Справа №466/3234/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Глинська Д.Б.
Провадження № 22-ц/811/46/20 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н. О.
Категорія:34
21 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.
секретаря: Івасюти М.В.
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представника ПАТ «Ірокс» - Дацько М.В.,
представника ТзОВ «Галичбудмонтаж» -Думич Н.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року,-
у вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Ірокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» про визнання недійсним договору № 67/6 підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва від 21 березня 2012 року, укладений між ПАТ «Ірокс» та ТзОВ «Галичбудмонтаж».
В обґрунтування позовних вимог вказує, за договором підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва № 37/6 від 19.05.2011 року зі змінами та доповненнями від 17.04.2013 року та додатком № 1 до договору від 25.11.2013 року, ПАТ «Ірокс» зобов'язалося передати їй квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 90,4 кв. м., яка складається із приміщення площею 45,7 кв. м. на десятому поверсі та приміщення площею 44,7 кв. м. мансарди, що з'єднані між собою вирізаним отвором у плиті перекриття, а ОСОБА_1 повинна була оплатити вартість будівельно-монтажних робіт необхідних для завершення будівництва. Стверджує, що свої зобов'язання за договором виконала, сплатила за квартиру 252 220 грн., що підтверджується довідкою про сплату 100% пайового внеску, натомість ПАТ «Ірокс» свої зобов'язання виконало частково, оскільки будівництво завершене і будинок прийнятий в експлуатацію, однак після завершення будівництва відповідач не передав квартиру їй у власність. Зазначає, що 21 березня 2012 року між ПАТ «Ірокс» та ТзОВ «Галичбудмонтаж» укладено договір підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва № 67/6, за яким ТзОВ «Галичбудмонтаж» зобов'язалося оплатити вартість будівельно-монтажних робіт необхідних для завершення будівництва, а ПАТ «Ірокс» - передати право власності на мансарду № НОМЕР_1 загальною площею 44,83 кв. м., що знаходиться в 6 секції десятиповерхового будинку по АДРЕСА_2 , а відтак приміщення мансарди стало об'єктом, як договору № 37/6, так і договору № 67/6, однак цих двох мансардних приміщень з різним площами, але під одним номером, як окремих об'єктів нерухомого майна над квартирою АДРЕСА_3 , немає. Вважає, що між ПАТ «Ірокс» та ТзОВ «Галичбудмонтаж» укладено фіктивний договір без наміру створення правових наслідків, а з наміром уникнути передачі спірного приміщення ОСОБА_1 . Стверджує, що відсутні будь-які банківські документи, що підтверджують рух коштів між ТзОВ «Галичбудмонтаж» та ПАТ «Ірокс», хоча розрахунки між юридичними особами мають відбуватися шляхом переказу коштів через банки. З наведених підстав просила визнати недійсним договір № 67/6 підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва від 21 березня 2012 року, укладений між ПАТ «Ірокс» та ТзОВ «Галичбудмонтаж».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмолено.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно посилався в оскаржуваному рішенні на рішення Конституційного Суду України № 4 від 02.03.2004 року, оскільки воно не може застосовуватися до даних правовідносин, так як предметом тлумачення цього рішення є державний житловий фонд, а житловий будинок АДРЕСА_2 збудований за кошти фізичних і юридичних осіб, і ніколи не належав до державного житлового фонду. Зазначає, що акт прийому-передачі від 01 червня 2012 року, за яким ПАТ «Ірокс» передає, а ТзОВ «Галичбудмонтаж» приймає у власність мансарду № НОМЕР_1 , загальною проектною площею 44,83 кв. м. на мансардному поверсі в будинку по АДРЕСА_4 , не може бути належним доказом, оскільки такий підписаний раніше, ніж будинок зданий в експлуатацію. Вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що ТзОВ «Галичбудмонтаж» сплачено пайовий внесок в розмірі 201 150 грн., що становить повну вартість мансарди, що знаходиться безпосередньо над квартирою АДРЕСА_5 , оскільки ПАТ «Ірокс» у своєму поясненні № 1052 від 27.10.2016 року (т. 3 а.с. 1) зазначає, що мансарда № НОМЕР_2 А була передана ТзОВ «Галичбудмонтаж» у власність, як оплата за виконані будівельно-монтажні роботи на об'єкті будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 . На думку апелянт суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги матеріали інвентаризаційної справи, довідки БТІ, поверхові креслення, технічний паспорт на квартиру, які свідчать про те, що з листопада 2013 року квартира АДРЕСА_5 на десятому поверсі та мансарда становлять єдиний цілісний об'єкт нерухомого майна. Апелянт вважає, що оспорюваний договір № 67/6 за своїм змістом суперечить закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є підставою для визнання його недійсним. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким визнати недійсним договір № 67/6 підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва від 21 березня 2012 року, укладений між ПАТ «Ірокс» та ТзОВ «Галичбудмонтаж».
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ПАТ «Ірокс» Дацько М.В., представника ТзОВ «Галичбудмонтаж» Дмич Н.Б. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ПрАТ «Ірокс» та ТзОВ «Галичбудмонтаж» під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивача про визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав його фіктивності, не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з статті 876 ЦК України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
Частинами 1 та 2 статті 883 ЦК України визначено, що підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.
Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України).
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як зазначає апелянт в апеляційній скарзі предметом позову є спір немайнового характеру, не визнання права власності чи іншого речового права на спірне приміщення, а визнання договору недійсним.
Судом першої інстанції встановлено, що 14 січня 2010 року між ЗАТ «Ірокс» (після перейменування ПрАТ «Ірокс») - Замовник за договором та ТзОВ «Галичбудмонтаж» - Виконавець за договором, був укладений договір підряду на виконання будівельно-монтажних робіт, за умовами п.1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець виконує будівельно-монтажні роботи на об'єкті по будівництву багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 .
Пунктом 2.2 договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт від 14 січня 2010 року передбачено, що Замовник після підписання актів та довідок про виконані роботи оплачує вартість виконаних будівельно-монтажних робіт Виконавцю, шляхом перерахування грошових коштів або передачі у власність матеріальних цінностей (в тому числі об'єкти нерухомості) на суму вартості виконаних будівельно-монтажних робіт.
16 лютого 2012 року між ПрАТ «Ірокс» (Сторона-1) та ТзОВ «Галичбудмонтаж» (Сторона-2) була укладена додаткова угода до Договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт від 14.01.2010, відповідно до п.1 якого на виконання умов Договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт від 14.01.2010 (надалі Договір), Сторона-1 за виконані Стороною-2 будівельно-монтажні роботи на об'єкті будівництва багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 , загальною вартістю,відповідно до підписаних Сторонами довідок про вартість виконаних будівельних робіт (що додаються до цієї Додаткової угоди та є її невід'ємною частиною), зобов'язується здійснити розрахунок шляхом передачі у власність Сторони-2 матеріальних цінностей, а саме об'єктів нерухомості на суму вартості виконаних Стороною-2 будівельно-монтажних робіт.
Пунктом 2 додаткової угоди від 16.02.2012. до Договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт від 14.01.2010 передбачено, що для здійснення розрахунку у спосіб, передбачений Договором та п.1 цієї Додаткової угоди Сторони домовились, що протягом 3 (трьох) календарних місяців з дня укладення цієї Додаткової угоди погодять перелік об'єктів нерухомості, які Сторона-1 передасть Стороні-2 у власність та між Сторонами буде укладено відповідні Договори підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва та підписано відповідні Акти прийому-передачі цих об'єктів нерухомості від Сторони-1 Стороні -2, що будуть підставою для оформлення Стороною-2 права власності на них.
Вищенаведене спростовує доводи апелянта щодо проведення розрахунків між ПАТ «Ірокс» та ТзОВ «Галичбудмонтаж», оскільки умови договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт від 14.01.2010, умови додаткових угод передбачають можливість проведення розрахунків за виконані будівельно - монтажні роботи як шляхом перерахування грошових коштів, так і шляхом передачі у власність матеріальних цінностей, а саме, об'єктів нерухомості.
