Справа № 450/593/20 Головуючий у 1 інстанції: Добош Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/1994/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:39
30 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргоюАкціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 травня 2020 року, ухвалене під головування судді Добош Н.Б., у справі за Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
у лютому 2020 позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, відповідно до укладеного Договору № б/н від 08.06.2011 року відповідач отримав кредит у розмірі 5500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговим зобов'язанням та станом на 31.12.2019 року загальна заборгованість складає: 285164,28грн., з яких: 5496,65грн. - заборгованість за кредитом; 277071,53 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також 2596,10 грн. заборгованість за пенею. Вказує, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просить стягнути заборгованість у розмірі 132092, 95 грн. з яких: 5496,65грн. - заборгованість за кредитом; 126596,30 грн. - заборгованість за відсотками за період з 08.06.2011року по 31.07.2018року та витрати зі сплати судового збору.
Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 травня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», заборгованість за кредитним договором б/н від 08.06.2011р. року за тілом кредиту у розмірі 5496 грн. 65 коп. та 88,00 грн. понесених позивачем судових витрат.
В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відмовлено.
Відповідач АТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами не погодився і, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин у справі, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. В іншій частині рішення суду не оскаржується.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідач ОСОБА_1 , підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, погодив з позивачем розмір відсоткової ставки 3 % на місяць на залишок заборгованості. 09.06.2011 року позичальнику було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку за номером НОМЕР_1 «Універсальна» та встановлено початковий кредитний ліміт. Крім того, в момент відкриття картки та її видачі 09.06.2011 року позичальник підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», яка є невід'ємною частиною Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, в якій зазначено тип кредитної лінії, базова відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячних платежів, строк внесення щомісячних платежів, порядок нарахування пені, розмір штрафів. Тобто, сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, а також здійснював часткове погашення заборгованості по кредитному договору. Таким чином вважає, що укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем анкети-заяви, відповідає вимогам ст.ст. 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Вважає також безпідставним посилання судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки такий був зроблений в іншій конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувались такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб.
Зазначає, що відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, місцевий суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах.
Просить заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 травня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 368ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст.7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, сумарний розмір якої 132 092, 95 грн., що не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При цьому, виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
Разом з цим, згідно із ч. 1 ст.8ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З матеріалів справи вбачається, що 08.06.2011 року відповідачем ОСОБА_1 була підписана Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 5500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У заяві зазначено, що відповідач ознайомився та згідний з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Проте умови та правила надання банківських послуг відповідачем не підписано.
Згідно розрахунку заборгованості за договором б/н від 08.06.2011 року, укладеного між Приватбанком та ОСОБА_1 загальна заборгованість відповідача станом на 31.12.2019 року становить 285164,28грн., з яких: 5496,65грн. - заборгованість за кредитом; 277071,53 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також 2596,10 грн. заборгованість за пенею.
У своїй позовній заяві позивач вказує, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просить стягнути заборгованість у розмірі 132092, 95 грн. з яких: 5496,65грн. - заборгованість за кредитом; 126596,30 грн. - заборгованість за відсотками за період з 08.06.2011 року по 31.07.2018 року.
У заяві анкеті відповідач виявив бажання оформити на себе карту «Універсальна» та у графі бажаний кредитний ліміт за кредитною карткою «Універсальна»/Gold визначено розмір 6000, 00грн.
В обґрунтування позову представник позивача посилається на Умови та Правила надання банківських послуг, які встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт Банку. До матеріалів справи долучено витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256.
Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» до позовної заяви позивачем не долучено.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення боргу за тілом кредиту, суд дійшов висновку, що надані банком на підтвердження позову докази - не містять підтверджень, що Витяг з Тарифів та Витяг з Умов відповідач розумів, ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами.
При цьому суд встановив, що позичальником були фактично отримані та використані кредитні кошти, які в добровільному порядку не були повернуті банку, а тому стягнув заборгованість за тілом кредиту в сумі 5496 грн. 65 коп.
Рішення в означеній частині не оскаржується, а тому в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентної ставки та можливість нарахування банком заборгованості за відсотками за користування кредитом.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються у договорі.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 08.06.2011 року процентна ставка не зазначена. Позивачем не надано суду жодного доказу з якого можливо було б встановити тарифи кредитної картки.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов і Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанку», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг. Тому судова колегія відхиляє доводи позивача про те, що відповідач при підписанні заяви про отримання кредитної картки ознайомився саме з тими Умовами та правилами, де викладені правила щодо нарахування пені та штрафів.
Відповідач, дійсно, своїм підписом у анкеті-заяві погодився з обов'язком самостійно отримати та роздрукувати із сайту Приватбанку в мережі Інтернет примірник договору про надання банківських послуг, зобов'язувався виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті ПриватБанку.
Однак, у справі відсутні докази того, що відповідач на день підписання Анкети-заяви був ознайомлений саме з наявними у справі Умовами і Правилами та Тарифами банку, або що він їх отримав та погодився з ними, і фактично їх виконував. Той факт, що відповідач згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за допомогою платіжної карти «Приватбанку» використовував грошові кошти банку, не доводить за якими умовами та правилами щодо розміру процентів, штрафів він це здійснював.
Отже, за відсутності підписаних позичальником Умов та Правил, а також Тарифів банку спірний договір не відповідає вимогам ст.ст.207, 634,1055 ЦК України щодо порядку підписання та укладення договору кредиту.
Мотиви апеляційної скарги про те, що сторони погодили розмір відсоткової ставки 3 % на місяць на залишок заборгованості про що зазначено в Довідці про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка «Універсальна», 30 днів пільгового періоду від 09.06.2011 року, яка підписана відповідачем, і яка не додавалась до позову, колегією суддів відхиляються, оскільки згадана довідка не містить відомостей про прізвище підписанта та відомості про його правовий зв'язок із вищевказаною заявою-анкетою від 08.06.2011 року, підписаною ОСОБА_1 або про його бажання укласти договір кредиту на згаданих умовах про проценти та кредитний ліміт. Окрім того, дана довідка стосується договору SAMDN50000045931261, тоді як предметом спору є стягнення за договором б/н від 08.06.2011 року.
Колегія суддів враховує, що у даному випадку неможливо поза розумним сумнівом та з належною для стороннього добросовісного спостерігача достовірністю з'ясувати належність доданих позивачем до справи доказів, витягів з названих документів, тому погоджується з висновками суду про недоведеність того факту, до яких істотних умов договору приєднався позичальник при підписанні анкети-заяви, текст якої не містить істотних у розумінніст. 1054 ЦК України умов договору кредиту.
Доводи апеляційної скарги позивача в частині помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом з посиланням на невідповідність таких нормам цивільного права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема ст. 1054 ЦК України, яка визначає поняття «кредитного договору», що в свою чергу включає й обов'язок позичальника сплатити відсотки; ст. 1048 ч. 1, яка передбачає наявність у позикодавця права на одержання від позичальника процентів від суми позики, а також - ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка забороняє надання безпроцентних кредитів колегія суддів також відхиляє, оскільки за умови недоведеності позивачем достатніми доказами (про що згадувалось вище) в даній справі розміру відсотків, на які погодився відповідач, підписуючи Заяву-анкету та отримуючи позику, в суду першої інстанції відсутні були правові підстави для стягнення заявленої банком суми відсотків. При цьому, сам по собі факт надання банком кредиту не свідчить про наявність у суду обов'язку стягувати відсотки, розмір яких не є доведеним. Крім цього, саме банк, а не суд (як помилково вважає позивач) не довівши достатніми доказами розміру відсотків, які повинен був сплатити відповідач за користування кредитними коштами допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти на банківських депозитах, що надаються в свою чергу іншим споживачам послуг у кредит під певні відсотки, а перекладення позивачем своїх обов'язків на суд не ґрунтується на вимогах процесуального права.
Суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні наведених норм матеріального права до спірних правовідносин врахував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі №342/180/17.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, відмовляючи у позові в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, оскільки з наданих позивачем розрахунку та доказів неможливо вирахувати тарифи картки, розмір відсоткової ставки за кредитом.
За недоведеності умов договору кредиту, дослідження судом наданого позивачем розрахунку суми заборгованості за договором є безпредметним. Жодні заперечення відповідача не можуть додати правової визначеності щодо змісту спірних правовідносин.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи,тому відповідно до приписів ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Відповіднодо ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.Повний текст даного судового рішення складено 30 грудня 2020 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 грудня 2020 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.