастрових номерів відповідно: 0520680200:01:004:1943 (площею 0.0727 га), 0520680200:01:004:1944 (площею 0.09 га), 0520680200:01:004:1945 (площею 0.09 га), з цільовим призначенням - для ведення садівництва, форма власності - відсутня.
24.12.2020 року відповідачем до суду надано завірену копію Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для індивідуального садівництва за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, на підставі якого земельні ділянки з кадастровими номерами 0520680200:01:004:1943, 0520680200:01:004:1944 0520680200:01:004:1945 було зареєстровано у відомостях Державного земельного кадастру.
При ознайомленні із матеріалами справи 24.12.2020 року представником позивача встановлено, що клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність подані Відповідачу 04 та 03 березня 2020 року та 27.03.2020 року Відповідачем прийнятий наказ №2-7999/15-20-СГ про надання дозволу на його розроблення.
З аналогічним клопотання від 21.01.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення цих же земельних ділянок звертався позивач. Дата реєстрації даного клопотання - 30.01.2020 року.
Однак відповідач систематично відмовляє позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою (наказ від 05.03.2020 №2-6150/15-20-СГ та лист- відмова від 08.07.2020 р. за вих. №4-3502/0-333/0/95-20 року), а при цьому іншим особам, клопотання яких подані пізніше, надає такий дозвіл.
Таким чином, на думку представника позивача існує необхідність у забезпеченні позовної заяви заявника шляхом заборони вчиняти певні дії, зокрема щодо передачі даних земельних ділянок кадастровий номер: 0520680200:01:004:1943 (площею 0.0727 га), 0520680200:01:004:1944 (площею 0.09 га), 0520680200:01:004:1945 (площею 0.09 га), для ведення садівництва із земель сільськогосподарського призначення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, що розташовані за межею населеного пункту, у власність.
Заявник вказує на очевидну протиправність дій та рішень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, що призвело до порушення його права на отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та подальшу передачу земельної ділянки у власність.
Частиною першою статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суддя ОСОБА_5 перебувала на лікарняному з 28.12.2020 до 31.12.2020 року. Першим робочим днем судді після лікарняного є 04.01.2021 року.
З огляду на викладене та беручи до уваги, що матеріалів справи достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В силу приписів частини першої статті 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Отже, забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 826/14951/18).
Суд наголошує, що частиною другою статті 150 КАС України передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Відтак суд, виходячи з конкретних обставин та з урахуванням наданих йому доказів, повинен встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Тобто прийняття рішення про забезпечення позову можливе лише в разі наявності обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому (1) ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або (2) ефективний захист (поновлення) порушених (оспорюваних) прав або інтересів позивача, або (3) є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
Крім того, згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи, та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Так, посилаючись на необхідність заборони Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області вчиняти дії щодо передачі у власність бажаної позивачем земельної ділянки, заявник фактично вказує на те, що відсутність заходів забезпечення позову може спричинити порушення його законного права на приватизацію земельної ділянки державної власності.
Проте суд зауважує, що відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадянина з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадянина проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Тобто отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є одним з початкових етапів визначеної законом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок державної та комунальної власності.
Водночас, виходячи з приписів статей 116, 118 Земельного кодексу України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою не означає позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у багатьох рішеннях Верховного Суду, зокрема у постанові 27.02.2018 в справі № 545/808/17, постанові від 26.02.2019 в справі № 826/5737/16 та постанові від 17.04.2019 в справі № 461/8315/17.
Отже, той факт, що заявник звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сам по собі не вказує на наявність у нього переважного права на приватизацію цієї ділянки та жодним чином не свідчить про існування певних обтяжень щодо неї.
В цьому контексті суд враховує, що як заявник, так і будь-який громадянин України має рівне право на отримання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації. Тому на стадії надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні підстави вважати пріоритетним право заявника щодо набуття у власність бажаної для нього земельної ділянки.
До того ж, суд вважає за необхідне зазначити, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення позову. Чинне законодавство передбачає можливий захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення порушених прав заявника, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.
Також з поданої заяви вбачається, що основною підставою для забезпечення позову є твердження заявника про очевидність ознак протиправності рішень та дій Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
При цьому суд звертає увагу, що встановлення ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи можливий предмет позову, що на цій стадії судового процесу є неприпустимим.
Крім того, як вже зазначалось, в силу положень ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Водночас співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Звідси, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18.
В той же час, вивчивши матеріали поданої заяви, суд доходить висновку, що встановлення Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області заборони вчиняти дії щодо передачі у власність бажаної позивачем земельної ділянки, буде неспівмірним із позовними вимогами заявника та може зумовити ситуацію, при якій порушуватимуться права та інтереси ширшого кола осіб, що не співвідноситься з правом (інтересом), про захист яких просить заявник, та буде формою втручання у дискреційні повноваження органу державної влади.
Отже, судом не встановлено існування обставин для забезпечення позову, передбачених у частині другій статті 150 КАС України.
Відтак у задоволенні заяви позивача необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 156, 256, 294 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна