м. Вінниця
16 грудня 2020 р. Справа № 120/4055/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Бошкової Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання: Бень Яни Олегівни
позивача: Вознюка Д.В.,
представника відповідачів 2, 3: Кавун О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів, Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури
про: визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправним та скасування рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з листопада 2007 року працював в органах прокуратури.
З метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, Дванадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур 10.07.2020 року проведено співбесіду, за результатами якої 10.07.2020 року прийнято рішення про неуспішне проходження атестації.
Позивач вважаючи таке рішення протиправним, звернувся до суду з позовом із наступними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.08.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення виявлених у ній недоліків.
09.09.2020 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, якою недоліки позовної заяви були усунені в повному обсязі.
Також, 09.09.2020 року на адресу суду надійшла заява про зміну підстав позову, відповідно якої вказав, що підставами для прийняття рішення Дванадцятої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації стали: неможливість підтвердження законності походження грошових коштів, отриманих у позику; порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» в частині несвоєчасного подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, а також невідображення у деклараціях за 2017-2018 роки відомостей про фінансові зобов'язання; неправильне та неповне вирішення практичного завдання.
Однак, з такими висновками кадрової комісії позивач не погоджується та вважає, що Дванадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур під час проведення зі ним співбесіди порушено вимоги чинного законодавства та Порядку проходження прокурорами атестації затвердженого Наказом Генерального прокурора № 221 від 03.10.2019 року.
Відповідно до положень Порядку № 221, за наявності у членів кадрової комісії зауважень щодо повноти та правильності виконання практичного завдання, такі зауваження обов'язково мають бути висловлені та обговорені під час співбесіди. Однак, такі зауваження у комісії були відсутні. Більше того вказав, що згідно протоколу № 8 від 10.07.2020 року, виконання практичного завдання, взагалі, не було предметом обговорення комісії при вирішенні питання про успішне чи неуспішне проходження ним атестації. Крім того, практичне завдання під час атестації ним виконувалося двічі.
Щодо порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» вказав, що надання оцінки щодо додержання встановлених вимог при поданні декларації про доходи та видатки, а також повідомлень про суттєві зміни у майновому стані згідно чинного законодавства є виключною компетенцією Національного агентства з питань запобігання корупції. В той же час, висновки про можливі допущені ним порушення законодавства про корупцію у кадрової комісії на час проходження атестації були відсутні, а тому вважає що такі твердження не можуть бути покладені в основу рішення про неуспішне проходження атестації.
Ухвалою від 14.09.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження. Цією ж ухвалою призначено підготовче засідання та встановлено відповідачам строк для надання відзиву на позовну заяву, з поясненнями по суті заявлених вимог та доданням підтверджуючих документів. Визначено, що клопотання позивача про витребування доказів буде вирішено у судовому засіданні.
23.09.2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури по визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10.07.2020 року Дванадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення №7 про неуспішне проходження прокурором атестації.
18.08.2020 року прокуратурою Вінницької області видано наказ №859к про звільнення позивача з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач вважає прийнятий наказ протиправним, оскільки Дванадцятою кадровою комісією допущено порушення процедури проведення співбесіди прокурора.
Також, позивач вказує на відсутність підстав для звільнення відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", оскільки не мали місця ані ліквідація, ані реорганізація органу прокуратури, а також не було скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
У зв'язку із цим позивач звернувся до суду з позовом із наступними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Вінницької області від 18.08.2020 року № 859к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури;
- поновити позивача на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури, яку він займав до звільнення з прокуратури Вінницької області;
- стягнути з Вінницької обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- допустити судове рішення до негайного виконання в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць;
- об'єднати в одне провадження дану справу із справою № 120/4055/20-а.
Ухвалою суду від 29.09.2020 року у справі № 120/5085/20-а прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі. Об'єднано в одне провадження адміністративні справи: № 120/4055/20-а за позовом ОСОБА_1 до Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів, Офісу Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування рішення та № 120/5085/20-а за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі. Справу передано на розгляд судді Бошковій Ю.М.
06.10.2020 року представником Вінницької обласної прокуратури подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що відповідно до пункту 7 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 25 вересня 2019 року (надалі - Закон №113-ІХ) прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. При цьому, атестація здійснюється відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ). Відповідачем зазначено, що відповідно до вимог вказаного Порядку позивачем подано Генеральному прокурору заяву про намір пройти атестацію, в зв'язку з чим його допущено до проходження атестації. Однак, за наслідками проведеної співбесіди Дванадцятою кадровою комісією, керуючись пунктами 13, 17 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ХІ, п. 6 розд. І, п. 16 розд. ІV Порядку, прийнято рішення № 7 про неуспішне проходження позивачем атестації, яке стало підставою для видання прокурором Вінницької області наказу від 18.08.2020 року № 859к.
Крім того, відповідно до підпункту 9 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Відтак, відповідно до вказаних вимог Закону №113-ІХ позивача на підставі наказу прокурора Вінницької області від 18.08.2020 року №859к звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури. На думку представника відповідача, поновлення позивача, який неуспішно пройшов атестацію, на посаді в органах прокуратури усупереч конституційному принципу рівності громадян надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію.
Також у відзиві зазначено, що особливості застосування до прокурорів положень Кодексу законів про працю України встановлюються Законом України "Про прокуратуру", частиною 5 статті 51 якого визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пункту 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
З приводу доводів позивача щодо відсутності факту ліквідації чи реорганізації Генеральної (у тому числі регіональної) прокуратури, скорочення кількості прокурорів органу прокуратури під час його звільнення, що свідчить про безпідставність такого звільнення, то відповідачем зазначено, що відповідно до пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ звільнення прокурорів за пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених підпунктами 1-4 пункту 19 розділу II Закону №113-IX. При цьому, такої умови, як прийняття Генеральним прокурором рішення про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури вказаним пунктом не передбачено. А відтак, на думку представника відповідача, юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону №1697-VII є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури.
Таким чином, за наведених обставин, на думку представника відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.
06.10.2020 року представником Офісу Генерального прокурора подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що пунктом 13 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX передбачено, що атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації - іспит у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
У зв'язку із цим його було допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Дванадцятою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур було ухвалено рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації від 10.07.2020 № 7.
Так, керуючись п. 13,17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та п. 6 розділу І, п. 16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, під час проведення співбесіди комісія з'ясувала обставини, які свідчать про невідповідність прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області, ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Представник відповідача зазначає, що на підставі дослідження матеріалів атестації, в тому числі отриманих пояснень прокурора, у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності у частині походження коштів, витрачених на об'єкт незавершеного будівництва, та декларування відповідних коштів і майна. Зокрема, відповідно до повідомлень про суттєві зміни в майновому стані, ОСОБА_1 отримав три позики: 02.10.2017 року (300 000 грн. від ОСОБА_2 , батько дружини), 02.01.2018 року (120 000 грн. від ОСОБА_3 , брат дружини), 09.01.2018 року (280 000 грн від ОСОБА_3 , брат дружини). Відповідаючи на питання кадрової комісії, прокурор пояснив, що отримав вказані кошти для сплати внесків за об'єкт нерухомості, що будується, водночас не зміг підтвердити походження коштів. Також комісія встановила розбіжності щодо дат отримання позики у поданих прокурором деклараціях.
Крім того, зазначив, що під час виконання практичного завдання, на більшість питань прокурор дав неповні та неправильні відповіді.
Щодо доводів позивача про те, що звільнення проведено в порушення вимог Кодексу законів про працю України, представник відповідача вказує, що частиною 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстав, передбачених пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, переважного права на залишення на роботі, переважного права на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та період відрядження.
З огляду на викладене, представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 08.10.2020 року підготовче засідання відкладено.
09.10.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи для задоволення позовних вимог. Зокрема, позивач зазначив, що оцінка доброчесності прокурора членами кадрової комісії є значною мірою суб'єктивною, що вказує на необмежену свободу розсуду кадрової комісії при прийнятті рішення про успішне чи неуспішне проходження прокурором атестації та, відповідно суперечить вищеназваним вимогам Конституції України. При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 4 та п. 8 п. 8 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції», виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене повноваженнями з контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Вказує, що ним надано копії документів, які свідчать про походження коштів, зазначених в якості доходів у відповідних деклараціях. При цьому звернув увагу, що Дванадцята кадрова комісія у своєму рішенні взагалі жодним чином не мотивувала, яким законодавчим або іншим нормативним актом передбачений обов'язок вживати заходів до перевірки законності набуття грошових коштів особами, які надали їх у позику.
Зауваження щодо недотримання встановлених правил при поданні електронних декларацій про доходи та витрати, повідомлень про суттєві зміни у майновому стані, а також неправильних, на думку кадрової комісії, відповідей на питання практичного завдання, взагалі не були предметом обговорення під час співбесіди.
Враховуючи вищевикладене, просить відхилити заперечення, наведені представниками відповідачів у відзивах, та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою суду від 22.10.2020 року клопотання позивача задоволено. Витребувано в Офісу Генерального прокурора матеріали атестації ОСОБА_1 , а саме: текст практичного завдання, який був наданий ОСОБА_1 для виконання; письмове вирішення практичного завдання, яке виконане ОСОБА_1 ; правильні відповіді на практичне завдання, за якими оцінювалась його вірне вирішення; відеозапис, на якому зафіксовано проходження співбесіди з ОСОБА_1
02.11.2020 року представником Офісу Генерального прокурора надано суду додаткові докази.
Ухвалою суду від 03.11.2020 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву.
10.11.2020 року представником Офісу Генерального прокурора на виконання вимог ухвали суду від 22.10.2020 року надано суду витребувані докази, за виключенням відеозапису, на якому зафіксовано проходження співбесіди з ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 11.11.2020 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у Вінницької обласної прокуратури інформацію про те, чи реорганізовано або ліквідовано станом на 18.08.2020 року прокуратуру Вінницької області; інформацію про те, чи проводилося станом на 18.08.2020 року скорочення посад прокурорів у відділі процесуального керівництва при проваджені досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та надати копії відповідних документів; довідку про середньоденний заробіток ОСОБА_1 за два місяці, які передують дню звільнення позивача з займаної посади.
17.11.2020 року на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів від 11.11.2020 року, представником Вінницької обласної прокуратури надано витребувані докази.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.2020 року повторно витребувано в Офісу Генерального прокурора матеріали атестації ОСОБА_1 , а саме: відеозапис, на якому зафіксовано проходження співбесіди з ОСОБА_1 , закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
15.12.2020 року на виконання ухвали суду від 17.11.2020 року представником відповідача надано відеозапис, на якому зафіксовано проходження співбесіди з ОСОБА_1 .
В ході судового засідання 16.12.2020 року позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив.
Натомість, представник відповідачів заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзивах на позов.
Також, в ході судового засідання 16.12.2020 року судом досліджено відеодоказ, а саме відеозапис, на якому зафіксовано проходження співбесіди з ОСОБА_1 .
Заслухавши позивача та його представника, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 05.01.2016 року призначений на посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
25.09.2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-IX, відповідно до якого усі працівники органів прокуратури підлягають проходженню атестації на підставі Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 03.10.2019 року №221.
У встановлений законом строк, позивач звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
З метою реалізації вимог щодо проведення атестації прокурорів та слідчих органів прокуратури наказом Генерального прокурора від 02.06.2020 року №254 утворено Дванадцяту кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур.
Відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.11.2020 року № 535 визнано такими, що втратили чинність, накази Генерального прокурора, у тому числі від 02.06.2020 року № 254 "Про створення дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур".
ОСОБА_1 успішно пройдено два перші етапи атестації.
02.07.2020 року ОСОБА_1 приймав участь у третьому етапі атестації - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Згідно з протоколом засідання Дванадцятої кадрової комісії № 2 від 02.07.2020 року була поставлена на голосування пропозиція щодо ухвалення рішення про продовження співбесіди з ОСОБА_1 до 10.07.2020 року у зв'язку із необхідністю отримання від прокурора додаткових документів.
Згідно з протоколом засідання Дванадцятої кадрової комісії № 8 від 10.07.2020 року була поставлена на голосування пропозиція щодо ухвалення рішення успішне проходження атестації ОСОБА_1 , враховуючи результати проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. За результатами голосування "за" - 3, проти - 3; вирішили - ухвалити рішення про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .
10.07.2020 року Дванадцятою кадровою комісією прийнято рішення №7 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", згідно з яким визнано ОСОБА_1 таким, що неуспішно пройшов атестацію.
Згідно зі змістом вказаного рішення зазначено про те, що у комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності у частині походження коштів, витрачених на об'єкт незавершеного будівництва, та декларування відповідних коштів і майна. Крім того, під час виконання практичного завдання, на більшість питань прокурор дав неповні та неправильні відповіді.
На підставі вказаного рішення наказом прокурора Вінницької області від 18.08.2020 року № 859к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені у статях 2, 5-1 Кодексу законів про працю України.
При цьому, статтею 222 Кодексу законів про працю України передбачено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюються Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII (надалі - Закон №1697-VII).
Статтею 16 Закону №1697-VII встановлено особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини 3 статті 16 Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону №1697-VII.
Так, пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відтак, аналіз наведеної норми свідчить про те, що законодавцем передбачено самостійні підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, а саме:
- у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду;
- у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
25.09.2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-IX (надалі - Закон №113-IX), відповідно до пункту 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Пунктом 10 розділу ІІ Закону №113-IX визначено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відповідно до пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Системний аналіз наведених положень свідчить про те, що звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" відбувається, зокрема, за наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. При цьому, застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII має обов'язковою умовою наявність факту або ліквідації, або реорганізації органу прокуратури, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Слід звернути увагу на тому, що у разі, якщо б застосування підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX не потребувало наявності факту ліквідації, реорганізації органу прокуратури, скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в такому випадку втрачав би сенс посилання на пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII.
В ході судового розгляду встановлено, що наказом прокурора Вінницької області від 18.08.2020 року №859к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області відповідно до пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
При цьому, вказаний наказ не містить деталізації підстави такого звільнення, адже, як зазначено вище, пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII передбачає декілька самостійних підстав для звільнення.
Відтак, посилання у наказі прокурора Вінницької області від 18.08.2020 року №859к на положення пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" як на підставу звільнення позивача є безпідставним.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.04.2019 року у справі №815/1554/17 пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Граматичний аналіз тексту наведеної вище норми дає підстави для висновку, що вжитий законодавцем роз'єднувальний сполучник "або" виділяє дві окремі підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади: 1) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду; 2) скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Колегія суддів наголосила, що наявність у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником "або", покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Також Верховний Суд вказав на те, що принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Статтею 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації або ліквідації.
Відповідно до статті 81 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах положення цього Кодексу поширюється, якщо інше не встановлено законом.
Органи прокуратури України відносяться до юридичних осіб публічного права.
Згідно з частиною третьою статті 81 Цивільного кодексу України порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.
У свою чергу, ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні то самого лише, що особа ліквідується є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з'ясувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: чи припинення виконання функцій ліквідованого органу чи покладення виконання цих функцій на інший орган.
Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 04.03.2014 року у справі № 21-8а14, від 28.10.2014 року у справі № 21-484а14, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 21.03.2018 року у справі № 802/651/16-а та від 24.09.2019 року у справі № 817/3397/15.
При цьому, суд враховує положення пункту 3, 4 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, згідно з якими до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Згідно з наказом Генерального прокурора "Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур" від 03.09.2020 року № 410 перейменовано без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Прокуратуру Вінницької області на Вінницьку обласну прокуратуру, тобто, відповідач має нову назву. Цей наказ набирає чинності з дня початку роботи обласних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого в порядку, визначеному пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.
На виконання пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 року № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020 року.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що юридична особа з ідентифікаційним кодом 02909909 має найменування "Вінницька обласна прокуратура", місцезнаходження: вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, Вінницька область, 21050.
Тобто, виходячи зі змісту наказів Генерального прокурора, вбачається лише здійснення перейменування однієї із складових системи прокуратури, зокрема, Прокуратури Вінницької області - на Вінницьку обласну прокуратуру, без процедури ліквідації чи реорганізації.
Разом із тим, відповідачами не надано доказів того, що під час звільнення позивача із займаної посади мали місце або ліквідація, або реорганізація прокуратури Вінницької області, або скорочення кількості прокурорів прокуратури Вінницької області.
На виконання ухвали суду від 11.11.2020 року, вказано, що станом на 18.08.2020 року до прокуратури області накази Офісу Генерального прокурора щодо ліквідації, реорганізації Прокуратури Вінницької області та скорочення посад прокурорів у відділі процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області не надходили.
Наведене свідчить про ненастання події, з якою пов'язано можливість застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
У зв'язку з цим, суд погоджується з доводами позивача про відсутність ознак ліквідації та реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймав посаду, тому посилання у наказі про звільнення на положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" є безпідставним.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 24.04.2019 року у справі № 815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
В контексті зазначеного слід звернутись до прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо якості закону, яка характеризує її наступним чином:
1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи;
2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні;
3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право;
4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте, надання законом виконавчій владі, нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання;
5) якість закону пов'язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи;
6) жодна норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики;
7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах;
8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.
Вказані принципи знайшли своє відображення у низці рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Ґавенда проти Польщі" від 14.03.2002 року, у справі "Броньовський проти Польщі" від 22.06.2004 року, у справі "Аманн проти Швейцарії" від 16.02.2000 року, у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 року, у справі "Фельдек проти Словаччини" від 12.07.2001 року тощо.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість тверджень позивача щодо невідповідності наказу про його звільнення вимогам Закону України "Про прокуратуру", оскільки має місце порушення принципу юридичної визначеності щодо підстави звільнення, який є однією із складових принципу верховенства права.
Разом із тим, суд зауважує, що неврегульованість на нормативному рівні питання, яким саме чином мав би діяти відповідач, не може бути підставою для прийняття незаконних рішень, оскільки статтею 19 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, наказ прокурора Вінницької області від 18.08.2020 року № 859к, яким ОСОБА_4 звільнено із займаної посади, є протиправним та підлягає скасуванню.
З приводу правомірності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, то варто врахувати наступне.
Відповідно до пунктів 7, 9 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
На розвиток пунктів 7-17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора України від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (надалі - Порядок №221).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу I Порядку №221 проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних) забезпечують кадрові комісії Офісу Генерального прокурора, а прокурорів та слідчих місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) - кадрові комісії обласних прокуратур.
Пунктом 6 розділу І Порядку № 221 передбачено, що атестація включає такі етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 цього Порядку.
Відповідно до пункту 1, 2, 4 розділу IV Порядку № 221 у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.
До початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
Для виконанням практичного завдання прокурору видається чистий аркуш (аркуші) паперу з відміткою комісії. Комісія, у разі наявності технічної можливості, може забезпечити виконання прокурорами практичного завдання за допомогою комп'ютерної техніки.
Пунктами 8-11 розділу IV Порядку № 221 визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно).
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Згідно з пунктами 12-16 розділу IV Порядку № 221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів:
1) дослідження членами комісії матеріалів атестації;
2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання;
Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що позивач успішно пройшов перших два етапи атестації та був допущений до співбесіди.
Перед проведенням співбесіди, яка відбулась 02.07.2020 року, у відповідності до Порядку № 221 позивач виконав практичне завдання, а саме вирішив ситуативне Завдання № 2 та надав письмові відповіді на поставлені чотири питання.
Згідно з протоколом засідання Дванадцятої кадрової комісії № 2 від 02.07.2020 року була поставлена на голосування пропозиція щодо ухвалення рішення про продовження співбесіди з ОСОБА_1 до 10.07.2020 року у зв'язку із необхідністю отримання від прокурора додаткових документів, а саме: на підтвердження законності походження грошових коштів, отриманих ним у позику.
10.07.2020 року перед проведенням співбесіди, ОСОБА_1 виконав ще одне практичне завдання, а саме вирішив ситуативне Завдання № 19 та надав письмові відповіді на поставлені чотири питання.
Згідно з протоколом засідання Дванадцятої кадрової комісії № 8 від 10.07.2020 року була поставлена на голосування пропозиція щодо ухвалення рішення успішне проходження атестації ОСОБА_1 , враховуючи результати проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. За результатами голосування "за" - 3, проти - 3; вирішили - ухвалити рішення про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .
Відповідно рішення № 7 Дванадцятої кадрової комісії «Про неуспішне проходження прокурором атестації» підставами для прийняття такого рішення стали: неможливість підтвердження законності походження грошових коштів, отриманих у позику; порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» в частині несвоєчасного подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, а також невідображення у деклараціях за 2017-2018 роки відомостей про фінансові зобов'язання; неправильне та неповне вирішення практичного завдання.
Під час співбесіди кадровою комісією надавалася оцінка професійної етики та доброчесності, а також професійної компетенції позивача, що є безпосереднім предметом атестації в силу вимог підпункту 2 пункту 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про прокуратуру".
Форма прийняття рішення кадровою комісією - відкрите голосування після обговорення отриманої інформації, визначена мета її діяльності - виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності.
Співбесіда є третім та останнім етапом атестації, метою проведення якої є виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, за підсумками якої приймається рішення про успішне або неуспішне проходження прокурорами атестації. За комісією зберігається право на надання відповідної оцінки прокурорам за результатами цього етапу атестації.
Таким чином, кадрові комісії наділені сукупністю прав та обов'язків, що надають можливість на власний розсуд визначитися з оцінкою прокурорів.
Оцінка професійної компетентності прокурора та професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про прокуратуру") - це суб'єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтованій сумнів щодо доброчесності першого.
Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності).
Саме кадрові комісії за приписами Закону України "Про прокуратуру", Порядку надають оцінку матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
В рішенні комісії зазначено, що позивач не відповідає критерію доброчесності, оскільки у комісії виникли обґрунтовані сумніви щодо достовірності отримання ним грошових коштів у позику, порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» в частині несвоєчасного подання повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, а також невідображення у деклараціях за 2017-2018 роки відомостей про фінансові зобов'язання.
Судом встановлено, що позивачем під час проходження співбесіди надавались пояснення комісії з підтверджуючими документами на підтвердження походження грошових коштів, отриманих ним у позику для сплати внесків за об'єкт нерухомості, що будується, що підтверджується відеозаписом проходження співбесіди з ОСОБА_1 .
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені у Законі України «Про запобігання корупції».
У відповідності до частин 1 статті 4 та підпункту 8 пункту 8 статті 11 Закону України «Про запобігання корупції», виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене на законодавчому рівні повноваженнями з контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
У рішенні Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
Таким чином, саме цей компетентний орган вправі стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.
Таких висновків НАЗК під час розгляду справи до суду не надано. Відсутні і докази звернення з цього приводу відповідача до НАЗК.
При цьому, будь-яких доказів, на підставі яких, у комісії виникли обґрунтовані сумніви стосовно невідповідності позивача критерію доброчесності відповідачами не надано.
Відтак, матеріалами справи не підтверджено невідповідність позивача критерію доброчесності.
У спірному рішенні також зазначено, що позивач не відповідає вимогам професійної компетентності. Мета практичного завдання оцінити рівень володіння практичними уміннями та навичками.
Пункт 12 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що предметом атестації є оцінка:
1) професійної компетентності прокурора;
2) професійної етики та доброчесності прокурора.
У порядку № 221 зазначено, що предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора (у т. ч. загальних здібностей та навичок).
Відтак, професійна компетентність прокурора це сукупність: теоретичних знань та умінь у застосуванні закону, відповідність здійснювати повноваження прокурора, що підтверджено І етапом атестації; загальні здібності та навички, що підтверджено ІІ етапом атестації; оцінка рівня володіння практичними уміннями та навичками. Тому питання невідповідності позивача критерію професійної компетентності не може ґрунтуватись тільки на певних недоліках виконання позивачем практичного завдання, оскільки І та ІІ етап, який також є складовою професійної компетентності прокурора, позивач пройшов успішно.
Відповідно пункту 7 розділу І Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається.
Однак, як встановлено судом вище, ОСОБА_1 двічі вирішував ситуативне завдання, а саме завдання № 2 та № 19 та надавав письмові відповіді на поставлені чотири питання до кожного із завдань.
Відповідно до рішення № 7 Дванадцятої кадрової комісії «Про неуспішне проходження прокурором атестації» оцінку професійної компетентності прокурора надано на підставі вирішеного ОСОБА_1 завдання № 2.
Із досліджуваного судом відеозапису проходження прокурором співбесіди встановлено, що Дванадцятою комісією з атестації прокурорів було задано лише одне питання щодо вирішення ОСОБА_1 ситуативного завдання № 2, на яке останнім було надано відповідь.
Отже, із встановлених судом обставин справи, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення кадрової комісії щодо позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття.
Рішення комісії фактично зводиться до констатації сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку.
Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02.11.2006 року, рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02.08.1984 року).
Рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках добору на вакантні посади прокурорів; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, яка приймає участь у процедурі добору; є посилання на норми права, якими керувалася кадрова комісія.
Відтак, за наведених підстав позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування рішення Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.07.2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами співбесіди підлягає задоволенню.
З приводу посилань на недотримання прокуратурою Вінницької області приписів щодо попередження про наступне вивільнення, то слід врахувати пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX, яким визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Вирішуючи позовну вимогу щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі, то суд зважає на те, що положеннями Закону України "Про прокуратуру" не врегульовано процедуру поновлення на посаді прокурора в разі його незаконного звільнення.
З метою ефективного відновлення порушених прав позивача та уникнення декларативності судового рішення суд повинен застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині 1 статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про прокуратуру» систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Статтею 10 Закону передбачено, що у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура. Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників. У структурі обласної прокуратури утворюються підрозділи - управління та відділи.
Відповідно пункту 13 частини 1 статті 15 Закону №1697-VII прокурором органу прокуратури є прокурор обласної прокуратури.
Керуючись частиною 2 статті 15 Закону №1697-VII прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Отже, враховуючи те, що звільнення позивача із займаної посади відбулося без законної на те підстави, суд дійшов висновку, що позовна вимога про поновлення його на посаді підлягає задоволенню шляхом поновлення на посаді, що рівнозначна тій, яку позивач обіймав до звільнення, що свідчитиме про ефективний спосіб захисту порушеного права позивача.
Обираючи саме такий спосіб захисту порушеного права, суд зважає на те, що за умови неможливості поновлення позивача на посаді, з якої його звільнено і якої (формально) вже немає, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, що аналогічна тій, з якої його звільнили, і яка існує на дату поновлення.
Такі ж висновки містяться у постановах Верховного Суду від 28.02.2019 року у справі №817/860/16, від 28.02.2018 року у справі №817/280/16.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік (частина 2 статті 235 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).
За приписами абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.
Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Довідкою Вінницької обласної прокуратури вих. №21-ф-74 від 16.11.2020 року про суму заробітної плати ОСОБА_1 підтверджується те, що у червні 2020 року та у липні 2020 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача) йому нараховано 6,804,99 гривню та 17765,25 гривні відповідно. При цьому, позивач у червні 2020 року фактично відпрацював 6 днів, а у липні 2020 року - 18 днів. У довідці також зазначено, що середньоденний заробіток у вказаному періоді становив 1023,76 гривні.
Перевіривши вірність проведення прокуратурою Вінницької області розрахунку середньоденної заробітної плати позивача, суд пересвідчився у його правильності, адже при формуванні враховано усі вимоги Порядку №100.
Відтак, на користь позивача з Вінницької обласної прокуратури слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.08.2020 року по 16.12.2020 року у розмірі 85995,84 гривень.
Окрім того, з урахуванням положень пунктів 2 та 3 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, що рівнозначна тій, яку він обіймав до звільнення, а також в частині стягнення з Вінницької обласної прокуратури на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця слід допустити до негайного виконання.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.07.2020 року № 7 про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Вінницької області від 18.08.2020 року № 859к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області та органів прокуратури.
Поновити ОСОБА_1 у Вінницькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Вінницької області з 19.08.2020 року.
Стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.08.2020 року по 16.12.2020 року у розмірі 85995,84 грн. ( вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять гривень вісімдесят чотири копійок) з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 24570, 24 грн.( двадцять чотири тисячі п'ятсот сімдесят гривень двадцять чотири копійок) з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 04.01.2021 року, у звязку із перебуванням головуючого судді на лікарняному з 24.12.2020 по 31.12.2020 року (включно).
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна