Справа № 463/5151/19 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Провадження № 22-ц/811/4086/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
15 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р..
суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.
розглянувши у м. Львові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2019 року у справі №463/5151/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання,-
25 червня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07.10.2014р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12.02.2015р., з відповідачів на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором № 22/2008ЛФ від 04.04.2008р., в загальному розмірі 45972,25 грн. На підставі такого рішення судом видано виконавчий лист, який перебуває на виконанні у Личаківському ВДВС м. Львів, однак відповідачі ухиляються від виконання судового рішення. За умовами кредитного договору, в разі виникнення заборгованості з погашення кредиту та/або процентів за користування кредитом, через 14 днів з дня обумовленої дати сплати наведеної у п. 5.1 договору, позичальник сплачує додаткові проценти за користування коштами кредитодавця в розмірі 3 % від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. За своєї природою такі кошти є неустойкою і за період липень 2018р. її загальний розмір становить 11625 грн.((12500х3%):100=375; 375х31=11625), які просить стягнути в примусовому порядку
Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2019 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за період липень 2018 року в розмірі 100,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в дохід держави по 256,13 грн. судового збору.
Заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова оскаржив позивач ОСОБА_1 ..
В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним, необґрунтованим та безпідставним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У доводах апеляційної скарги посилається на те, що судом необґрунтовано, без наявності належних доказів, зменшено розмір пені з 11 625,00 грн. до 100,00 грн. Також не враховано, що відповідачі у судове засідання не з'явилися, причин неявки не повідомили, відзиву на позовну заяву не подали.
Наголошує, що відповідно до рішення суду від 07.10.2014 року сума заборгованості становить 45 972,25 грн., а не 12 500,00 грн. як зазначено в рішенні суду, а відтак помилковим є висновок суду, що обрахований позивачем розмір пені за період липень 2018 року, тобто лише за 1 місяць в загальному становить 11625 грн., що практично дорівнює сумі заборгованості, на яку нараховується пеня.
Вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням ч.1 ст.624 ЦК України і не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України.
Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2019 року, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути солідарно з з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за Договором №22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04.04.2008 року пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за липень 2018 року у розмірі 11625,00 грн.
Стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 4 173,00 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що ціна позову у даній справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Судом встановлено такі обставини.
04 квітня 2008 року між КС «Либідь» в особі Львівської філії та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 20 000 грн на строк до 04 квітня 2010 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 0,13699 % від суми залишку кредиту за кожен день користування.
У рахунок належного виконання боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором між КС «Либідь» в особі Львівської філії, та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договори поруки від 04 квітня 2008 року.
29 березня 2013 року між КС «Либідь» та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги внаслідок прощення боргу, за умовами якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за вищевказаним кредитним договором та договорами поруки.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 лютого 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за Договором № 22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04.04.2008 року 12 500 грн. тіла кредиту, 20 972,25 грн. процентів за користування кредитом та 12 500 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а всього на суму 45 972,25 грн.
Крім того, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 за Договором № 22/2008 ЛФ про надання кредиту від 04.04.2008 року 12 500 грн. тіла кредиту, 20 972,25 грн. процентів за користування кредитом та 12 500 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а всього на суму 45 972,25 грн.
На підставі вказано судового рішення судом видано виконавчі листи, які перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби.
Судове рішення відповідачами не виконано.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів про виконання відповідачами грошового зобов'язання , в тому числі рішення суду, а тому позивач має право на стягнення пені відповідно до п.4.3 Кредитного договору. Зменшуючи розмір пені до 100 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що такий розмір буде справедливим наслідком порушення відповідачами боргових зобов'язань за 1 місяць, оскільки заявлена позивачем сума пені в розмірі 11625 грн. практично дорівнює сумі заборгованості на яку нараховується пеня .
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.
Відповідно до частини першої статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов'язання в обумовлений сторонами строк ОСОБА_1 використав право вимагати повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2014 року, яке набрало чинності на користь ОСОБА_1 з відповідачів стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2008 року .
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Права та інтереси в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), а також аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 362/3054/14-ц (провадження № 61-17992св19), від 05 листопада 2020 року у справі № 711/5482/18 (провадження № 61-22738св19).
Таким чином, у кредитодавця/позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню після закінчення строку його дії, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, процентів за користування кредитними коштами та пені ОСОБА_1 використав своє право на повернення кредиту, тому відсутні правові підстави нараховувати неустойку (пеню) після пред'явлення до позичальника та поручителів вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Якщо рішенням суду заборгованість за кредитним договором стягнута у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення неустойки (пені).
Разом з тим, ОСОБА_1 вимог про стягнення сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України у цій справі не заявляв.
Розрахунок позивачем проведений на підставі п.4.3 кредитного договору.
У Постанові ВП ВС від 19.06.2019 № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) зазначено, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
З наведеного слідує, що 3% річних є особливою мірою цивільно-правової відповідальності та не є тотожним пені, а тому підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було.
Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що позивач має право на нарахування пені відповідно до проведеного розрахунку на підставі 4.3 кредитного договору та на підставі поданого ним розрахунку .
Відповідно до п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст.374 ч.1п.2, 376 ч.1 п.п.1,4 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Личаківського районного суду м. Львова від 18 жовтня 2019 року скасувати .
Ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Постанова набирає законної сил из дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2020 року.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк