Справа № 462/4545/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.
Провадження № 22-ц/811/2356/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія:39
31 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.
секретаря: Івасюти М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 28 грудня 2018 року,-
у грудні 2018 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Шелінська Юлія Андріївна звернулася до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 .
В обгрунтування подання покликається на те, що на виконанні у приватного виконавця перебуває виконавче провадження № 55999023 з примусового виконання виконавчого листа № 462/4545/13-ц, виданого 15 березня 2016 року Залізничним районним судом м. Львова про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 69 874,79 доларів США, що еквівалентно 558509,20 грн. та солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» 3441,00 грн. Постановою приватного виконавця від 19 березня 2018 року відкрито виконавче провадження та скеровно копію постанови боржнику, яку він отримав 28 березня 2018 року, відтак він вважається повідомленим про виконавче провадження. Приватним виконавцем встановлено, що відсутня інформація стосовно місця роботи боржника та отримання ним пенсії, відсутні кошти на рахунках у ПАТ «Ідея Банк», а кошти з рахунків ПАТ «ПриватБанк» у сумі 502,29 грн. та 258,53 грн. списані платіжними вимогами і розподілені, як витрати виконавчого провадження. Транспортні засоби за боржником не зареєстровані, а належна йому квартира за адресою: АДРЕСА_1 відчужена ним 09 березня 2016 року, тобто після набрання рішенням суду законної сили. Зазначає, що рішення суду не виконано, а боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, ним не вчинено жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду. З наведених підстав просить тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання своїх зобов'язань, покладених на нього рішенням суду.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28 грудня 2018 року, з врахуванням ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 08 липня 2019 року про виправлення описки, подання задоволено.
Встановлено тимчасове обмеження боржнику, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання ним своїх зобов'язань за виконавчим листом № 462/4545/13-ц, виданим 15 березня 2016 року Залізничним районним судом м. Львова про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 69 874,79 доларів США, що еквівалентно 558509,20 грн. та стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «Універсал Банк» 3441,00 грн.
Ухвалу суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам, що мають значення для розгляду справи. Апелянт стверджує, що суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника лише у разі ухилення останнього від виконання зобов'язань, покладених на нього відповідним рішенням суду. Застосування обмеження у праві виїзду за межі України може мати місце лише у виключних випадках і повинно застосовуватися, як крайній захід після реалізації всіх можливих та передбачених законом засобів примусового виконання рішення суду, оскільки передчасне і безпідставне обмеження особи на свободу пересування є неприпустимим та таким, що суперечить ст. 33 Конституції України. Зазначає, що направлення постанови про відкриття виконавчого провадження не за адресою зареєстрованого та фактичного місця проживання боржника позбавило його можливості бути повідомленим про наявність виконавчого провадження та реалізувати свої права, передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Вважає, що приватним виконавцем не надано доказів свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду. Просить врахувати, що в межах виконавчого провадження з боржника було стягнуто на виконання виконавчого листа № 462/4545/13-ц, виданого 15 березня 2016 року Залізничним районним судом м. Львова 67120,02 грн. і надалі продовжуються стягнення із рахунку, на який він отримує заробітну плату. Крім того, ОСОБА_1 з'являється на виклики приватного виконавця та не чинить перешкод виконанню судового рішення. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні подання приватного виконавця Шелінської Юлії Андріївни відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Ю., суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має боргові зобов'язання та ухиляється від виконання цих зобов'язань та рішення суду.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з частинами 2, 3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013 року) Європейський суд з прав людини застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон в зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі Європейський суд з прав людини визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто, лише в зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.
Згідно з п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Таким чином, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником, може бути застосоване судом за ухилення від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, а не за наявність такої заборгованості.
За своїм змістом словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вважав, що наявність у ОСОБА_1 невиконаних зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, є підставою для обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Колегія суддів не може погодитися з судом першої інстанції, оскільки враховуючи вказані вище вимоги закону для задоволення подання приватного виконавця про обмеження у праві виїзду за межі України, що є тимчасовим обмеженням конституційних прав громадянина України, які також гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, повинні бути достатньо вагомі підстави, які б свідчили про необхідність застосування такого заходу.
Задовольняючи подання, суд повинен встановити свідоме ухилення боржника від виконання судового рішення, вчинення боржником дій, які б свідчили про його намагання шляхом виїзду за межі України ухилитись від виконання рішення суду.
Сам факт відкриття виконавчого провадження, вчинення приватним виконавцем передбачених законом дій по його виконанню та його неналежне виконання боржником, при відсутності належних та допустимих доказів про ухилення боржника від виконання рішення суду, не свідчить про необхідність вжиття тимчасового обмеження конституційних прав боржника у праві виїзду за межі України.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, такі не містять належних та допустимих доказів на підтвердження ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду.
У поданні приватний виконавець посилався лише на наявність у ОСОБА_1 невиконаного зобов'язання, покладеного на нього судовим рішенням, що само по собі не доводить факту ухилення від виконання рішення суду.
Поклавши в основу судового рішення подання приватного виконавця, в якому міститься лише перелік дій, які він вчинив в процесі виконання судового рішення, суд першої інстанції не врахував те, що матеріали подання не містять належних та допустимих доказів на підтвердження ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25.10.2013 року.
Крім цього, як вбачається з відзиву приватного виконавця виконавчого округу Львівської області виконавцем 07.06.2019 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у виконавчому провадженні, відкритому на виконання Залізничного районного суду м. Львова від 25.10.2013 року, в межах якого приватний виконавець Шелінська Ю.А. зверталася з поданням про обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
16.09.2020 року стягувачем АТ «Універсал Банк» повторно пред'явлено до виконання виконавчий лист №462/4545/13-ц, 24.06.2020 року виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62412107.
Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Шелінська Ю.А. повідомила, що нею виставлялись платіжні вимоги для списання коштів з рахунку боржника ОСОБА_1 , на депозитний рахунок виконавця надійшли кошти в сумі 83170.04 грн., з яких 76159.22 грн. перераховано, як заборгованість на користь АТ «УніверсалБанк», а 70210.82 грн. основної винагороди приватного виконавця.
Часткове погашення боржником заборгованості свідчить про те, що він не ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 25.10.2013 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, тому відсутні підстави для обмеження його у праві виїзду за межі України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 28 грудня 2018 - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Шелінської Юлії Андріївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 31.12.2020 року.
Головуючий: Шеремета Н. О.
Судді: Ванівський О.М.
Крайник Н. П.