Справа № 631/750/20
Провадження № 1-кп/631/114/20
28 грудня 2020 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2
потерпілої ОСОБА_3
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_4
а також:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі міського типу Нова Водолага Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 липня 2020 року під № 12020220390000235, щодо обвинувачення:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця міста Харкова, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, неодруженого, без утриманців, не працевлаштованого,
в силу приписів статті 89 Кримінального кодексу України не судимого, зареєстрованого за адресом: АДРЕСА_1 ;
проживаючого за адресом:
АДРЕСА_2 ;
у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, -
В ніч з 21 на 22 липня 2020 року, більш точно часу ані в ході досудового розслідування, ані в суді встановити не виявилось за можливе, ОСОБА_4 вирішив вчинити крадіжку велосипеду, що знаходився на території домоволодіння, розташованого за адресом: АДРЕСА_3 . У вказаний час та у вказаному місці, реалізуючи свій злочинний намір, діючи умисно, з корисливого мотиву, з метою наживи, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_4 , скориставшись відсутністю на території зазначеного домоволодіння власника та сторонніх осіб, шляхом вільного відкриття хвіртки воріт проник на територію вказаного домоволодіння, звідки викрав велосипед марки «HAMMER 24» біло-червоного кольору, вартістю 5150,00 гривень, що належить на праві власності потерпілій ОСОБА_3 . З викраденим з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винним себе визнав повністю й пояснив, що дійсно в ніч з 21 на 22 липня 2020 року, більш точно час він не пам'ятає, перебуваючи неподалік домоволодіння, належного родині потерпілої, розташованого за адресом: АДРЕСА_3 , побачив на території двору велосипед, який вирішив викрасти. Упевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, він через хвіртку увійшов на територію подвір'я, побачив, що там нікого немає, та викрав велосипед марки «HAMMER 24» біло-червоного кольору, з яким вийшов зі двору та розпорядився в подальшому на власний розсуд. Зазначив, що з кількістю та вартістю викраденого повністю згоден та не оспорює. Вказав, що інших правопорушень не вчиняв, у тому, що сталося, щиро розкаявся. Вартість велосипеду потерпілій повністю ще не відшкодував, однак намагається це робити частинами.
У зв'язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то ні било сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_4 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі), погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним його фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, усвідомленням і правильним розумінням, роз'ясненого судом положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України про те, що у випадку визнання ними змісту даних фактичних обставин, сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржувати їх в апеляційному порядку, відсутністю їх заперечень проти визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, суд, за згодою учасників судового провадження, а також визнавши покази обвинуваченого послідовними, логічними, а також такими, що не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому, ухвалив дослідити докази, обмежившись показаннями обвинуваченого, потерпілої, висновком судової товарознавчої експертизи, а також документами, що характеризують особу обвинуваченого.
Так, потерпіла ОСОБА_3 у судовому засіданні показала, що викрадений велосипед належить їй та використовувався її неповнолітнім сином. Велосипед знаходився на території подвір'я, що огороджений по периметру. В вечорі 21 липня 2020 року син залишив велосипед, а вранці, коли хотів поїхати по продукти до магазину, виявив, що його ніде немає, хоча залишав він велосипед біля будки собаки. Окрім того, пояснила, що обвинувачений дійсно намагається відшкодовувати вартість викраденого частинами, в рахунок чого вже передав їй 1000,00 гривень, а тому не заперечує проти того, щоб його не позбавляли волі за вчинене.
З висновку експерта за результатами товарознавчої експертизи № 20, складеного 27.07.2020 року судовим експертом ОСОБА_6 , попередженою під особистий короткий розпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, убачається, що вартість велосипеду підліткового марки «HAMMER 24» станом на 21 - 22 липня 2020 року складає 5150,00 гривень.
Оцінюючи висновок експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає його вірним, мотивованим достатньо переконливо та таким, що не суперечить іншим доказам у справі, а тому суд вважає за можливе покласти його в основу судового рішення, що ухвалюється.
Приходячи до такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів
Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи доведеними.
Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Окрім того, абзацами 7 і 8 пункту 22 цієї ж постанови визначено, що під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).
З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд приходить до висновку щодо доведеності вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 злочину проти власності ОСОБА_3 , оскільки він дійсно своїми умисними діями в ніч з 21 на 22 липня 2020 року вчинив крадіжку майна потерпілої, поєднану із проникненням у сховище.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд приходить до висновку про те, що вина ОСОБА_4 доведена повністю. Дії його відповідають складу злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у сховище, у зв'язку із чим, обвинувачений підлягає кримінальному покаранню.
Призначаючи покарання ОСОБА_4 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, ступінь здійснення ним злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, данні про його особу та обставини, що пом'якшують і обтяжують йому покарання.
Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 злочину, суд виходить з класифікації злочинів, особливостей та обставин їх вчинення, й приходить до висновку, що обвинуваченим вчинений тяжкий злочин.
Вивчаючи особу винного шляхом з'ясування стану його здоров'я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_4 на момент вчинення ним інкримінованого йому злочинного діяння раніше в силу приписів статті 89 Кримінального кодексу України не судимий, не працевлаштований, не одружений, утриманців не має, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації, за місцем мешкання характеризується задовільно, з 06.09.2018 року перебуває на військовому обліку, у вчиненому щиро розкаявся.
З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Нововодолазького районного відділу філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області - заступником начальника ОСОБА_7 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, яка характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб). На їх думку виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, сприяння в офіційному працевлаштуванні. У разі якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладання на правопорушника обов'язків, передбачених пунктами 1 і 2 частини 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, а також виконання заходів, передбачених пробаційними програмами.
В силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 , щире каяття.
В силу приписів частини 4 статті 67 Кримінального кодексу України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлено.
Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Також судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого й запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції засудженого від суспільства та поміщення його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, тобто без відбування покарання, а тому йому необхідно призначити покарання в межах, встановлених санкцією частини 3 статті 185 Кримінального кодексу України, у виді позбавлення волі на певний строк, що не перевищує п'яти років, застосувавши до нього приписи статті 75 Кримінального кодексу України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, так як саме це буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
На думку суду це відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Обговорюючи питання про призначення саме такого покарання, суд ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому міру покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільнивши його від такого відбування з випробуванням на строк 2 роки, а також позицію потерпілої, яка не заперечувала проти цього, й керується принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує особу винного, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, відсутність в силу приписів статті 89 Кримінального кодексу України судимостей, наявність постійного місця мешкання та реєстрації, факт того, що він не працевлаштований, а тому не має постійного та стабільного заробітку, відсутність до нього претензій з боку потерпілої, часткове повернення їй вартості викраденого майна, а також щире каяття винного, й вважає, що саме така міра покарання сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.
Також, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд не знаходить підстав для застосування положень статті 69 чи 69-1 Кримінального кодексу України у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.
Також, призначаючи ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, фактичні обставини цієї справи й обставини, що пом'якшують і обтяжують йому покарання, а також доходячи висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, тобто про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне і достатнє для його виправлення покласти на нього обов'язки, передбачені частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України.
Приходячи до такого висновку, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 13.12.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 485/1613/17 (провадження № 51-6591 км 18),- щодо застосування до особи, яку звільняють від відбування покарання з випробуванням всіх обов'язків, перелічених у пункту 2 частині 1 статті 76 Кримінального кодексу України, незважаючи на те, що на час ухвалення вироку винна особа ніде офіційно не працює й для можливості повідомити про зміну місця роботи (на що саме й наголошує зазначена норма матеріального права), вона спочатку повинна її отримати.
Цивільний позов в рамках цього кримінального провадження поданий не був, речових доказів не має.
Частина 1 статті 126 Кримінального процесуального кодексу України покладає на суд обов'язки вирішити питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалі суду.
Згідно з положеннями пункту 3 частини 1 статті 118 Кримінального процесуального кодексу України к процесуальним витратам відносяться витрати, пов'язані із залученням експертів, які в силу приписів частини 1 та 2 статті 122 цього ж кодифікованого процесуального закону України несе сторона кримінального провадження, яка залучила експерта. При цьому у разі залучення експертів спеціалізованих державних установ стороною обвинувачення, це здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
Частина 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України зобов'язує суд у разі ухвалення обвинувального вироку стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Оскільки в рамках цього кримінального провадження було проведене експертне дослідження судовим експертом ОСОБА_6 , яка не є фахівцем державної спеціалізованої експертної установи, й стороною обвинувачення не доведений факт витрат держави на її роботу, підстав для стягнення на цей час з ОСОБА_4 витрат на залучення експерта при проведенні товарознавчої експертизи (висновок експерта за результатами товарознавчої експертизи № 20 від 27.07.2020 року) в сумі 471,03 гривень не має.
В рамках цього кримінального провадження заходи забезпечення не застосовувались.
Ухвалюючи вирок, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, а тому кримінальне провадження перебувало на розгляді належного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 50, 63, 65 - 68, 75 - 76, 88 - 90, частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності»; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки»; постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18); а також статтями 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, пунктом 5 частини 9 статті 100, статтями 118, 122, 124, 126, 131 - 132, 349, 368 - 371, 373 - 376, 392, 393, 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-
ОСОБА_4 визнати винним у пред'явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі частини 1 статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 2 (два) роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених частиною 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме:
?періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок перебігу іспитового строку ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, потерпілій та прокурору.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, який набрав законної сили, є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя: ОСОБА_1