Справа № 461/106/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.
Провадження № 22-ц/811/1096/20 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Категорія справи:39
07 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Цяцяка Р.П.,
суддів: Крайник Н.П. та Шеремети Н.О.,
за участю секретаря Івасюти М.В.
Цястуна Р.П. - представника позивача ОСОБА_1 ,
адвоката Качмара І.О. - представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 , на заочне рішення Галицького районного суду міста Львова від 02 березня 2016 року,
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на користь позивача:
- «суму основного боргу у розмірі 3 000, 00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 29.12.2015 р. становить 71 400, 00 грн.»;
- «18 % річних у розмірі 1 227, 95 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 29.12.2015 р. становить 29 225, 21 грн.»;
- 1 006 грн. 25 коп. сплаченого судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 20.08.2013 року відповідач позичив у позивача 24 000 грн., «що в еквіваленті становить 3 000 … доларів США», які зобов'язувався повернути до 20.09.2013 року, що стверджується борговою розпискою від 20.08.2013 року, однак у зазначений строк і пізніше відповідач позичених коштів е повернув, у зв'язку з чим позивач і змушений звернутися з даним позовом до суду (а.с. 2-4).
Оскаржуваним заочним рішенням позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 «суму основного боргу у розмірі 3 000 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 29.12.2015 р. становить 71 400, 00 грн.», «18 % річних у розмірі 1 227, 95 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 29.12.2015 р. становить 29 25, 21 грн.» та 1 006 грн. 25 коп. судового збору (а.с. 24).
Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 28 лютого 2020 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (а.с. 51-52, 90-91) і представник відповідача оскаржив це рішення в загальному порядку.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Вважає необґрунтованим висновок суду про те, що основною умовою договору позики, який було укладено між сторонами спору, було надання коштів саме у розмірі 3 000 доларів США, оскільки згідно боргової розписки від 20.08.2013 року відповідач отримав у позивача саме 24 000 грн., а доларів США (як згідно Договору, та і згідно розписки) відповідач не отримував і у розписці не міститься посилання на еквівалент у доларах США, а умови договору позики не містять положень про те, що поверненню підлягають саме 3 000 доларів США чи їх еквівалент.
Стверджує, що заборгованість у розмірі 24 000 грн. «Відповідачем була повернена у присутності свідків».
Вважає, що в порушення статей 257, 258, 549 ЦК України «штрафні санкції у вигляді пені» судом стягнуто за майже 3 (три) роки.
Стверджує, що відповідач з 2015 року проживає на вулиці Яворницького, яка знаходиться у Залізничному районі міста Львова, а відтак вважає, що наведене у відповідності до частини 2 статті 377 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення з направленням справи на розгляд за встановленою підсудністю (а.с. 93-97).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника позивача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).
Частиною 1 статті 109 ЦПК України (в редакції, яка була чинною на час постановлення судом оскаржуваного рішення) було встановлено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
Аналогічна норма міститься також і у статті 27 ЦПК України у чинній з 15.12.2017 року редакції.
У Договорі позики, укладеному між сторонами даного спору 20.08.2013 року, відповідачем ОСОБА_2 його адресою зазначено вулицю Чорноморську, яка знаходиться у Галицькому районі міста Львова (а.с. 6).
Належних та допустимих доказів про його реєстрацію за іншим місцем проживання апелянтом до суду подано не було.
За вищенаведених обставин посилання апелянта на те, що він з 2015 року без реєстрації проживає на АДРЕСА_1 , - як на підставу для скасування оскаржуваного рішення з направленням справи на розгляд за встановленою підсудністю - до уваги прийматися не може.
Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається самим відповідачем (апелянтом) той факт, що у 20 серпня 2013 року відповідач ОСОБА_2 за підписаним ним Договором позики та написаної ним розписки отримав у позивача ОСОБА_1 24 000 грн. (що в еквіваленті становило 3 000 доларів США), які зобов'язався повернути до 20 вересня 2013 року (а.с. 5, 6).
Відтак, відповідач у відповідності до статті 1049 ЦК України був зобов'язаний в строк до 20 вересня 2013 року повернути позикодавцеві (позивачу) цю позику.
Частиною.2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом статті 1051 ЦК України, у випадку, коли договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження одержання (повернення) грошей та їх кількості.
Враховуючи суму позики (24 000 грн., що в еквіваленті становило 3 000 доларів США), договір позики між сторонами спору у відповідності до ст. 1047 ЦК України мав бути укладеним (і був укладений) у письмовій формі.
За наведених обставин доводи апелянта про те, що заборгованість у розмірі 24 000 грн. «Відповідачем була повернена у присутності свідків», до уваги прийматися не можуть.
Як вже зазначалося вище, сам позивач зазначає, що позику відповідачу ним було дано у розмірі 24 000 грн., «що в еквіваленті становить 3 000 доларів США», однак заявляє позовну вимогу про стягнення з відповідача саме 3 000 доларів США (а не еквіваленту цих коштів у гривнях), що є неправильним застосуванням частини 2 статті 533 ЦК України, посиланням на норму якої позивач і обґрунтовує свої позовні вимоги.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, а частиною 1 ст. 1049 ЦК України - що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Разом з тим, частиною 2 статті 533 ЦК України встановлено, що у випадку, коли у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Умовами укладеного 20.08.2013 року між сторонами спору Договору позики встановлено, що ОСОБА_1 (позивач) передав, а ОСОБА_2 (відповідач) прийняв у власність 24 000 гривень, «що в еквіваленті становить 3 000 доларів США», а відтак зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за цим Договором позики визначено у грошовому еквіваленті в доларах США, а тому позивач вправі вимагати до стягнення з відповідача суми, що визначається за офіційним курсом долара США на день повернення (стягнення) цієї позики, яка (однак) підлягає поверненню (стягненню) саме у гривнях.
За наведених обставин доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що 20.08.2013 року відповідач отримав у позивача саме 24 000 грн., а доларів США не отримував, до уваги прийматися не можуть.
Та обставина, що станом на час звернення до суду з даним позовом 3 000 доларів США за офіційним курсом становили 71 400 гривень, відповідачем (апелянтом) визнається (не оспорюється), а відтак (у відповідності до частини 1 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягає.
Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача «суми основного боргу у розмірі 3 000, 00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 29.12.2015 р. становить 71 400, 00 грн.» підлягає до задоволення частково, а саме - лише у гривнях в сумі 71 400 грн.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних під простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 7 Договору позики від 20.08.2013 року встановлено, що у випадку, якщо позичальник ( ОСОБА_2 ) своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця ( ОСОБА_1 ) суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 18 % річних під простроченої суми.
Позичальник ОСОБА_2 брав на себе зобов'язання повернути позикодавцю ОСОБА_1 суму боргу в строк до 20.09.2013 року (а.с. 6), однак взятих на себе зобов'язань не виконав і суму позики своєчасно не повернув, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом про стягнення суми боргу, яка (сума) станом на час звернення до суду з урахуванням умов Договору позики таофіційного курсу долара США становила 71 400 грн.
Відтак, позивач має право на стягнення з відповідача 18 % річних від цієї суми, що становить 29 225 грн. 00 коп.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає відповідним змінам - шляхом викладення перших чотирьох абзаців його резолютивної частини у новій редакції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , представника ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Заочне рішення Галицького районного суду міста Львова від 02 березня 2016 року змінити, виклавши перших чотири абзаци його резолютивної частини у наступній редакції:
«Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (паспорт серія НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 :
-71 400 (сімдесят одна тисяча чотириста) грн. 00 коп. основного боргу;
-29 225 (двадцять дев'ять тисяч двісті двадцять п'ять) грн. 00 коп. в якості 18 % річних від простроченої суми;
-1 006 (одну тисячу шість) гривень 25 копійок сплаченого судового збору,
а всього - 101 631 (сто одну тисячу шістсот тридцять одну) грн. 25 коп.».
В решті заочне рішення Галицького районного суду міста Львова від 02 березня 2016 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 17 грудня 2020 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Крайник Н.П.
Шеремета Н.О.