30 грудня 2020 р. Справа № 520/1955/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, по справі № 520/1955/2020
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх , код ЄДРПОУ: 14099344) щодо здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.01.2018 року з 89% сум грошового забезпечення, зазначених в довідці Харківського ПГЗ-ДКАУ від 14.02.2018 року №108 з обмеженням максимального розміру пенсії, проведеного за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року по справі № 520/8428/19;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ: 14099344) здійснити з 01.01.2018 року перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 89% сум грошового забезпечення, зазначених в довідці Харківського ПГЗ-ДКАУ від 14.02.2018 року №108 без обмеження максимальним розміром пенсії з урахуванням компенсації, передбаченої Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” за період з 01.01.2018 року по дату фактичної виплати та здійснити виплату донарахованих сум єдиним платежем з урахування фактично отриманих сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року вказаний адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх , код ЄДРПОУ: 14099344) щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), розрахунок якої проведено за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року по справі № 520/8428/19.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ: 14099344) виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01.01.2018 року по дату фактичної виплати без обмеження максимальним розміром пенсії з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу, розрахувавши її розмір відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати” та здійснити виплату донарахованих сум з урахуванням фактично отриманих сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року по справі № 520/1955/2020 в частині задоволення позову, та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що враховуючи, приписи ст. 2 Закону України “Про заходи реформування пенсійної системи” від 08.07.2011 року №3668-VI є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають застосуванню по відношенню до позивача, законні підстави для виплати пенсії у більшому, ніж обмеженому розмірі відсутні. Обґрунтовує свою позицію з посиланням на правовий висновок, викладений Верховним Судом в постановах від 22.05.2018 року у справі №205/8204/16-а, від 03.04.2018 року у справі № 361/4922/17, від 15.08.2018 року у справі №161/9572/17, від 17.01.2019 року у справі №161/713/17. Також зазначає, що на цей час між сторонами існує спір щодо перерахунку пенсії, заборгованість по пенсії не нараховувалась та не виплачувалась, а тому відповідно компенсація не могла бути нарахована та виплачена, позовні вимоги щодо виплати компенсації втрати частини доходу є передчасними.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що з 07.08.2010 року позивачу призначена пенсія за вислугу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківської області відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”.
Харківським представництвом генерального замовника - Національного космічного агентства України направлено до Харківського обласного військового комісаріату довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій військовослужбовців, які відряджалися до Харківського представництва генерального замовника - Національного космічного агентства України для виконання службових обов'язків та були звільнені із військової служби у зв'язку з виходом на пенсію безпосередньо з посад, на яких вони перебували у Харківському ПГЗ - ДКАУ, зокрема, довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 14.02.2018 року № 108, складену на ім'я позивача.
Харківським обласним військовим комісаріатом направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області довідки Харківського представництва генерального замовника - Державного космічного агентства України про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії станом на 01.01.2018 року.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області повернуто отримані від ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій без реалізації.
Також, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області було проведено з 01.01.2018 року перерахунок пенсії позивача на підставі довідки ХОВК від 30.03.2018 року з огляду на Постанову КМУ № 704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб ” та в порядку, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Позивач, не погоджуючись із неврахуванням при перерахунку його пенсії довідки Харківського ПГЗ - ДКАУ про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 14.02.2018 року № 108, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року по справі № 520/2719/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у непроведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії з 01.01.2018 року з урахуванням розміру та складових видів грошового забезпечення відповідно до довідки Харківського ПГЗ-ДКАУ від 14.02.2018 року №108. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків,61022, код ЄДРПОУ14099344) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , ід. код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсії за вислугу років, з урахуванням сплачених сум, з урахуванням складових та розміру видів грошового забезпечення, зазначених в довідці Харківського ПГЗ-ДКАУ від 14.02.2018 року №108 за періоди з 01.01.2018 року по 23.02.2018 року та, починаючи з 06.03.2019 року, здійснивши виплату недоотриманої частини пенсії після її перерахунку з 01.01.2018 року по 23.02.2018 року та, починаючи з 06.03.2019 року, з урахуванням проведених раніше платежів, однією сумою. У задоволенні решти позову відмовлено.
При цьому, у вказаному рішенні суд зазначив, що матеріали справи не містили доказів того, що проведення перерахунку пенсії позивачу буде здійснено з обмеженням граничного розміру пенсії та відсотковості, а отже, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року по справі №520/2719/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, треті особи Харківський обласний військовий комісаріат про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.
На виконання вказаного рішення суду позивачу проведено перерахунок пенсії на підставі довідки уповноваженого органу у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяких інших осіб" № 103 від 21.02.2018 року, проте встановлено розмір пенсії 70% грошового забезпечення.
Позивач, не погоджуючись із розміром пенсії після її перерахунку, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року по справі № 520/8428/19 позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вичинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) з приводу зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_2 ) при перерахунку розміру пенсії з 01.01.2018 р. з показника 89% грошового забезпечення до показника 70% грошового забезпечення, зобов'язано здійснити з 01.01.2018 р. перерахунок розміру пенсії із збереженням показника 89% грошового забезпечення зазначених в довідці Харківського ПГЗ-ДКАУ від 14.02.2018 року №108 та провести виплату різниці. У решті вимог позов - залишити без задоволення.
При цьому, у вказаному рішенні суд зазначив, що вимога про проведення пенсійних виплат без обмеження розміру не підлягає задоволенню, оскільки заявлена на майбутнє та за відсутності у матеріалах справи доказів існування у владного суб'єкта наміру допускати порушення закону у процедурі перерахунку та виплати пенсії у межах виконання даного рішення суду.
На виконання зазначеного рішення суду ГУПФУ в Харківській області здійснило перерахунок розміру пенсії позивачу, що не заперечується сторонами.
Відповідно до зазначеного перерахунку підсумок пенсії з надбавками позивача з 01.01.2018 р. складає 13730,00 грн., з 01.07.2018 р. - 14350,00 грн., з 01.12.2018 р. - 14970,00 грн., з 01.07.2019 р. - 15640,00 грн., з 01.12.2019 р. - 16380,00 грн. При цьому основний розмір пенсії 89% грошового забезпечення у розмірі 17495,81 грн.
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з частиною сьомою статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (надалі - Закон №2262-ХІІ) у редакції Закону України від 08.07.2011 №3668-VI, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 24.12.2015 №911-VIII, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Згідно пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Відповідно до Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” слова і цифри “у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року” замінено словами і цифрами “по 31 грудня 2017 року”.
Колегія суддів зазначає, що буквальне розуміння змін, внесених Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 дозволяє зробити висновок, що у Законі №2262-ХІІ з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що набули чинності з 01.01.2017 та полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Таким чином, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для обмеження пенсії максимальною величиною.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17 та від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17.
Крім того, передбачені ст. 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” обмеження пенсій максимальним розміром введені в дію Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 № 911-VIII.
В той же час, п. 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII передбачено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується лише до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016 року. Між тим, пенсія позивачу призначена з 07.08.2010 року.
Як встановлено з матеріалів справи, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 року у справі № 520/8428/19 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.01.2018 було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з розрахунку 89% грошового забезпечення, згідно проведеного перерахунку підсумок пенсії склав 17495,81 грн., при цьому к виплаті передбачено 13730,00 грн. (а.с. 25). Отже, відповідач з 01.01.2018 р. застосовував до розміру пенсії позивача обмеження граничним розміром.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи неконституційність положень частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII з 01.01.2018, застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром, передбаченого даною нормою у редакції Закону №1774-VIII є протиправним.
Щодо посилання відповідача на приписи Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08.07.2011 p. № 3668-V1 (далі Закон - № 3668-V1) в обґрунтування правомірності обмеження розміру пенсії позивача максимальною величиною, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 2 Закону № 3668-VI, в редакції чинній на час здійснення позивачу перерахунку пенсії, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017 року, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” не може перевищувати 10740 гривень.
Згідно із пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону країни «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15 ) та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Зазначені норми законів введено Законом України 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України 24 грудня 2015 року № 911-VIII дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.
Текстуальний аналіз пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
У даному контексті також слід звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, висловлену у рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав, що зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках.
Встановивши у законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Вказаному Рішенню передує й міжнародно-правова позиція, що міститься, зокрема, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною згідно із Законом України №137-V від 14 вересня 2006 року. У цьому міжнародно-правовому акті передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12).
Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.
Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія була встановлена до 1 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії, встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія була встановлена до 1 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії, встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Такий підхід відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» вважається непрямою дискримінацією - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Отже, оскільки ОСОБА_1 призначено пенсію з 07.08.2010 року, тобто до 1 січня 2016 року, тому дія положень Закону України 24 грудня 2015 року № 911-VIII щодо визначення максимального розміру пенсії до нього не застосовується в силу пункту 2 Прикінцевих положень цього закону.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 826/17744/17, від 04.11.2020 року у справі № 345/275/16-а.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача були відсутні підстави для застосування виплати пенсії з обмеженням максимальним розміром, оскільки пенсія позивачу призначена з 07 серпня 2010 року, тобто до прийняття та набрання чинності Законом № 3668-VI.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування обмеження розміру пенсії позивача з 01.01.2018 десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач обмежуючи розмір пенсії ОСОБА_1 , діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі “Федоренко проти України” (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути “існуючим майном” або “виправданими очікуваннями” щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи “законними сподіваннями” отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини “Щокін проти України” (№ 23759/03 та № 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини “Сєрков проти України” (39766/05) встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Колегія суддів зазначає, що, хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій ГУПФУ в Харківській області щодо обмеження виплати сум пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та наявності підстав для покладення обов'язку на відповідача провести з 01.01.2018 року виплату позивачу перерахованої пенсії років без обмеження максимальним розміром.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду в постановах від 22.05.2018 року у справі №205/8204/16-а, від 03.04.2018 року у справі № 361/4922/17, від 15.08.2018 року у справі №161/9572/17, від 17.01.2019 року у справі №161/713/17, оскільки у вказаних справах було надана оцінка правомірності обмеження виплати пенсії максимальним розміром, яка виплачується у відповідності до інших Законів ніж Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Щодо задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 01.01.2018 року перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з урахуванням компенсації, передбаченої Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, доводів апеляційної скарги з цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі Порядок № 159).
Стаття 2 Закону №2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (пункт 4 Порядку № 159).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
Водночас, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №814/1527/17 та від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11439/19.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, розрахувавши її розмір відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати” та здійснити виплату донарахованих сум з урахуванням фактично отриманих сум.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача у справі.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року по справі №520/1955/2020 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 по справі №520/1955/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко