30 грудня 2020 р. Справа № 520/5780/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., м. Харків по справі № 520/5780/2020
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради правонаступником якого є Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради встановити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 статус інваліда війни II групи та видати посвідчення інваліда війни II групи відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
- стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 вказаний адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради встановити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 статус інваліда війни II групи та видати посвідчення інваліда війни II групи.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради (просп. Науки, буд. 17-А,м. Харків,61166, код ЄДРПОУ 03196593) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 (тринадцять тисяч ) грн. 00 коп.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду України від 01.07.2020 року у справі № 520/5780/2020 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» необхідно щоб у довідці до акту медико-соціальної експертної комісії було визначено причину інвалідності: поранення (контузія, травма, каліцтво), Так, пов'язане із захистом Батьківщини. Також зазначає, що у наданих позивачем копіях довідок до акту медико-соціальної експертної комісії було визначено причину інвалідності: Захворювання, пов'язане з проходженням військової служби, а тому підстави для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправомірно стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 грн., оскільки вказана справа належить до справ незначної складності та була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що з 13 вересня 2017 року по 21 жовтня 2017 року ОСОБА_2 перебував у складі сил та засобів, які залучалися та брали безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується витягом з наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 304ДСК від 27.10.2017 року (а.с.14).
Після повернення з зони АТО, позивач 30.10.2017 року був госпіталізований на стаціонарне лікування до Державного закладу “Спеціальна медико-санітарна частина № 13” де перебував на лікуванні до 13.11.2017 року про що свідчить копія виписки медичної карти стаціонарного хворого № 4471 (а.с.22-23).
14.11.2017 позивач знову був госпіталізований та перебував па стаціонарному лікуванні по 18.12.2017 року, що підтверджується виписками із медичної карти хворого № 10003, №4972 та № б/н (а.с.24-29).
12.12.2017 медичною (військово- лікарською) комісією ДУ “Територіальне об'єднання МВС по Харківській області встановлено, що захворювання позивача, Так, пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується Свідоцтвом про хворобу № 881 від 12.12.2017 року (а.с.30-33).
22.12.2017 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 (а.с.15).
Наказом № 740-о від 19.12.2017 року Головного управління ДФС у Харківській області Державної фіскальної служби України ОСОБА_2 звільнено у відставку за п. 65 підпунктом “б” (через хворобу) ( а.с.16).
Відповідно до довідок до акту огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено інвалідність другої групи, через захворювання пов'язане з проходженням військової служби (а.с.18-21).
19.03.2020 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради з заявою про встановлення статусу інваліда війни (а.с.10).
За результатами розгляду заяви у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни позивачу було відмовлено (лист Управління від 02.04.2020 р. № 275/05) в зв'язку з тим, що формулювання причини інвалідності в довідках МСЕК “захворювання пов'язане з проходженням військової служби” не дає права позивачу для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (а.с.13).
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, але не погоджується з сумою стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 грн., виходячи з наступного.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначається нормами Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема:
1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
4) осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних:
у районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період;
від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 року, а з 1 грудня 2014 року - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;
11) військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;
З аналізу вищенаведеної норми колегія суддів дійшла висновку, що позивач належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону № 3551-XII Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, зазначеним у пунктах 11-14 частини другої цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог ч. 3 ст. 7 Закону № 3551-XII постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 685 затверджено Порядок надання статусу інваліда війни особам, які отримали інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення (далі - Порядок 685).
Відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку № 685 статус особи з інвалідністю внаслідок війни надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, поліцейським, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, інших утворених відповідно до закону військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районі антитерористичної операції у період її проведення.
Відповідно до підп. 1 п. 4 Порядку № 685 підставою для надання особам статусу особи з інвалідністю внаслідок війни є:
1) для осіб, зазначених в абзацах другому і четвертому пункту 2 цього Порядку:
довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності;
документи про безпосередню участь особи, яка захищала незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Як зазначалося вище, згідно довідок до акту медико-соціальної експертної комісії позивачу встановлено ІІ групу інвалідності через захворювання, пов'язане з проходженням військової служби.
Пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 передбачено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.
Причинами інвалідності є: поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення.
Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Підпунктом “а” пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 № 402 визначено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини" - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов'язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (Другої світової війни), участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни), а також при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угруповань.
Пунктом “д” пункту 21.5 глави 21 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 № 402, встановлено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: "Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.
У такому самому формулюванні приймаються постанови при медичному огляді військовослужбовців за результатами поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження військової служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні.
Згідно постанови Військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (свідоцтво про хворобу №881), встановлено, що захворювання полковника податкової поліції ОСОБА_2 . Так, пов'язане з проходженням військової служби.
19.03.2020 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради з заявою про встановлення статусу інваліда війни (а.с.10).
За результатами розгляду заяви у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни позивачу було відмовлено (лист Управління від 02.04.2020 р. № 275/05) в зв'язку з тим, що формулювання причини інвалідності в довідках МСЕК “захворювання пов'язане з проходженням військової служби” не дає права позивачу для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (а.с.13).
Відмовляючи позивачу у наданні статусу інваліда війни ІІ групи, відповідач обґрунтував таке рішення тим, що у довідці МСЕК встановлена причина інвалідності "захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби". Натомість, яке саме формулювання мало зазначатися у довідці МСЕК, і чому надані документи, які підтверджують участь позивача у проведенні антитерористичної операції та отримання ним захворювання, яке призвело до інвалідності, а також довідка МСЕК із зазначенням причини інвалідності “захворювання, так, пов'язані з проходженням військової служби” не є достатньою підставою для встановлення позивачу статусу інваліда війни - відповідачем не доведено.
Так, зазначена у довідці МСЕК причина інвалідності “захворювання, так, пов'язані з проходженням військової служби” не суперечить положенням п. 11. ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII з огляду на таке.
Як зазначалося вище, у період з 13.09.2017 по 21.10.2017 позивач перебував у складі сил та засобів, які залучалися та брали безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення з метою виконання службових (бойових) завдань проходив службу в зоні АТО, що підтверджується наказом від 27.10.2017 № 304дск (а.с. 14).
Відповідач в апеляціній скарзі не заперечує вищевказані обставини.
При цьому, наданими позивачем довідками підтверджено, що наявне у позивача захворювання, що виникло до військової служби, на час безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України досягло такого розвитку, що призвело до інвалідності та непридатності до військової служби.
Отже, позивач відноситься до числа осіб з інвалідністю внаслідок війни, які визначені п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в частині зобов'язання відповідача встановити ОСОБА_2 статус інваліда війни ІІ групи.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, що для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» необхідно щоб у довідці до акту медико-соціальної експертної комісії було визначено причину інвалідності: поранення (контузія, травма, каліцтво), Так, пов'язане із захистом Батьківщини, оскільки приписами п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено, що право особи на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі особа має лише при визначенні у довідці до акту медико-соціальної експертної комісії причину інвалідності: поранення (контузія, травма, каліцтво), Так, пов'язане із захистом Батьківщини.
Щодо позовної вимоги про видачу позивачу посвідчення інваліда війни слід зазначити наступне.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302 (далі по тексту - Положення).
Згідно з пунктом 2 Положення посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення передбачено, що відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом “Посвідчення інваліда війни - інвалід”.
Згідно з абзацом другим пункту 7 Положення “Посвідчення інваліда війни”, “Посвідчення учасника війни” і відповідні нагрудні знаки, “Посвідчення члена сім'ї загиблого” видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення “Посвідчення інваліда війни” видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти висновку, що Положення визначає підставу для отримання посвідчення інваліда війни - наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є органи праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Відтак, враховуючи, що у позивача наявна відповідна довідка МСЕК та наявне право на отримання статусу “інвалід війни ІІ групи”, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача видати посвідчення інваліда війни є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13000 грн., виходячи з наступного.
Відповідно до частини перша ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегією суддів встановлено, що відповідачем у відзиві на позов зазначено про відсутність підстав для стягнення вказаної позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до позовної заяви надано та судом досліджено: договір про надання правової допомоги б/н від 17.03.2020, ордер на надання правничої правової допомоги серії АЕ № 1021465 та свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю представника позивача, акт б/н приймання - передачі надання послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги від 17.03.2020 на загальну суму 13000 грн., рахунок на оплату №АО6 від 15.04.2020 на суму 13000 грн., детальний опис послуг від 24.04.2020 року, меморіальний ордер від 21.04.2020 року та копію квитанції за сплату юридичних послуг від 21.04.2020 року на суму 13000 грн.
З наданих доказів слідує, що 17.03.2020 року між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Неофеліс Ло груп» укладено договір про надання правової допомоги.
Колегією суддів з акту прийому передачі наданих послуг № Б/Н від 14.04.2020 за договором про надання правової допомоги від 17.03.2020 року встановлено, що до вартості наданих адвокатом послуг входило:
- опрацювання законодавства щодо права ОСОБА_3 на присвоєння статусу інваліда війни, витрачений час 3 год., сума за час роботи адвоката становить 2000 грн.;
- підготування документів та написання і подача адміністративного позову до суду, витрачений час 6 год., сума за час роботи адвоката становить 11000 грн.
Відповідно до копії квитанції № 0.0.1683832328.1 від 21.04.2020 року та копії меморіального ордеру від 21.04.2020 року позивач, виконав своє зобов'язання за договором та сплатив суму гонорару у розмірі - 13000 грн.
Суд першої інстанції визнав обґрунтованою суму, заявлену позивачем до відшкодування у розмірі 13000 грн, та присудив її на користь позивача.
Колегія суддів зазначає, що опрацювання законодавства щодо права ОСОБА_3 на присвоєння статусу інваліда війни є складовою такої послуги як підготовка адміністративного позову, а тому вказана послуга не підлягає врахуванню окремо від написання адміністративного позову. Також колегія суддів зазначає, що у наданих позивачем документах на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу не визначено скільки коштує година роботи адвоката.
Щодо обґрунтованості суми 11000 грн. за написання адміністративного позову у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно п. 1 ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно частини 6 статті 12 КАС України до справ незначної складності відносяться справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо надання пільг.
Враховуючи, що у відповідності до частини 6 статті 12 КАС України вказана справа є справою незначної складності, заявлена позивачем сума витрат у розмірі 13000 є не пропорційною до предмета спору та є не співмірною зі складністю справи.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість суми витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 по справі №520/1955/2020 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн. з прийняттям постанови про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 по справі №520/5780/2020 скасувати в частині розподілу судових витрат про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч ) грн. 00 коп.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 року по справі № 520/5780/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко