ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 грудня 2020 року м. Київ № 640/23329/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Гарника К.Ю.., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби
у м. Києві та Київської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (далі по тексту - відповідач), адреса: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 08 травня 2020 року №80114300003142/90 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він є громадянином республіки Молдова.
01 березня 2019 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , згідно з якою, місцем проживання в АДРЕСА_2 .
14 травня 2019 року він звернувся до відповідача з заявою щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Рішенням №80114300003142/90 від 08 травня 2020 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в України на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Також, у позовній заяві вказано, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 з 13 червня 2015 року.
З усної інформації позивачу стало відомо, що відповідач відмовив у наданні дозволу, оскільки адреса проживання, яка зазначена у заяві позивача, є адресою масової реєстрації.
За твердженнями позивача, будь-яких доказів обгрунтування такої відмови відповідачем не наведено в оскаржуваному рішенні, а тому воно є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що 14 травня 2019 року позивач, яка особа, яка перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки, звернувся до відповідача з приводу надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію».
Подільським управлінням поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, як вказано у відзиві на позовну заяву, встановлено, що громадянин Молдови ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 не проживає.
Враховуючи вказану інформацію, відповідачем прийнято рішення №80114300003142/90 від 08 травня 2020 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в України позивачу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2020 року у задоволенні клопотання представника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві -відмовлено.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у Республіка Молдова та має громадянство цієї Республіки.
Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , позивач 13 червня 2015 року зареєстрував шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві зроблено відповідний актовий запис №1043 від 13 червня 2015 року.
01 березня 2019 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 .
У відповідності до наявної в матеріалах справи копії довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 з 11 березня 2019 року зареєстрований в Україні за адресою: АДРЕСА_2 .
14 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому дозволу на імміграцію.
За результатом розгляду вказаної заяви позивача, відповідачем складено висновок про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 08 травня 2020 року, в якому зазначено, що Подільським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві встановлено, що громадянин Молдови ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 не проживає.
Рішенням від 08 травня 2020 року №80114300003142/90 позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Суд зазначає, що в матеріалах справи також наявна копія рапорту співробітника Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, відповідно до якого зазначено, що за результатами перевірки адреси проживання ОСОБА_1 було встановлено, що останній за адресою: АДРЕСА_2 ніколи не проживав та не проживає.
Не погоджуючись з вказаними рішенням відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III визначені умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Частиною 14 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.
Відповідно до частини 1 абзаців 1 і 4 статті 1 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Пунктом 1 частини 3 статті 4 цього Закону (в редакції, чинній станом на момент звернення позивача з заявою про видачу дозволу на імміграцію) передбачено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Стаття 9 цього ж Закону (в редакції, чинній станом на момент звернення позивача з заявою про видачу дозволу на імміграцію) встановлювала умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію.
Так, відповідно до пункту 2 частини 1 цієї статті заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
У частині 5 статті 9 Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року №2491-ІІІ зазначений перелік документів, які мають подавати особи, які бажають отримати дозвіл на імміграцію. Також, вказано, що вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Згідно частини 8 цієї ж статті передбачено, що особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.
Таким чином, для оформлення дозволу на імміграцію заявник, в даному випадку, повинен був подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.
Згідно з положеннями статті 10 вказаного Закону Дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року №1983 (далі по тексту - Порядок №1983) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
Пунктом 10 Порядку №1983 передбачено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах.
У відповідності до пункту 14 Порядку №1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит.
Згідно з вимогами пункту 16 Порядку №1983 у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
За наявними в матеріалах особової справи документами вбачається, що на виконання пункту 14 Порядку №1983 після отримання та реєстрації заяви позивача про надання дозволу на імміграцію в Україну, відповідачем було направлено відповідні інформаційні запити.
За результатами розгляду заяви, відповідачем 08 травня 2020 року винесено висновок про результати розгляду заяви громадянина Молдови ОСОБА_1 про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Відповідно до вказаного висновку, 14 травня 2019 року позивач звернувся заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка має підстави для отримання дозволу на імміграцію у зв'язку з тим, що перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки.
Заявник надав документи, які підтверджують факт перебування його у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 , яка є громадянкою України, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, копія якого міститься в матеріалах справи.
У заяві про надання дозволу на імміграцію, як вже було зазначено судом, заявник зазначив адресу проживання в місті Києві, а саме, АДРЕСА_2 .
Водночас, у висновку від 08 травня 2020 року зазначається про надходження інформації від Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві про те, що позивач зазначив адресу проживання в Україні, за якою не проживає.
Зважаючи на вказану інформацію відповідач рішенням від 08 травня 2020 року № 80114300003142/90 відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Вказаною нормою передбачено, як вже було зазначено судом, що дозвіл на імміграцію не надається особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи.
Тобто, єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію в Україну є рапорт співробітника Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, який не містить ані вихідного номера, ані дати його складення.
При цьому, суд наголошує, що статтею 10 Закону України «Про імміграцію», встановлений вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для відмови в наданні дозволу на імміграцію можуть бути лише доведені та обґрунтуванні докази.
Оскаржуване рішення відповідача, а також висновок за результатами розгляду заяви позивача про отримання дозволу на імміграцію в Україні, жодних посилань на інші закони України, які б вказували на наявність тих обставин, які стали підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію, як це визначено в пункту 4 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію», не містить.
Більш того, суд звертає увагу на те, що відповідачем жодним чином не оспорюється факт подання позивачем до відповідача усіх документів для отримання дозволу на імміграцію, які визначені Законом України «Про імміграцію» та Порядком №1983.
Крім того, відповідач не надав суду жодних доказів того, що ним було вчинено будь - які дії з метою з'ясування обставин, які стали підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну.
Водночас, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження доводів відповідача щодо зазначення позивачем свідомо неправдивих відомостей, як і відсутні докази опитування осіб, які проживають в безпосередній наближеності до вказаної позивачем адреси, сусідів чи хоча б мешканців саме цього будинку.
Таким чином, органами міграційної служби не надано суду доказів того, що відповідачем вживались будь-які дій з метою встановлення факту проживання позивача за наведеною в його заяві адресою, в тому числі щодо виходу за адресою місця проживання позивача, зазначеною ним у заяві про надання дозволу на імміграцію в Україні, складення актів, якими б було зафіксовано, що позивач не проживає за адресою АДРЕСА_2 , або інших дій, з метою підтвердження чи спростування інформації, викладеної у рапорті Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві.
Крім того, суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позивачем надавалися відповідачу свідомо неправдиві відомості, підроблені документи чи документи, що втратили чинність; відповідачем не надано суду вироку суду, яким позивача засуджено до позбавлення волі, та будь-яких доказів того, що дії позивача становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем також не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Тобто, відповідачем не надано суду належних доказів існування обставин, що передбачені статтею 10 Закону України «Про імміграцію», які б надавали йому підстави для відмови в наданні позивачу дозволу на імміграцію.
Таким чином, відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на імміграцію в Україну, а отже, спірне рішення винесено протиправно та порушує права позивача.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 08 травня 2020 року № 80114300003142/90 та зобов'язанні повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на імміграцію є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального регіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального регіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області про відмову у наданні дозволу на імміграцію в України, видане громадянину Молдови ОСОБА_1 від 08 травня 2020 року №80114300003142/90.
3. Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, код ЄДРПОУ 42552598) повторно розглянути заяву громадянина Молдови ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) про надання дозволу на імміграцію від 14 травня 2019 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4а, код ЄДРПОУ 42552598).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник