ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 грудня 2020 року м. Київ № 640/10426/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю
секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового
провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
13.05.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати пенсії ОСОБА_1 в неповному розмірі відповідно до постанови KM України № 103 від 21.02.2018, а саме 50% суми підвищення пенсії з 1 січня 2018 року та 75% суми підвищення пенсії з 1 січня 2019 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 100% перерахованої пенсії з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відмова відповідача у перерахунку ОСОБА_1 пенсії порушила конституційне право останнього на соціальне забезпечення. Зокрема позивач зазначає, що 03.02.2020, маючи на меті перевірку правильності нарахування та виплати пенсії, позивач звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві з письмовою заявою про надання довідки по розрахунку пенсії та проведення перерахунку; після отримання відповіді ГУ ПФУ від 06.03.2020 позивачу стало відомо, що з 29.05.2018 по 31.12.2018 пенсія ОСОБА_1 сплачувалась у розмірі 50% від суми підвищення, а з 01.01.2019 по 31.12.2019 - у розмірі 75% від суми підвищення; проте така поетапність виплат не передбачена Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а отже є протиправною; до того ж, ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» не визначене та не передбачене право Кабінету Міністрів України визначати умови, порядок та розміри виплати перерахований пенсій; до того ж, рішенням Окружного адміністративного міста Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, зокрема визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»; постановою Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 (адміністративне провадження № К/9901/10882/19) рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 залишено без змін; отже, жодною нормою Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачено можливість сплати пенсії частинами у майбутньому та/або із застереженнями про наявність фінансування, тому дії відповідача відносно позивача є протиправними.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
15.05.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/10426/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
22.06.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти позовних вимог з огляду на таке. На виконання вимог постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 ГУ ПФУ у м. Києві перерахувало пенсію ОСОБА_1 ; відповідно до п. 2 постанови КМУ від 21.02.2018 № 103 постановлено виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року; положення п. п. 1, 2 постанови № 103 були скасовані рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 05.03.2019; з метою встановлення порядку виплати підвищення до пенсій, перерахованих відповідно до постанови № 103, КМУ прийняв постанову від 14.08.2019 № 804, якою установлено, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 р. з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року; отже запропоноване позивачем ігнорування зазначених правових норм у випадку перерахування його пенсії порушить однакове застосування правових норм про перерахунок пенсії.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 30.03.2007.
У 2018 році пенсію ОСОБА_1 було перераховано відповідно до постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Відповідно до зазначеної постанови № 103 виплата пенсії ОСОБА_1 у 2018 році здійснювалась у розмірі 50% від суми підвищення пенсії, а у 2019 році - у розмірі 75% від суми підвищення пенсії.
03.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у м. Києві із заявою, у якій просив провести з 01.01.2018 повний 100%-вий перерахунок його пенсії на підставі довідки МОУ.
06.03.2020 ГУ ПФУ у м. Києві листом № 3384-2933/К-02/8-2600/20 повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до постанови КМУ від 14.08.2019 № 804 установлено, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 р. з урахуванням грошового забезпечення, що визначено станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року.
Не погоджуючись із зазначеним підходом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до перерахунку пенсії та вважаючи поетапність виплат незаконною, позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» повноваження щодо призначення та виплати пенсій покладено на Пенсійний фонд України.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до п. 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві є уповноваженим органом щодо здійснення перерахунку пенсій особам, які отримують пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» всі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Таким чином, питання визначення механізму перерахунку пенсій (умов, порядку та розмірів) передано законодавцем у відання Уряду України і врегульовано у положеннях Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45.
Відповідно до п. 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45, пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, підставою для проведення перерахунку розміру раніше призначеної пенсії є фактична зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, проведена на підставі рішення загального характеру, виданого суб'єктом владних повноважень, наділеним правом установлювати чи змінювати види грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» було збільшено розміри грошового забезпечення військовослужбовців. Ця постанова набрала чинності 01.03.2018.
Норми Порядку № 45 у первісній редакції (до внесення змін згідно з постановою № 103) не запроваджували спеціальних строків виплати перерахованих пенсій, а тому строки цих платежів мали узгоджуватись з вимогами частини третьої статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Поряд з цим, відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» установлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» установлено виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Отже, постановою № 103 були передбачені нові строки виплати суми різниці у розмірі між раніше призначеною та перерахованою пенсіями (тобто сум підвищення).
Проте, рішенням Окружного адміністративного міста Києва від 12.12.2018 у справі № 826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019, зокрема, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Постановою Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 (адміністративне провадження № К/9901/10882/19) рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 залишено без змін.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 Кодекс адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 набрало законної сили 05.03.2019.
Таким чином, пункти 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 як частини нормативно-правового акта відповідно до статей 255, 265, 325 Кодексу адміністративного судочинства України втратили чинність з 05.03.2019.
До вказаної дати ці норми права правомірно застосовувались суб'єктом владних повноважень.
Оскільки спірні правовідносини склалися з приводу виплат за пенсією з 01.01.2018, то до дати втрати чинності пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 - 05.03.2019, мають вирішуватись на підставі законодавства, яке діяло на той час.
Саме такий правовий висновок з приводу дії у часі та наслідків втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України № 103 викладений у постанові Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 2040/6740/18 (адміністративне провадження № К/9901/14857/19).
У рішенні № 3-рп від 25.01.2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розмір соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Підсумовуючи вищевикладене, суд принагідно зазначає, що оскільки поетапність виплат скасована з 05.03.2019 (з дня набрання чинності судовим рішенням про скасування п. 2 постанови КМУ від 21.02.2018 № 103), то з 05.03.2019 позивач має право отримувати пенсію у 100%-вому розмірі.
Разом з цим, 04.09.2019 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 804 від 14.08.2019 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», згідно якої виплата пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із зазначеним Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 01.03.2018 з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, заклади вищої освіти), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до постанови № 704, здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01.03.2018.
Вказана постанова № 804 від 14.08.2019 зберігала свою чинність до закінчення 2019 року (рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2020 у справі № 640/19133/19 постанову № 804 від 14.08.2019 було скасовано; постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2020 у справі № 640/19133/19 рішення Оружного адміністративного суду м. Києва залишено без змін).
Отже, щодо проміжку часу після 04.09.2019, то дії відповідача з приводу виплати пенсії позивача у розмірі 75% суми підвищення відповідають приписам постанови № 103 та постанови № 804.
З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ у м. Києві щодо виплати пенсії ОСОБА_1 в неповному розмірі підлягають задоволенню за період з 05.03.2019 по 03.09.2019.
Позовні вимоги зобов'язального характеру є похідними, тому також підлягають задоволенню в рамках періоду, коли поетапність була неправомірною: з 05.03.2019 по 03.09.2019.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2020 у справі № 640/10426/20 ОСОБА_1 було звільнено від сплати судового збору.
З огляду на те, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, та беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору, то питання про відшкодування позивачу судового збору не вирішується.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 420983368) щодо виплати пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в неповному розмірі відповідно до постанови KM України № 103 від 21.02.2018, а саме 75 % суми підвищення пенсії з 05.03.2019 по 03.09.2019.
3. Зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 420983368) здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у розмірі 100% перерахованої пенсії з 05.03.2019 по 03.09.2019.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко