Номер провадження: 33/813/1516/20
Номер справи місцевого суду: 522/8575/20
Головуючий у першій інстанції Іванов В. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
28.12.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в особі судді Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання Гавриленко М.А.,
осіб, які з'явилися до судового засідання:
-захисника ОСОБА_1 адвоката Никифорчука Т.В.,
розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Никифорчука Тараса Валерійовича на постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року,
Постановою судді Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень на користь держави. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 420 грн. 40 коп. на користь держави.
Не погоджуючись з зазначеною постановою суду,захисник ОСОБА_1 адвокат Никифорчук Т.В. подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року та закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована наступним:
- кожен має право на працю та підприємницьку діяльність. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Надзвичайний та воєнний стан на протязі 2020 року в Україні не вводився;
- у протоколі про адміністративне правопорушення не правильно вказана суть адміністративного правопорушення, а саме ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил карантину людей, проте на сьогоднішній день в Україні не існує Правил карантину людей, а тим більше не існує ознак за якими це кваліфікується, як це зазначене в абзаці першому оскаржуваної постанови суду;
- ОСОБА_1 не здійснює діяльність за адресою, де було складено протокол. ОСОБА_1 21.03.2020 року з'явився за адресою: м. Одеса, вул. Пироговська, 6, у зв'язку з тим, що зазначене приміщення належить його родичці - ОСОБА_2 ;
- протокол про адміністративне правопорушення складено без доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. До протоколу про адміністративне правопорушення не було додано відеозапису, який підтверджує вину ОСОБА_1 . Також, ОСОБА_1 зазначив у протоколі, що з протоколом не згоден, викладені в протоколі обставини не відповідають дійсності, тобто в своїх поясненнях ОСОБА_1 прямо зазначив, що він ні якого правопорушення не здійснював.
Дослідивши уважно матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового засідання, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на підставі наступного.
Згідно до вимог ст.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Оскаржувана постанова судді місцевого суду відповідає вказаним вимогам закону, є обґрунтованою та законною, у зв'язку з чим апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови судді, з огляду на наступне.
Матеріалами справи встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 №757303 від 21.03.2020 року, ОСОБА_1 , який є фізичною особою-підприємцем та директором перукарні «Blaxie Barbers», 21 березня 2020 року о 15 год. 00 хв., в місті Одеса за адресою: пров. Пироговський, 6, не виконав вимог пп.3 п.2 Постанови КМУ №215 від 16.03.2020 року та не припинив діяльності закладу побутового обслуговування - перукарні « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Вказаними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП (а. с. 1).
Статтею 44-3 КУпАП, в редакції закону на час складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачено, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В матеріалах справи наявний рапорт старшого інспектора - чергового Шевченківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області Вьюн В.А. від 21.03.2020 року, відповідно до якого 21.03.2020 року о 19-26 год надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 21.03.2020 року о 19-23 год за адресою: Приморський район, м. Одеса, провулок Пироговський, 6, ОСОБА_1 , директор перукарні, не виконав умов постанови Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 року та не припинив діяльності закладу побутового обслуговування населення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та продовжив підприємницьку діяльність суб'єкта господарювання (а. с. 3).
Згідно пояснень, наданих ОСОБА_1 21.03.2020 року, він є директором перукарні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення належить на праві власності його бабусі, ОСОБА_2 . 23.03.2020 року біля 15-00 годин перукарня ОСОБА_1 відкрилась для здійснення стрижки знайомим, які дуже просили. На роботу вийшли ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які працюють за трудовим договором, вони є перукарями. Вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 ОСОБА_1 відомі не були, а тому він допустив працівників до роботи 21.03.2020 року. ОСОБА_1 зазначив, що вони не працювали з населенням, а лише за проханням знайомих вирішили їх обслужити (а. с. 4).
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 (а. с. 5).
Щодо посилань апелянта, що кожен має право на працю та підприємницьку діяльність, обмежено зазначене право може бути тільки в умовах воєнного або надзвичайного стану, слід зазначити, що статтею 42 Конституції України передбачено, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Разом з тим, відповідно до ст. 10 Закону України «Про підприємництво» підприємець зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом.
За положеннями ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Статтею 10 цього Закону серед основних принципів профілактики інфекційних хвороб закріплено визнання захисту населення від інфекційних хвороб одним із пріоритетних напрямів діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності.
Відповідно до ст. 29 цього Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз вказаних норм права дає підстави вважати, що кожен має право на захист від інфекційних хвороб, здійснення діяльності, яка спрямована на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, є обов'язковою для всіх юридичних і фізичних осіб; юридичні і фізичні особи на ряду з правами, мають також відповідні обов'язки та несуть відповідальність у сфері захисту населення від інфекційних хвороб, що встановлюється законом.
За змістом п.п. 3 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» постановлено заборонити з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 р. до 3 квітня 2020 року роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв'язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.
Таким чином, встановлення для суб'єктів підприємницької діяльності відповідних заборон, що направленні на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідають вимогам чинного законодавства та не можуть вважатися обмеженням щодо здійснення особами їхнього права на підприємницьку діяльність.
Апеляційний суд, крім того, критично ставиться до зауважень апелянта, що в протоколі про адміністративне правопорушення не правильно вказана суть адміністративного правопорушення, з огляду на таке.
З протоколу про адміністративне правопорушення від 21.03.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 ставиться в провину порушення вимог ст. 44-3 КУпАП.
При цьому, стаття 44-3 КУпАП за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, що наповнює норму ст. 44-3 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації зазначеного діяння.
У зв'язку з чим, при складанні вказаного протоколу в графі «склад адміністративного правопорушення» вказано, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, не виконав вимог пп.3 п.2 Постанови КМУ №215 від 16.03.2020 року, тобто при складанні вказаного протоколу посадова особа, яка його складала, дотрималась вимог щодо наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюється відповідні правила та яких особа, що притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималась, порушивши тим самим законодавчі приписи, у зв'язку з чим такий довод апеляційної скарги є неспроможним.
Твердження апеляційної скарги, що ОСОБА_1 не здійснює діяльність за адресою, де було складено протокол, ОСОБА_1 з'явився за адресою: м. Одеса, вул. Пироговська, 6, 21.03.2020 року, у зв'язку з тим, що зазначене приміщення належить його родиці - ОСОБА_2 , апеляційним судом також не приймаються, оскільки такі твердження суперечать поясненням ОСОБА_1 , наданих 21.03.2020 року та приєднаних до матеріалів адміністративної справи. Відповідно цих пояснень ОСОБА_1 зазначив, що він є фізичною особою-підприємцем та директором «Blaxie Barbers», за адресою: АДРЕСА_1 , дане приміщення належить на праві власності його бабусі.
Тобто, такі посилання апеляційної скаргиапеляційний суд приймає як спроби апелянта уникнути відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Посилання апелянта, що протокол про адміністративне правопорушення складено без доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, спростовуються матеріалами справи.
Зокрема, матеріали справи містять рапорт від 21.03.2020 року, з якого вбачається, що виявлення порушення правил щодо карантину людей 21.03.2020 року ОСОБА_1 здійснив працівник поліції ОСОБА_5 , у зв'язку з чим подав відповідну заяву до служби 102.
Відповідно до ст. 251 КУпАП поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, віднесено до доказів в справі про адміністративне правопорушення.
В своїх поясненнях від 21.03.2020 року ОСОБА_1 підтвердив, що він є фізичною особою-підприємцем і директором перукарні « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та 21 березня 2020 року допустив до роботи працівників, які працюють за трудовим договором, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки, як він зазначив, йому не були відомі вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 року.
Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 зазначені пояснення написав власноручно, про що поставив свій підпис.
Доказів відсутності вини ОСОБА_1 у скоєному адміністративному правопорушенні до апеляційного суду не надано.
За стаття 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Апеляційний суд наголошує, що не виконавши встановленні Кабінетом Міністрів України карантинні обмеження, ОСОБА_1 свідомо поставив під загрозу життя та здоров'я інших людей.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення, суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, безпосередньо дослідивши усі надані докази, надав належну правову оцінку кожному доказу з точки зору їх достатності та допустимості для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі, та процесуальна поведінка апелянта, пов'язана з наданням ним пояснень, які не підтверджені належними і достатніми доказами не узгоджуються з дійсними обставинами справи, розцінюються апеляційним судом, як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а адміністративне стягнення накладено на ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.ст.33-35 КУпАП щодо загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, та визначено судом першої інстанції з урахуванням обставин справи та даних про особу правопорушника.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку, що не вбачається підстав для скасування або змінення постанови суду.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову.
На підставі викладеного й керуючись ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Никифорчука Тараса Валерійовича - залишити без задоволення.
Постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.М. Таварткіладзе