Судом першої інстанції також встановлено, що 19 травня 2011 року між ЗАТ «Ірокс» та ОСОБА_4 було укладено Договір №037/6, згідно з якого сторони зобов'язуються в майбутньому на умовах та в строки, які викладені нижче укласти Договір підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва. За умовами даного Договору ПрАТ «Ірокс» бере на себе зобов'язання виготовити та провести експертизу (будівельно - технічну) ДП Містопроект - січень 2011 року, об'єкта майбутнього договору підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва.
Пунктом 3 цього Договору передбачено, що у відповідності до акту експертизи, який є невід'ємною частиною договору, об'єкт незавершеного будівництва: однокімнатна квартира АДРЕСА_6 знаходиться на стадії 30 % готовності до експлуатації.
19 травня 2011 року між ЗАТ «Ірокс» та ОСОБА_4 було укладено Договір № 37/6 підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва.
Відповідно до статті 1 вищевказаного Договору у порядку та на умовах, визначених цим Договором, замовник оплачує вартість будівельно - монтажних робіт необхідних для завершення будівництва «Об'єкта» підрядником.
Характеристика «Об'єкта»:
- місцезнаходження: АДРЕСА_7 ;
- загальна проектна площа - 44,83 кв.м.;
- поверх:10-й житловий поверх;
- характеристика будинку: цегляний, 10-ти поверховий.
Пунктом 4.1.7 Договору № 37/6 підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва передбачено, що підрядник зобов'язується виконати та передати замовнику стрихове приміщення з вікном (висота стелі по осі В 3 м. по осі Б 1.5 м.) загальною площею 32 кв.м., що знаходиться над квартирою АДРЕСА_5 , АДРЕСА_8 .
Позивачка, вважаючи порушеними її права, зазначає, що у відповідності до пункту 4.1.7 Договору № 37/6 підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва ПАТ «Ірокс» зобов'язаний передати їй стрихове приміщення з вікном (висота стелі по осі В 3 м. по осі Б 1.5 м.) загальною площею 32 кв.м., що знаходиться над квартирою АДРЕСА_5 , АДРЕСА_8 , однак у зв'язку з тим, що ПАТ «Ірокс» і ТзОВ «Галичбудмонтаж» уклали між собою оспорюваний нею договір, така передача стала неможливою.
Разом з тим, з Договору №67/6 підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва, укладеного 21.03.2012 року між ПАТ «Ірокс» і ТзОВ «Галичбудмонтаж», вбачається, що об'єктом є мансардний поверх, загальна проектна площа 44.83 кв.м, зазначено, що житловий будинок АДРЕСА_9 - ти поверховий з мансардою, тобто, у житловому будинку відсутнє горище (стрихове приміщення).
Колегія суддів не може погодитися з твердженнями апелянта про те, що горищне приміщення і мансардне приміщення є один і цей же об'єкт нерухомості, є однотипними приміщеннями, оскільки будівельні, технічні вимоги, яким повинні відповідати ці типи приміщень не є однаковими, відрізняються своїми характеристиками.
Разом з тим, як вбачається з пункту 4.1.7 Договору № 37/6 підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва передбачено, підрядник зобов'язався виконати та передати замовнику стрихове приміщення з вікном (висота стелі по осі В 3 м. по осі Б 1.5 м.) загальною площею 32 кв.м., що знаходиться над квартирою АДРЕСА_5 , АДРЕСА_10 , 6-та секція, а не мансардне приміщення.
У відповідності до пункту 4.4.1 Договору, замовник має право змінювати, за погодженням підрядника, «об'єкт». Така зміна здійснюється обов'язково з відповідним переоформленням додатків до цього договору та до договору зі сплатою додаткових коштів, передбачених п.2.6 статті 2 даного Договору.
Згідно з п.2.1 договору № 37/6 підряду будівництва (завершення) об'єкту незавершеного будівництва від 19 травня 2011 року договірна вартість будівельно-монтажних робіт по даному Договору, за взаємною згодою Сторін, що підтверджується відповідним кошторисом, який погоджений Сторонами, на момент укладення договору, становить 172 645,00 грн. в т.ч. ПДВ 20%, що обчислюється з розрахунку вартості 5 500 грн. за 1 м.кв і відповідає 31,39 м.кв.
В п.2.13 договору № 37/6 підряду будівництва (завершення) об'єкту незавершеного будівництва від 19 травня 2011 року визначено, що Замовнику зараховуються як часткова оплата по даному Договору грошові кошти в розмірі 73 920,00 грн., які останній зобов'язується перерахувати Підряднику по Договору № 037/6 від 19.05.2011.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 березня 2012 року між ПАТ «Ірокс» та ТзОВ «Галичбудмонтаж» було укладено Договір №067/6, згідно з якого сторони зобов'язуються в майбутньому на умовах та в строки, які викладені нижче укласти Договір підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва. За умовами даного Договору ПрАТ «Ірокс» бере на себе зобов'язання виготовити та провести експертизу (будівельно-технічну) ДП Містопроект - березень 2012 року, об'єкта майбутнього договору підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва.
Пунктом 3 цього договору передбачено, що у відповідності до акту експертизи, який є невід'ємною частиною договору, об'єкт незавершеного будівництва: мансарда №219 а(6-та секція) мансардного поверху загальною проектною площею 44,83 кв. м в будинку АДРЕСА_2 знаходиться на стадії 15 % готовності до експлуатації.
21 березня 2012 року між ПрАТ «Ірокс» та ТзОВ «Галичбудмонтаж» було укладено Договір №67/6 підряду будівництва (завершення) об'єкта незавершеного будівництва, відповідно до якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, замовник оплачує вартість будівельно-монтажних робіт необхідних для завершення будівництва «Об'єкта» підрядником. Характеристика «Об'єкта»:
- місцезнаходження: АДРЕСА_11 (6-та секція);
- загальна проектна площа - 44,83 кв.м. мансардний поверх;
- характеристика будинку: цегляний, 10-ти поверховий з мансардою (стаття 1 Договору).
Тобто, в оспорюваному позивачкою договорі йдеться не про «стрихове приміщення», а про «мансардне приміщення» у житловому будинку АДРЕСА_2 .
Мансарда № НОМЕР_1 площею 44,83 кв.м, що знаходиться на мансардному поверсі цегляного десятиповерхового будинку АДРЕСА_4 , що була предметом оспорюваного договору, є відмінним і самостійним об'єктом, ніж квартира АДРЕСА_12 та така мансарда не була об'єктом за договорами № 037/6 від 19.05.2011 та 37/6 від 19.05.2011, а відтак у позивача не виникли права щодо такої мансарди АДРЕСА_13 .
При цьому, суд вірно вважав, що умови п.4.1.7 договору 37/6 від 19.05.2011, за якими ПрАТ «Ірокс», як Підрядник, зобов'язався виконати і передати Замовнику стрихове приміщення з вікном (висота стелі по осі В 3 м по осі Б 1,5 м) загальною площею 32 м.кв, що знаходиться над квартирою АДРЕСА_5 , АДРЕСА_8 , не є правовою підставою для виникнення у позивача права власності чи інших майнових прав на мансарду № НОМЕР_1 площею 44,83 кв.м по АДРЕСА_4 з огляду на те, що така мансарда за умовами ст.1 договору 37/6 від 19.05.2011 не була об'єктом цього договору та крім цього не є об'єктом тотожним стриховому приміщенню, зазначено в п.4.1.7.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вірно зазначив, що умовами п.4.1.7 договору 37/6 від 19.05.2011р. не визначено і не конкретизовано, на яких правах відповідач мав передати позивачу стрихове приміщення з вікном загальною площею 32 м.кв., що знаходиться над квартирою АДРЕСА_5 , АДРЕСА_8 , при тому що зі змісту ст.1 договору 37/6 від 19.05.2011р. вбачається, що таке стрихове приміщення не входить в склад об'єкту, який за цим договором має бути переданий ПрАТ «Ірокс» у власність позивача.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 передав усі свої права та обов'язки по Договору №037/6 та 37/6 підряду будівництва від 19.05.2011 в повному обсязі ОСОБА_1 (зміни та доповнення до Договору №037/6 та 37/6 підряду будівництва від 19.05.2011).
25 листопада 2013 року між ПрАТ «Ірокс» та ОСОБА_1 було підписано зміни та доповнення до Договору №037/6 та 37/6 підряду будівництва від 19.05.2011, згідно з якими пункт 1.3 Договору було викладено у наступній редакції: «Замовник фінансує будівництво 1- кімнатної квартири АДРЕСА_14 .
З довідки, яка видана ПрАТ «Ірокс» 08 червня 2016 року, вбачається, що ОСОБА_1 сплатила пайовий внесок у розмірі 255138, 81 грн., що становить повну вартість об'єкта інвестування, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_15 . Довідка не містить інформації щодо оплати ОСОБА_1 вартості мансардного приміщення.
Відповідно до Акту прийому-передачі від 01 червня 2012 року ПрАТ «Ірокс» передає, а ТзОВ «Галичбудмонтаж» приймає у власність об'єкт інвестування, а саме, мансарду № НОМЕР_1 , загальною проектною площею 44,83 кв.м. на мансардному поверсі в будинку по АДРЕСА_4 .
Підписання Акту прийому-передачі від 01.06.2012 року його сторонами не заперечувалося, як і не заперечувалася ними передача ПАТ «Ірокс» мансардного приміщення ТзОВ «Галичбудмонтаж», акт прийому-передачі його сторонами не оспорювався.
Судом першої інстанції встановлено, що ТзОВ «Галичбудмонтаж» сплатив пайовий внесок у розмірі 201150 грн., що становить повну вартість об'єкта інвестування, а саме, мансарду, що знаходиться безпосередньо над квартирою АДРЕСА_16 .
Судом не встановлено, що ПАТ «Ірокс» пред'являло будь-які претензії до ТзОВ «Галичбудмонтаж» з приводу неоплати ним вартості спірного мансардного приміщення.
Нумерацію квартири АДРЕСА_17 було змінено на №219а.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні в справі договори № 037/6 від 19.05.2011р. та 37/6 підряду у будівництві (завершення) об'єкта незавершеного будівництва від 19.05.2011, зміни та доповнення від 17.04.2013 до Договору № 037/6 та 37/6 підряду будівництва від 19.05.2011, зміни та доповнення від 25.11.2013 до договору № 037/6 та 37/6 підряду у будівництві житла від 19.05.2011 та проаналізувавши умови таких договорів, дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що в позивачки на підставі зазначених договорів після виконання нею своїх зобов'язань щодо проведення оплати вартості будівельно-монтажних робіт з будівництва об'єкта, виникають права на набуття права власності на об'єкт, яким є однокімнатна квартира АДРЕСА_12 .
Доводи апелянта про неправомірність посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України №4 від 02.03.2004 не заслуговують на увагу, оскільки рішенні надано тлумачення, які саме приміщення є допоміжними, незважаючи на те, чи цей житловий будинок належить до державного житлового фонду, чи перебуває на балансі ОСББ.
Відповідно до частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частин 1-2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У пунктах 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Відповідно до частин 1-2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами, не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у частині 5 статті 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.
Фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки. Якщо ж одна сторона діяла без наміру створити юридичні наслідки, а інша сторона такий намір мала, правочин не може бути визнаний недійсним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом повинен довести відсутність у всіх учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Слід зазначити, що така фіктивність повинна бути наявною в момент укладення договору, і відсутність наміру, відсутність бажання, відсутність волі сторін на реальне настання обумовлених договором правових наслідків, має бути наявною саме в момент укладення договору.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який, давши оцінку наданим суду доказам, дійшов до вірного та обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що ПрАТ «Ірокс» та ТзОВ «Галичбудмонтаж» під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимог цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, на виконання осопрюваного правочину ПАТ «Ірокс» передав ТзОВ «Галичбудмонтаж» спірне мансардне приміщення, а належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності бажання ПрАТ «Ірокс» передати, а ТзОВ «Галичбудмонтаж» отримати у власність спірне приміщення мансарди позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, позивачем суду не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Враховуючи положення ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відмову в її задоволенні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 листопада 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 31.12.2020 року.
Головуючий: Шеремета Н. О.
Судді: Крайник Н.П.
Цяцяк Р.П.