Справа № 462/3763/18 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л.
Провадження № 22-ц/811/2235/19 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
Категорія: 44
21 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Крайник Н.П.
суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П.,
при секретарі: Івасюта М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 04 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області, слідчого відділу Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області про солідарне стягнення матеріальної шкоди, -
20 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Прокуратури Львівської області, слідчого відділу Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області, просила стягнути з відповідачів солідарно матеріальну шкоду у розмірі 1,5 млн. грн.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що СВ Залізничного ВП ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження №12012150060000009 від 23.11.2012 р. за заявою ОСОБА_1 щодо незаконного захоплення майна з приміщення магазину представником ТзОВ «АЙПІЄ-Л», на даний час досудове розслідування не завершене. Відтак, має місце бездіяльність відповідачів, яка полягає у затягуванні проведення досудового слідства у вказаному кримінальному провадженні. Вона неодноразово зверталася із скаргами на бездіяльність відповідачів, однак безрезультатно. Своєю бездіяльністю, а саме невиконанням покладених на них функцій прокуратура та орган досудового розслідування завдали їй майнову шкоду на суму 1,5 млн. грн.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Львівської області, слідчого відділу Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області про солідарне стягнення матеріальної шкоди - відмовлено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .
Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції не врахував наявність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідачів та заподіянням їй майнової шкоди. В матеріалах кримінального провадження №12012150060000009 від 23.11.2012 р. за її ( ОСОБА_1 ) заявою щодо незаконного захоплення майна із приміщення магазину представником ТзОВ «АЙПІЄ-Л» відсутні вказівки процесуального керівника, обов'язкові до виконання слідчим, та необхідні процесуальні дії, які повинен провести слідчий з метою завершення досудового розслідування та прийняття відповідного рішення. Зазначає, що бездіяльність відповідачів призвела до позбавлення позивача робочого місця, втрати нею коштів, якими шахрайським способом заволоділо ТзОВ «АЙПІЄ-Л», втрати товарно-вартісного виду майна позивача, вилученого незаконним способом працівниками ринку «Південний».
Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, просили скаргу задоволити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.
Представник прокуратури Львівської області Панькевич Р.В. проти скарги заперечив, просив у задоволенні скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) органів досудового слідства та прокуратури щодо розгляду кримінального провадження та матеріальною шкодою, на яку вказувала позивач. Крім того, Залізничний ВП ГУ НП у Львівській області не є належним відповідачем у справі, оскільки не має статусу юридичної особи.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 23.11.2012 року СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12012150060000009 за зверненням ОСОБА_1 з приводу неправомірних дій адміністрації ТзОВ «АЙПІЄ-Л» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 356 КК України. У даному провадженні позивач визнана потерпілою.
З матеріалів справи встановлено, що по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12012150060000009 від 23.11.2012 року, постановами СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області кримінальне провадження неодноразово закривалося у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, однак такі в подальшому, через неповноту проведення досудового розслідування за результатами розгляду скарг заявника скасовувались слідчим суддею (арк. спр. 9-14, 15-17, 159).
Із долученої до матеріалів справи копії довідки про результати розгляду рапорту управління представництва інтересів держави в суді прокуратури області щодо перевірки стану досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012150060000009 від 04.03.2019 р. вбачається, що стан досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні неодноразово заслуховувався на оперативних нарадах при керівництві Львівської місцевої прокуратури №2, в тому числі за участю потерпілої, зокрема 08.03.2017 р., 13.03.2017 р. та 04.06.2018 р. У ході проведення досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні не здобуто достатньо доказів для повідомлення будь - яким особам про підозру та скерування обвинувального акту до суду для розгляду по суті. Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває по даний час та перебуває на контролі Львівської місцевої прокуратури №2 (арк. спр. 159-160).
Згідно долученого до матеріалів справи копії листа від 01.04.2019 р. за підписом начальника Залізничного ВП ГУНП у Львівській області, адресованого ОСОБА_1 , на даний час досудове розслідування кримінального провадження №12012150060000009 від 23.11.2012 р. триває, провадяться необхідні слідчі (розшукові) дії для встановлення усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
З приводу бездіяльності, котра на думку ОСОБА_1 , прослідковується у діях працівників поліції та прокуратури під час проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, то відповідно до ст. 303 КПК України такі рішення, дії (бездіяльність) слідчого, можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому КПК України. Розгляд скарг на такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора відповідно до ст. 306 КПК України також здійснюється слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченого КПК України (арк. спр. 166).
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).
Згідно зі статтею 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Потерпілий має право оскаржувати бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення; у нездійсненні інших процесуальних дій, які зобов'язаний вчинити у визначений КПК України строк; рішення прокурора про закриття кримінального провадження; рішення слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, тощо. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 вказаного кодексу(частини перша та друга статті 303 КПК України).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, на які посилається позивач, та, які розцінені нею як бездіяльність та затягування розгляду кримінального провадження, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України, тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.
Разом з тим, статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Приписами ч.1 ст.22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).
Судом першої інстанції вірно взято до уваги правовий висновок, викладений у постанові Пленуму Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», у якій суд зазначив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними та шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Як вбачається із поданого позивачем розрахунку розміру матеріальної шкоди, така становить 1 500 000, 00 гривень та складається із завданих збитків позивачу, спричинених незаконним, на думку позивача, закриттям магазину, самовільного захоплення товару, грошей та торговельного обладнання, а також інфляційних втрат та 3 % річних (арк. спр. 35-38).
Вказані дії адміністрації ТзОВ «АЙПІЄ-Л» є предметом розгляду органом досудового слідства в межах кримінального провадження №12012150060000009.
Ухвалами слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова за результатом розгляду скарг ОСОБА_1 було скасовано постанови про закриття кримінального провадження №12012150060000009, що свідчить про реалізацію позивачем передбаченого КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, прокурора, однак таке не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння їй працівниками Прокуратури Львівської області та слідчого відділу Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області матеріальної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) органів досудового слідства та прокуратури щодо розгляду кримінального провадження №12012150060000009 та матеріальною шкодою, яку вказувала позивач.
Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити наступне.
Стаття 48 ЦПК України передбачає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Позивач - це особа, яка звернулася до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, якщо вважає їх такими.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Отже, позов пред'являється особою, якій належить право вимоги, до особи, яка повинна відповідати за позовом.
При зверненні з позовом до суду саме позивач визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову.
За положеннями ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача змінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Відтак, суд першої інстанції позбавлений права самостійно замінювати неналежного відповідача на належного або залучити його в якості співвідповідача.
Згідно інформації від 19.12.2018 р. Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області, такий є структурним підрозділом Головного управління Національної поліції у Львівській області та не має статусу юридичної особи.
16 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України постановою № 730 утворив як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідував як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код юридичної особи 40108833 належить юридичній особі Головному управлінню Національної поліції у Львівській області.
Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що Залізничний ВП ГУ НП у Львівській області є неналежним відповідачем у справі є обґрунтованим.
Клопотання про заміну Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області чи про залучення Головного управління Національної поліції у Львівській області як співвідповідача, а також залучення Держави України в особі ДКС України - позивач та її представник не подавали.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду апеляційний суд не встановив.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 04 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 31 грудня 2020 року
Головуючий: Крайник Н.П.
Судді: Шеремета Н.О.
Цяцяк Р.П.