ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 грудня 2020 року м. Київ № 640/27412/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), адреса: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року;
- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, застосувавши при нарахуванні та виплаті індексації базовий місяць - січень 2008 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що він проходив військову службу в Збройних Силах України.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 04 вересня 2020 року №435 позивача звільнено з військової служби в запас.
Після звільнення в запас позивачу стало відомо, що під час служби за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року йому не нараховувалась та не була виплачена індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим невірно проведено виплату грошового забезпечення та розрахунок при звільненні в запас, у зв'язку з чим позивач звернулась до відповідача з вимогою провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, проте, у задоволенні його вимоги відповідачем було відмовлено.
З вказаними діями позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву послався на пропуск строку звернення позивача до суду з вказаним адміністративним позовом, а також на те, що те, що позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу ліцею.
Також, представник відповідача зазначив, що за період з 2016 рік по 2018 рік індексація грошового забезпечення позивачу не проводилась, оскільки відповідно до кошторисів на вказані роки, видатків на індексацію передбачено не було.
Більш того, представник відповідача зазначив, що індексація грошового забезпечення не може вважатись тією складовою грошового забезпечення, у розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки вона не є постійною та сталою величиною.
За доводами представника відповідача, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу, перебував у розпорядженні директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України, колишній заступник начальника відділу персоналу адміністративного управління та персоналу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України.
Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 04 вересня 2020 року №435 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У відповідності до наданої суду копії витягу з наказу начальника Головного управління майна та ресурсів (по стройовій частині) від 09 вересня 2020 року №168 полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України, колишнього заступника начальника відділу персоналу адміністративного управління та персоналу Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України, звільненого наказом начальника Міністра оборони України (по особовому складу) від 04 вересня 2020 року №435 з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», направлено для зарахування на військовий облік до Дарницького районного у місті Києві військового комісаріату, а також виключено зі списків особового складу Головного управління майна та ресурсів та всіх видів забезпечення з 09 вересня 2020 року.
30 вересня 2020 року представник позивача звернувся до Міністерства оборони України з заявою, в якій просив надати відповідь, чи проводилось нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року.
Листом від 21 жовтня 2020 року №248/З/8/534 представника позивача повідомлено про те, що за період 2016-2018 роки індексація не проводилась, оскільки відповідно до кошторисів на вказаний період, видатки на індексацію передбачені не були. Також зазначено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016-лютому 2018 року у Міноборони не було.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII, Порядком проведення індексації грошових доходів населення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (надалі - Порядок №1078).
Так, у відповідності до вимог частини 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Як визначено у частині 2 статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-III, державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII.
Нормами статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Як слідує зі змісту положень статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частинами 1, 2, 3, 4, 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII також визначено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів. Індексація виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також за рахунок коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення безпосередньо визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Так, пунктом 1-1 цього Порядку №1078 передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Згідно з абзацом 2 пункту 4 Порядку №1078 передбачено, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
У відповідності до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Наведене в сукупності свідчить про те, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Разом з тим, суд зазначає, що в роз'ясненнях Мінсоцполітики №10685/0/14-15/10 від 16 липня 2015 року, №252/10/136-16 від 09 червня 2016, №78/0/66-17 від 08 серпня 2017 року, на які послався представник відповідача у відзиві на позовну заяву, зазначено, що проведення індексації грошових доходів, зокрема, грошового забезпечення військовослужбовців, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, тобто у межах коштів, передбачених на ці цілі.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для ненарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідач вказує, що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України вхідний від 08 серпня 2017р. №13700/з та від 08 серпня 2017 року №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міноборони не було.
Разом з тим, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України «Про Збройні Сили України» визначено, що правовою основою діяльності Збройних Сил України (до структури яких входять, в тому числі, військові частини) є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», Статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.
Таким чином, відповідач, в даному випадку, повинен діяти виключно у відповідності до Закону, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає відмову відповідача у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення протиправною, оскільки відповідно до Порядку №1078, роз'яснення щодо його застосування надає Мінсоцполітики. Крім того, право позивача на нарахування та отримання індексації грошового забезпечення гарантується Законом.
Окрім того, представник відповідача у відзиві послався на приписи статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII, як на підставу не проведення індексації грошового забезпечення позивача.
Суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на наступне.
Пунктами 2, 6 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців. Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, суд приходить висновку про те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII та Порядку №1078 чітко визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
За таких підстав, суд вважає посилання відповідача на відсутність необхідних коштів для виплати індексації грошового забезпечення необґрунтованими. До того ж, ця обставина не є належною підставою для не здійснення вказаних виплат. Крім того, відповідачем не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно не здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
В той же час, щодо позовних вимог в частині не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за 01 березня 2018 року та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей день, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року в редакції від 24 лютого 2018 року, яка набрала чинності з 01 березня 2018 року, було змінено систему виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та розміри тарифних ставок. Відповідно до пункту 4 цієї Постанови №704, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу осіб рядового та начальницького складу.
Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 %.
Отже, відповідно до пункту 5 вказаного Порядку, проведення індексації грошових доходів населення, індекс споживчих цін у березні 2018 року рівний 1 та індексація грошового забезпечення не нараховується.
Разом з тим, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, а тому передбачених законом підстав для індексації грошового забезпечення позивача за 01 березня 2018 року також не було.
Таким чином, доводи представника відповідача щодо того, що за 01 березня 2018 року грошове забезпечення позивача індексації не підлягає, є обґрунтованими.
В той же час, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, оскільки судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами саме не нарахування та невиплата такої індексації, а не навпаки, як просить позивач.
Стосовно тверджень відповідача щодо пропуску строку звернення позивача до адміністративного суду з вказаною позовною заявою, суд наголошує на тому, що вказане питання було вирішено судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, за результатом ознайомлення з доданими до позовної заяви документами, а також з урахуванням підстав та предмету позову, суд дійшов висновку про своєчасність звернення позивача до суду, тому вказані твердження відповідача є безпідставними та такими, що не можуть бути покладені в основу рішення суду.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник