Справа № 462/1254/20 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І.
Провадження № 22-ц/811/1747/20 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Категорія справи:80
21 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,
за участю секретаря Івасюти М.В.;
адвоката Прімєрової Н.Г. - представника позивача ОСОБА_1 ;
Бекерської О.І. - представника ЛМКП „Львівтеплоенерго”,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 квітня 2020 року,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», в якому просив стягнути з відповідача на його користь 228 046 грн. 02 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (без урахування податків та інших обов'язкових платежів), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2 280 грн. 46 грн.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач з 06 серпня 2008 року по 12 листопада 2015 року працював у ЛМКП „Львівтеплоенерго, коли і був звільнений за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12 серпня 2019року на користь позивача з відповідача було стягнуто 45 868 грн. недорахованої заробітної плати та 55 301 грн. 55 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а всього - 101 169 грн. 55 коп, а також 3 000 грн. витрат на правову допомогу, які позивачу було виплачено 20 грудня 2019 року.
Оскільки відповідач у день звільнення позивача не здійснив з останнім повного розрахунку, то позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року у розмірі 228 046 грн. 02 коп., виходячи з наступного:
27,78 грн. (середньогодинна заробітна плата) х 8209 (кількість робочих годин, за весь час затримки розрахунку) = 228 046 грн. 02 коп. (а.с. 1-5).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 :
-228 046 грн. 02 коп. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 13.11.2015 року по 20.12.2019 року без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України;
-2 500 грн. витрат на правову допомогу;
-2 280 грн. 46 грн. судового збору (а.с. 58-64).
Дане рішення оскаржив відповідач.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також на порушення норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи неправомірно не врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі за № 761/9584/15 (а.с. 69-73).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника позивача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).
Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається учасниками справи, що позивач ОСОБА_1 з 06 серпня 2008 року по 12 листопада 2015 року працював у ЛМКП „Львівтеплоенерго, коли і був звільнений за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 10-14).
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12 серпня 2019 року (яке відповідачем не оскаржувалося і набрало законної сили) на користь позивача з відповідача було стягнуто 45 868 грн. недорахованої заробітної плати та 55 301 грн. 55 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а всього - 101 169 грн. 55 коп, а також 3 000 грн. витрат на правову допомогу (а.с. 17-20).
Вищезгадані кошти позивачу були виплаченими відповідачем лише 20 грудня 2019 року.
Згідно зі статтями 47, 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно роз'яснень, наданих в пункті 20, частині 5 пункту 25 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Суд першої інстанції, встановивши, що позивачу не були виплачені належні йому суми у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, прийшов до вірного висновку про наявність підстав для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Відповідно до п.21постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року.
Згідно з абзацом 3 п.2 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата. Згідно п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідачем не спростовано і він апелянтом не оспорюється.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку у повному обсязі та неврахування судом першої інстанції принципу співмірності, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок шляхом виплати всієї суми, що йому належать, а в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт непроведення з ним остаточного розрахунку.
Суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі 761/2451/15-ц (провадження № 61-18912св18).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12 серпня 2019 року у справі № 462/2901/19 позов ОСОБА_1 було задоволено у повному обсязі, а саме: стягнуто з ЛМКП „Львівтеплоенерго” на користь позивача 45 868 грн. недорахованої заробітної плати та 55 301 грн. 55 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а всього - 101 169 грн. 55 коп, а також 3 000 грн. витрат на правову допомогу (а.с. 17-20): дане рішення відповідачем не оскаржувалось і набрало законної сили.
За наведених обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для застосування принципу співмірності та про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а не частково.
З урахуванням вище наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23 квітня 2020 року- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 31 грудня 2020 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.